Молотоff

Гасла протесту:
Свята людина-єдиний дійсний революціонер у цьому світі. О. Шмеман
Свобода одного закінчується там, де починається свобода іншого. М.Бакунін
Суспільство має право на опір державі. Д. Локк
Ми не боїмось руїн. Ми несемо новий світ в наших серцях. Цей світ шириться і в цю хвилину. Буенавентура Дурруті
Революція - єдина форма безпосереднього самоврядування С. Дацюк
Революцію задумують романтики, здійснюють фанатики, а користуються її плодами негідники. Т. Карлейль
Мета бунту - перетворення. Альберт Камю
Коли інші права сплюндровані, право на повстання стає безспірним. Томас Пейн
Опиратися можна тільки на те, що чинить опір. Б. Паскаль
Свобода або смерть! Нестор Махно
A+ A A-

Андрій Білецький: Росія не залізна, і вона впаде

Легендарний командир добровольчого полку спецпризначення "Азов" розповів про мотиви походу в політику, ситуації в зоні АТО та бойові будні очолюваного ним підрозділу.

Андрій Білецький — легендарний командир добровольчого полку спецпризначення "Азов" МВС України. Зараз він балотується до парламенту по округу №217 в столичному районі Оболонь. За фахом - історик, у 2001 році закінчив історичний факультет Харківського Національного Університету ім. В. Н. Каразіна. Дипломне дослідження Білецького було присвячене діяльності Української Повстанської Армії. Після закінчення університету Андрій Білецький викладав історію - працював шкільним вчителем та викладачем харківських вишів, вивчав військову історію України. Ще з університетських часів вів активну громадсько-політичну діяльність. У 2005 році створив у Харкові організацію "Патріот України", яка окрім політичної діяльності, вела боротьбу з наркоторгівлею та продажем контрафактного алкоголю, пропагувала здоровий спосіб життя серед молоді. Діяльність організації активно поширилася на інші міста України. В 2011 році "Патріот України" зазнав масштабних політичних репресій, її лідера Андрія Білецького разом з багатьма соратниками було кинуто за грати. Коли у Києві вирував Майдан, режим зривав злість на політв’язнях, - два останні місяці в’язниці Андрій провів у карцері. 24 лютого 2014 року Верховна Рада України прийняла постанову "Про звільнення політв’язнів" і Білецький вийшов на свободу.

В березні він виступив організатором "Чорного корпусу" (народна назва – "чорні чоловічки"), які провели низку успішних партизанських акцій, а від початку травня вступили у відкрите військове протиборство із сепаратистами на південному сході Донецької області. 5 травня Міністр МВС видав наказ про створення батальйону "Азов"під командуванням Андрія Білецького. На початок липня батальйон практично повністю контролював узбережжя Азовського моря, брали участь у визволенні цілої низки міст та сіл Донеччини. Починаючи з серпня "Азов" є одним з наріжних каменів оборони Маріуполя від російських військ, які вторглися на територію України.

2 серпня 2014 року "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України" Білецький був нагороджений Орденом "За мужність" ІІІ ступеня, а 15 серпня 2014 року отримав позачергове звання підполковника мiлiцiї. Наказом від 17 вересня 2014 р. добровольчий батальйон "Азов" було перетворено у полк. Про свої мотиви походу в політику, ситуацію в зоні АТО та бойові будні очолюваного ним підрозділу Андрій Білецький розповів у своєму інтерв’ю.

- Андрію, є певний стереотип, що патріоти і націоналісти походять з Західної України. Чи багато у Харкові і, взагалі, на Сході справжніх патріотів України?

- Насправді багато і так було завжди. Але в останній рік, я суджу по Харкову, відбувається справжнє національне пробудження Сходу. Воно набрало масових рис. Не можна говорити про те, що східноукраїнський націоналіст чимось відрізняється від західноукраїнського. Єдина різниця в тому, що дуже легко бути націоналістом у Львові, величезна кількість львівських націоналістів або патріотів є людьми, які роблять це за традицією. Вони живуть в українському місті, у них були патріотичні батьки, та, скоріше за все, патріотичні дідусі та бабусі. Тому вони живуть у цьому дискурсі. Водночас, величезна кількість людей на Луганщині живе радянським минулим без жодного логічного обмірковування, просто за звичкою. Тому патріот на Сході – це абсолютно свідомий вибір. Людині треба обирати жорстку протидію, умовно кажучи, зіткнення з оточуючим середовищем, тому вона значно більше принципова. Бо людина, яка робить це свідомо і та, яка робить це за звичкою, має абсолютно різні мотивації.

- Створити "Патріот України" - це була Ваша ідея?

- Якщо якась справа хоче досягнути успіху, вона не може бути ідеєю або творчістю однієї людини. Колектив – це завжди команда. Одна людина може дати лише поштовх. А потім, щоб все запрацювало, потрібно мати команду, яка вірить у те, що розвиває. З самого початку був колектив з 8-10 ключових фігур, до речі, шість з яких зараз є старшинами нашого батальйону. Разом ми пройшли 9 надзвичайно важких років. Років абсолютного нерозуміння, виснажливої боротьби, в тому числі і вуличної, політичних репресій. У ці часи українське суспільство було ніби-то спокійним. Але я вважаю, що вся та війна, яка є зараз, була завжди, тільки суспільство не хотіло її помічати. Зараз наша команда є основою цілого полку "Азов". Маємо не тільки близько 700 бійців, з тенденцією до розширення особового складу, але й величезну кількість осередків, народних дружин, центрів бойової підготовки по всій Україні. Народні дружини бачать своїм прапором, прикладом для себе наш батальйон "Азов". Вони асоціюють себе з батальйоном. Ідеї, які ведуть батальйон у бій, для них є рідними. Вони б’ються в Одесі, Харкові, Миколаєві. Поки що без зброї, але це теж робота направлена на захист української незалежності.

- У Харкові "Патріот України" займався, зокрема, боротьбою з наркоторгівлею. Як це відбувалося?

- Це було досить жорстке протистояння. Воно періодично навіть виливалося у бійки з міліцією, спроби переслідування патріотів, відкриття проти них якихось кримінальних справ. Адже міліція фактично мала свій великий інтерес у цьому кримінальному бізнесі, годувалася з нього. Організація "Патріот України" проводила подібні акції у десятках міст країни - у Донецьку, Києві, Харкові та ін.

Ми діяли двома методами. Спочатку пробували діяти легальними – юристи писали про проблему в міліцію або прокуратуру, потім проводили легальний марш. На наші марші збиралися по декілька тисяч молодих людей. Це величезна кількість для такого міста, як Харків, при тодішньому рівні національної свідомості. І величезна кількість для організації, яка не мала за душею жодної копійки. Після маршу ми давали 2-3 дні, щоб це змінилося.

«Програма мінімум - захопити "Оплот"»

Якщо ніякої реакції не відбувалося, вдавалися до більш рішучих дій. Така сама ситуація була з точками продажу підробного алкоголю. У Харкові була хвиля в тому числі смертельних отруєнь алкоголем і при цьому місто було забите кіосками, де з-під столу торгували "пальонкою". Якщо влада не може чогось зробити, вона не можна прикриватися тим, що громадська пряма дія - це порушення закону. Тоді своє слово має сказати народ. На цій ідеї фактично будувався весь Майдан. Якщо влада не розуміє і не хоче робити так, як треба, це буде робити народ.

- Що стало причиною арештів членів організації по всій Україні? Хто за цим стояв?

- По мені проводилася оперативно-розшукова діяльність 1,5 роки, хоча законом це забороняється. Почалося все ще при Ющенкові. За цей час велося ОРД з прослуховуванням: моєї квартири і квартири моїх батьків, машини, телефонів, офісу за допомогою сексотів, які виявились у нашій організації. Мені не пред’явили в результаті на суді жодного звинувачення. Тобто це ОРД в принципі було протизаконним, воно не знайшло жодної підстави. Окрім мене, десятки хлопців теж потрапили під таке ОРД. Були витрачені мільйони державних коштів на стеження за мною, але не знайшлося нічого. Вони йшли не від принципу "шукати і знайти", а від іншого принципу, радянського – "є людина, знайдеться стаття".

Спеціально щодо нас була створена міжорганізаційна слідча комісія. І була вона створена на основі трьох листів, підписантами яких були голова СБУ Хорошковський, генпрокурор Пшонка та начальник Головного слідчого управління МВС Фаринник, який на той час курирував всі політичні справи. Ці три людини підписали справу "васильківських терористів", харківську справу та всі інші справи по нашій організації.

Після цього наша організація фактично пішла в підпілля. Ті люди з "Патріоту України", які залишалися на волі, потім були серед засновників Правого сектору та брали участь у всіх подіях Революції Гідності.

- Перейдемо до історії "Азова". Ви одразу поставили для себе завдання взяти під контроль певний район? Якими були перші кроки?

- Спочатку все робилося навмання. Було розуміння, що треба діяти швидко і активно. Я вийшов із в’язниці, мене зустріла десь сотня хлопців. В Харкові тоді все ці тільки починалося, протистояння набирало ознак громадянського конфлікту. Не було багато вогнепальної зброї, але вже були вбивства. Вийшовши на волю після рішення Верховної Ради, я поїхав додому, 2-3 години побув з родиною, а вже о 9 вечора мене запросили виступити як неформального лідера правого активу Харкова. Я приїхав і на здивування побачив чоловік 300. Я не знав, що їм сказати, ніхто з нас не знав, що робити насправді. Тоді пройшло тільки 6-7 годин, як я вийшов з-за грат, до того ж останні місяці або сидів у карцері, або знаходився в колонії, хоча й не був засуджений. Визначились, що найбільша небезпека на той момент надходила від відомого Жиліна з його "Оплотом", і тоді я запропонував захопити "Оплот". Це стало програмою мінімум. Потім вирішили утримати Харківську облраду і почати вичищати вулиці від російсько-комуністичного напасті.

У місті почалися по-справжньому тривожні події: міліція повністю самоусунулася, СБУ не існувало, з’явилися блок-пости з російськими прапорами по всьому місту; вони патрулювали вокзал, ловили україномовних людей, били їх, калічили. Потім був кривавий штурм ОДА.

Після того як "Оплот" обстріляв нас, у тому числі, й з автоматичної зброї, стало зрозуміло, що протистояння переходить на зовсім інший рівень. Тоді в мене з’явилась ідея створення загону, який може реально цьому шабашу протистояти. З нормальною екіпіровкою, хоча б мінімальним озброєнням і так далі. Нам одразу почали помагати люди. У Києві знайшлось багато патріотів, які почали допомагати бронежилетами, формою, касками, балаклавами, транспортом. Зі зброєю тоді було складно. Було кілька хлопців, які мали свої власні зареєстровані помпові рушниці. Але це було всього 5-6 рушниць на 60-70 чоловік нашого загону. Кістяк становили східняки. Тоді ж з’явився мем – "чорні чоловічки", бо ж всі говорили про появу російських військових в Криму - "зелених чоловічків", і це виникло в якості аналогії. Ми розпочали свої дії у Луганську, Харкові, Бердянську, в Донецькій області - мотались по всій Східній Україні, пробуючи загасити всю цю хвилю сепаратизму. Це і був зародок батальйону "Азов".

- Яким чином "Азов" остаточно легалізувався як батальйон спецпризначення міліції?

- Вже коли група була організована, я став робити перші кроки, щоб його легалізувати. Це можна було зробити або через армію або через Нацгвардію. Армія тоді створила "Айдар" і на цьому зупинилась. Нацгвардія створювала свої добровольчі батальйони, куди пізніше потрапив "Донбас". Ми подали документи і потім довго чекали.

І ось 3 травня ми приїхали в Бердянськ. Самооборона Бердянська і Автомайдан повідомили, що в місті готується захоплення адміністративних будівель і що потрібна допомога. На той час вже була захоплена міськрада в Маріуполі. Незрозуміло було на чиєму боці була міліція. Військ в місті майже не було. І нам вдалося запобігти захопленню сепаратистами міста. Потім ми вирішили відбити міськраду в Маріуполі. Приїхавши в Маріуполь, зрозуміли, що міліція все в місті повністю зливала сепаратистам. На той час, а це було 5 травня, всередині міста знаходилась частина Внутрішніх військ, яку вже декілька разів штурмували. Більшість з них були місцеві, частина вже розбіглась зі зброєю та перейшла на сторону ДНР, а частина планувала або капітулювати або теж перейти на бік сепаратистів.

«Україні потрібен мир, а гарантувати його може тільки сильна армія»

Вночі повинен був розпочатись черговий штурм і було ясно, що вони здадуть зброю. Перед керівництвом міліції стояло питання: чи просто здати ще декілька сотень калашів і кулеметів "сепарам", як це робилось в Донецьку, Луганську в ще більших масштабах, чи створити добровольчий батальйон та віддати йому це озброєння. Ми знаходилися на місці і повністю готові були діяти. Отак тоді вночі в МВД прийняли історичне рішення і підписали наказ про створення цього батальйону.

Треба сказати, що стріляти з шістдесяти людей вміли максимум півтора десятка, та й зброя була не пристріляна. Тому ми розмістились під Маріуполем, знайшли там старий закинутий кар’єр і проводили стрільби. А вже наступного дня у нас був перший бій. Наша колона, яка рухалась по Маріуполю, потрапила в засідку. Дивом всі вижили і навіть здобули перемогу. Саме там взяли як трофей свого першого кулемета і захопили в полон так званого "міністра оборони ДНР" Кікідзянова.

- "Азов", поряд з "Донбасом" та "Айдаром", мабуть, є одним з найчастіше згадуваних в ЗМІ добровольчих батальйонів, які воюють на Сході. Ця популярність якось допомагала вашому підрозділу?

- Думаю, що всі чули про "Азов", але ми своїм піаром насправді ніколи не займалися. Мабуть, найкращої пропагандою для імені батальйону стала участь в складних і знакових боях.

За 5 місяців, що пройшли з часу заснування, "Азов" пройшов великий і складний шлях. Відбулося звільнення Маріуполя, яке ми пройшли без втрат, окрім поранених. Впродовж декількох місяців наш батальйон повністю прикривав сектор узбережжя Азовського моря, звільняв Старобешево, Новий Світ, брав участь у жорстких боях під Іловайськом та в передмісті Донецька – Мар’їнці, де взагалі був скажений бій, армія її штурмувала тиждень. Коли ми увійшли туди і вибили сепаратистів, я в той день чув перемови Стрєлкова, у нього взагалі була істерика, він вимагав утримувати Мар’їнку будь-якою ціною, кидав туди резерви та залишки артилерії. Якщо б вчасно тоді були передані резерви, особливо танки, то змогли б взяти й Олександрівку – ще одне передмістя, та розбити Моспінське угрупування. Там у них потім був один з основних укріпрайонів Донецька, і саме це угрупування вдарило в тил нашим під Іловайськом. Це був один з клинів, що сходилися і відрізали українські війська, створивши той сумнозвісний котел. Думаю, тоді можна було б всього цього уникнути…

Згодом була оборона Новоазовська, і, головне, – оборона Маріуполя від уже реального російського вторгнення. У цьому місті я на власні очі спостерігав, як буквально за місяць після визволення від сепаратистів, його жителі кардинально змінилися, стали у своїй більшості дуже патріотичними. І коли почався наступ російських військ, їхня позиція проявила себе в активній фазі. Люди вийшли копати траншеї, масово почали записуватися в загони самооборони. Підготовку цих кадрів в кількості декількох сотень "Азов" взяв повністю на себе, вони пройшли вогневу підготовку, багато інших військових дисциплін. До речі, записалося набагато більше людей, ніж в загони ДНР в часи її розквіту, відразу після референдуму.

- Зараз у зоні АТО триває формальне перемир’я, але остаточного припинення вогню не відбувається. На вашу думку, як розвиватиметься ситуація надалі?

- Єдиним фактором, який здатен змінити обстановку – чи примирити її, чи навпаки активізувати бої, може стати наближення зими. Бо постане питання готовності до дій у інших погодних умовах, виникнуть певні внутрішні проблеми. Але навіть за такого розвитку подій, я абсолютно певен, що навесні кампанія почнеться з новою силою. Вона не почнеться лише у випадку, якщо наша влада здасть ці території і цим задовільнить Росію, в результаті чого там будуть створені ці недодержави – ДНР та ЛНР.

- Наскільки зміцнилась українська армія за час цього перемир’я?

- Деталізувати не буду, але можу сказати, що справді армія зміцнилась. Можу судити по сектору нашої відповідальності. Значно кращою стала взаємодія між армією, Нацгвардією та добровольчими формуваннями.

Поступово покращується забезпечення: зв’язком, оптикою, приладами візуального спостереження, тепловізорами. Але, на жаль, це відбувається не системно - лише в деяких місцях, в деяких підрозділах та силами окремих людей. Водночас вся сила армії в системності, партизани ніколи ніяких війн не вигравали. Тому й не втомлююсь наголошувати, що одне з головних завдань, яке має якнайшвидше вирішити українська влада, це реформування та створення потужної армії, а також забезпечення її всім необхідним. -

- Яка головна мотивація вашого походу в політику? Чому обрали саме столичний округ?

- Ті, хто проливав кров за Україну, повинні мати свій голос у владі. Це їхнє священне право і вони це заслужили. Тому я - представник і голос солдата, добровольця, фронтовика.

За фахом я військовий історик, тому добре знаю, що таке стратегія та тактика на війні. Півроку реальних бойових дій мені, як командиру підрозділу, дали не тільки величезний досвід, але й розуміння того, що саме в українській армії треба докорінно змінювати та модернізувати.

«Київ – столиця, де все насправді вирішується»

Зараз перед країною стоїть головне завдання - захистити незалежність, суверенітет і територіальну цілісність. Україні потрібен мир, а гарантувати його може тільки сильна армія. Нам потрібно створювати нове українське військо на зовсім іншій, професійно-добровольчій основі та за високими стандартами НАТО. Чому вирішив йти на вибори саме у Києві? Перш за все, тому що ми, "Азов"– київський батальйон, а тепер полк, який підпорядкований київській міліції. Більшість бійців "Азову"– кияни, і серед них багато хлопців з Оболоні. Тут мешкає моя сім’я. А, головне, таким було рішення Ради офіцерів нашого полку.

Є ще одне: особисто я вірю, що ми стовідсотково можемо виграти цю війну на полі бою. Але також бачу, що наші поразки – наслідок зради в парламенті і київських кабінетах. Київ – столиця, де все насправді вирішується. На фронті можемо виграти все, що завгодно. Росія не залізна, і вона впаде. Питання в тому, чи буде чітка політична воля тут. Київ вирішував, залишатися Януковичу чи ні. Столиця і зараз вирішує, продовжувати боротьбу і перемогти, чи скласти лапки та капітулювати.

Розмовляв: Андрій Кондратенко

Джерело: УНІАН

Фото

Facebook

Відео

Позиція

Україна та колективна відповідальність

Україна та колективна відповідальність

  Я пишу так багато критично про Закарпаття, що мене там певно вже ніхто не чекає, і не раз сварилася з друзями-закарпатцями на цю тему, на жаль. Але все ж.

Важливо

Реклама

Реклама

Редакція сайту залишає за собою право не погоджуватись з думкою своїх авторів. Пропозиції та статті надсилайте на e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Російська версія сайту: Napalmoff.info

Розроблено вебмайстернею Molotoff-Design
zoofirma.ru

Login or Register

LOG IN

zoofirma.ru