Молотоff

Гасла протесту:
Революцію задумують романтики, здійснюють фанатики, а користуються її плодами негідники. Т. Карлейль
Суспільство має право на опір державі. Д. Локк
Ті, хто роблять революцію наполовину, риють собі могилу. Сен-Жюст
Cолідаризуватися треба з тими, у кого стріляють, а не з тими, хто стріляє А. Камю
Коли інші права сплюндровані, право на повстання стає безспірним. Томас Пейн
Ми не боїмось руїн. Ми несемо новий світ в наших серцях. Цей світ шириться і в цю хвилину. Буенавентура Дурруті
Були б революціонери – буде і революція
Жити - значить не коритися А. Камю
Свята людина-єдиний дійсний революціонер у цьому світі. О. Шмеман
Свобода - це, в першу чергу, не привілегії, а обов’язки А. Камю
A+ A A-

Cлавой Жижек: релігійні фанатики - продукт сучасного капіталізму

Cлавой Жижек – відомий словенський філософ, культуролог, голова Школи теоретичного психоаналізу. Його називають рок-зіркою філософії, а сам він себе означив як "марксиста" та "войовничого атеїста".

Сьогодні Славой Жижек вважається одним з найавторитетніших європейських фахівців в галузі взаємин людини і соціуму.  В інтерв'ю Славой Жижек розповів про приреченість постмодернізму; чому несерйозне, іронічне ставлення до навколишньої дійсності не підриває системи, а навпаки – підживлює її; і як боротися з дисонансом божевільного світу.

- Даруйте, я буду ставити наївні запитання.

- Славой Жижек: Fuck you! Наївні запитання - найскладніші!

- Останнім часом якось особливо хочеться у щось вірити, відчувати ентузіазм і боротися за свої ідеали. Але постмодерністська свідомість з її запереченням всіх цінностей наче перешкоджає цьому. Як припинити бути постмодерністом і полюбити Велику Ідею?

- Славой Жижек: У мене в запасі є дуже наївна відповідь, і вона пов'язана з головною суперечністю постмодернізму. Згадаймо, про що говорив Ліотар на змістовному рівні: більше немає одного глобального наративу, відбулася криза метасценаріїв та подібна балаканина. Але зверніть увагу, як він розвиває свою думку. Адже він розповідає велику історію переходу від модернізму до постмодернізму. Якщо й існує книга, яка є глобальним наративом у своїй крайній формі, то це "Стан постмодерну" Ліотара.

Іншими словами постмодернізм - це практика, яка з самого початку була приречена на провал, вона займається тим, проти чого сама ж і виступає.

Знаєте, для мене проблема постмодернізму - це типове питання, пов'язане з метафізикою: є велика традиція ("погана" традиція), і є точка зламу - момент, коли людина пориває з нею. Такий підхід  дуже поширений серед великих філософів. Вони зазвичай бачать історію філософії так: є все, що було до мене, і є те, що почалося зі мною. Це було у Маркса (метафізика і його новий матеріалізм), у Гайдеґґера (метафізика і його онтотеологія) і навіть у Дерріди (метафізика присутності і його деконструкція).

Я вважаю, що це і є той наратив, від якого ми повинні відійти. Справді новим і проривним буде це сказати: "Ні, я не є чимось особливим, я - результат тенденцій, сформованих у минулому".

Треба подивитись на філософію, як на єдиний континуум, постійне переписування і перегляд ідей. Тому я віддаю перевагу підходу Жіля Дельоза. Він не заперечує минуле і не намагається порвати з ним, як з якимось метафізичним цілим. Він оперує тим, що йому потрібно в даний момент: трохи стоїків, трохи Платона, Спінози і так далі.

Якщо розуміти постмодернізм як відсутність великого наративу і постійне його переписування, то можна сказати, що в цьому сенсі першим постмодерністом був навіть не Платон, а Демокріт з рештою софістів. У Ліотара є прекрасна, дуже гегельянська думка з цього приводу: постмодернізм передував модернізму.

Отже, щоб припинити бути постмодерністом і повірити у Велику Ідею, треба припинити розмови про нього і стати послідовним, радикальним постмодерністом, необхідно включити себе повністю в цю практику.

- Цікаво, що зараз частіше розмовляють про модернізм.

- Славой Жижек: Так. Я б навіть сказав, що йде справжня боротьба за визначення сутності цієї епохи. В зв’язку з цим є дуже небезпечна тенденція: спроби ототожнити постмодернізм із постсекуляризмом.

При цьому хід думки приблизно такий: суть модернізму зводиться до атеїзму, який ні до чого доброго не привів, і тому зараз ми нібито заново відкриваємо Бога, нові виміри святості і так далі. Ця думка є навіть у роботах Дерріди. Звичайно, це не старий метафізичний Бог, а щось за межами буття, джерело етичних поривів та інше глупство.

Це те, що мені не подобається в Тарковського. Його "Сталкер" - це, звичайно, щось позамежно красиве, але його духовні пошуки, спіритуалізм - в цьому є якась глибинна хиба. Як говорив Артюр Рембо: "Треба бути абсолютно сучасним".

Я завжди називаю себе консервативним модерністом. Не вірте тому, хто каже: "Ця епоха пройшла, і ми просунулися далі". Нікуди ми не просунулися. Історичний процес – це не поступальний рух. Прогрес змінюється регресом. І зараз ми, безумовно, деградували.

- А що Ви скажете про постмодерністську іронію? Я все-таки не розумію, як можна серйозно ставитися до чого-небудь. Особливо до чогось дуже великого і серйозного: наприклад, до комунізму.

- Славой Жижек: Ну, знову ж таки моя порада - не боротися з цим безпосередньо. Розумієте, у всіх постмодерністів є свої слабкі місця, моменти, коли вони припиняють іронізувати. На Заході завжди виринають ті чи інші серйозні теми. Наприклад, не належить жартувати про голокост - це травма, це для них реальне. Тобто, я повторюю той самий докір в непослідовності. Абсолютний цинізм - це неправильна, нежиттєздатна позиція. Навіть Сталін, напевно, був не до кінця цинічною людиною.

Тут слід провести старомодну марксистську критику домінуючої ідеології. Очевидно, що таке несерйозне ставлення до навколишньої дійсності – це культурна логіка сучасного капіталізму. Зрозумійте: тим, що ви постійно іронізуєте, ви не підриваєте систему, а якраз робите все, чого хоче від вас правляча ідеологія.

Давайте проаналізуємо, як на Заході зазвичай захищають іронію. Вони здебільшого говорять: "Добре. Ви боретеся за великі проекти, але не можна ж так серйозно до цього ставитися". І аргументують це тим, що в підсумку ці серйозні наміри приведуть до кривавої революції, голокосту чи ГУЛАГу. Вони постійно просять розслабитися, дотримуватися помірних поглядів, трошки потерпіти.

Але знаєте, їхня розсудливість працює якось вибірково. Саме це найбільше і дратує. Коли вони зустрічають когось, хто не хоче сміятися разом з ними (таких людей вони називають фундаменталістами), то вони відразу стають серйозними.

Візьмемо за приклад мого давнього французького опонента Бернара-Анрі Леві. Цей постмодерніст, який постійно іронізує, зазвичай втрачає свою витримку і стає аж занадто серйозним, коли мова заходить про ісламських фундаменталістів. Смішно, що він звернувся до президента Саркозі з проханням розбомбити Лівію.

- Цікаве протистояння.

- Славой Жижек: Це дуже важливий момент. Антагонізм постмодерністської іронії і релігійного чи етнічного фундаменталізму визначає сучасну ідеологію. Треба чітко усвідомити, що релігійні фанатики - це не віджиток минулого, це продукт сучасного капіталізму.

Обов'язково прочитайте дуже хорошу наївну книгу Томаса Френка "What's the Matter with Kansas?" Нагадаю, що Канзас завжди був дуже просунутим штатом, багато прогресивних ідей і рухів виникло саме там. Однак з якихось не зовсім зрозумілих причин 20 років тому цей штат перетворився на центр консервативного, релігійного фундаменталізму США. Це приклад того, як капіталізм сам по собі заганяє людей у лещата фанатичних переконань.

Або ще приклад: Афганістан, який до вторгнення СРСР був освіченою країною, з багатовіковими традиціями релігійної терпимості. Як тільки його втягнули в світову політику, там спалахнув ісламізм.

- Все це дуже сумно. А як ви справляєтеся з дисонансом? З тим фактом, що навколо багато бід. У Вас не виникають періодично суїцидальні думки?

- Славой Жижек: Це питання поставало завжди. Головне зрозуміти, що цей дисонанс знаходиться не всередині вас. Він десь там, в навколишній реальності, бо світ божевільний. І сенс мого життя - формулювати завдання, зрозуміти, де джерело проблеми.

Треба бути реалістом: ми, філософи, не можемо сьогодні запропонувати універсальне рішення. Для мене це боляче усвідомлювати. Але перший крок до позбавлення від страждань - зрозуміти, в чому справа, де системна помилка. Я намагаюся вказати людям на проблему. Але ми все ще багато чого не знаємо і не вміємо.     

Візьмемо хоча б глобальну економічну кризу. Зазвичай серед причин виникнення цієї кризи називають аморальність та корумпованість банкірів, чиновників. Я не проти боротьби з корупціонерами, можете хоч розстрілювати їх, мені все одно (я один з тих, хто виступає за смертну кару). Але треба полишити моралізаторство і перейти до серйозного аналізу, до системної критики. Тільки так ми зможемо зрозуміти, чому в цій системі корупція можлива в принципі.

Наш час заідеологізований, як ніколи раніше. Не вірте, коли запевняють в зворотньому. Ідеологія якраз полягає в затемненні проблем, нас весь час намагаються ввести в оману. Хтось каже, що причина бід в атеїзмі і наших гріхах, хтось говорить - що в ціннісній кризі. Але все це нісенітниці. Ніхто не знає до кінця, що зараз відбувається.

Тому я постійно повторюю, що ми надто практичні і повинні відмовитися від прагматики. Ми повинні навчитися артикулювати і ставити правильні питання. Для цього потрібно знову повернутися до теорії.

За матеріалами: interviews.com.ua

Фото

Facebook

Відео

Позиція

Чому в'язниця за три патрони в кишені - це неправильно

Чому в'язниця за три патрони в кишені - це неправильно

Щодня, гортаючи стрічки новин, постійно натикаюсь на статистику затриманих бійців АТО з патронами чи гранатами.

Реклама

Реклама

Редакція сайту залишає за собою право не погоджуватись з думкою своїх авторів. Пропозиції та статті надсилайте на e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Російська версія сайту: Napalmoff.info

Розроблено вебмайстернею Molotoff-Design
zoofirma.ru

Login or Register

LOG IN

zoofirma.ru