Молотоff

Гасла протесту:
Коли інші права сплюндровані, право на повстання стає безспірним. Томас Пейн
Революція неймовірна, тому що вона справжня. Гасло 1968 року, Франція
Свята людина-єдиний дійсний революціонер у цьому світі. О. Шмеман
Вільний той, хто може не брехати А. Камю
Вільною людина може стати лише через свободу інших людей
Опиратися можна тільки на те, що чинить опір. Б. Паскаль
Свобода починається з сумніву
Революцію задумують романтики, здійснюють фанатики, а користуються її плодами негідники. Т. Карлейль
Жити - значить не коритися А. Камю
Свобода - це, в першу чергу, не привілегії, а обов’язки А. Камю
A+ A A-

Cлавой Жижек: релігійні фанатики - продукт сучасного капіталізму

Cлавой Жижек – відомий словенський філософ, культуролог, голова Школи теоретичного психоаналізу. Його називають рок-зіркою філософії, а сам він себе означив як "марксиста" та "войовничого атеїста".

Сьогодні Славой Жижек вважається одним з найавторитетніших європейських фахівців в галузі взаємин людини і соціуму.  В інтерв'ю Славой Жижек розповів про приреченість постмодернізму; чому несерйозне, іронічне ставлення до навколишньої дійсності не підриває системи, а навпаки – підживлює її; і як боротися з дисонансом божевільного світу.

- Даруйте, я буду ставити наївні запитання.

- Славой Жижек: Fuck you! Наївні запитання - найскладніші!

- Останнім часом якось особливо хочеться у щось вірити, відчувати ентузіазм і боротися за свої ідеали. Але постмодерністська свідомість з її запереченням всіх цінностей наче перешкоджає цьому. Як припинити бути постмодерністом і полюбити Велику Ідею?

- Славой Жижек: У мене в запасі є дуже наївна відповідь, і вона пов'язана з головною суперечністю постмодернізму. Згадаймо, про що говорив Ліотар на змістовному рівні: більше немає одного глобального наративу, відбулася криза метасценаріїв та подібна балаканина. Але зверніть увагу, як він розвиває свою думку. Адже він розповідає велику історію переходу від модернізму до постмодернізму. Якщо й існує книга, яка є глобальним наративом у своїй крайній формі, то це "Стан постмодерну" Ліотара.

Іншими словами постмодернізм - це практика, яка з самого початку була приречена на провал, вона займається тим, проти чого сама ж і виступає.

Знаєте, для мене проблема постмодернізму - це типове питання, пов'язане з метафізикою: є велика традиція ("погана" традиція), і є точка зламу - момент, коли людина пориває з нею. Такий підхід  дуже поширений серед великих філософів. Вони зазвичай бачать історію філософії так: є все, що було до мене, і є те, що почалося зі мною. Це було у Маркса (метафізика і його новий матеріалізм), у Гайдеґґера (метафізика і його онтотеологія) і навіть у Дерріди (метафізика присутності і його деконструкція).

Я вважаю, що це і є той наратив, від якого ми повинні відійти. Справді новим і проривним буде це сказати: "Ні, я не є чимось особливим, я - результат тенденцій, сформованих у минулому".

Треба подивитись на філософію, як на єдиний континуум, постійне переписування і перегляд ідей. Тому я віддаю перевагу підходу Жіля Дельоза. Він не заперечує минуле і не намагається порвати з ним, як з якимось метафізичним цілим. Він оперує тим, що йому потрібно в даний момент: трохи стоїків, трохи Платона, Спінози і так далі.

Якщо розуміти постмодернізм як відсутність великого наративу і постійне його переписування, то можна сказати, що в цьому сенсі першим постмодерністом був навіть не Платон, а Демокріт з рештою софістів. У Ліотара є прекрасна, дуже гегельянська думка з цього приводу: постмодернізм передував модернізму.

Отже, щоб припинити бути постмодерністом і повірити у Велику Ідею, треба припинити розмови про нього і стати послідовним, радикальним постмодерністом, необхідно включити себе повністю в цю практику.

- Цікаво, що зараз частіше розмовляють про модернізм.

- Славой Жижек: Так. Я б навіть сказав, що йде справжня боротьба за визначення сутності цієї епохи. В зв’язку з цим є дуже небезпечна тенденція: спроби ототожнити постмодернізм із постсекуляризмом.

При цьому хід думки приблизно такий: суть модернізму зводиться до атеїзму, який ні до чого доброго не привів, і тому зараз ми нібито заново відкриваємо Бога, нові виміри святості і так далі. Ця думка є навіть у роботах Дерріди. Звичайно, це не старий метафізичний Бог, а щось за межами буття, джерело етичних поривів та інше глупство.

Це те, що мені не подобається в Тарковського. Його "Сталкер" - це, звичайно, щось позамежно красиве, але його духовні пошуки, спіритуалізм - в цьому є якась глибинна хиба. Як говорив Артюр Рембо: "Треба бути абсолютно сучасним".

Я завжди називаю себе консервативним модерністом. Не вірте тому, хто каже: "Ця епоха пройшла, і ми просунулися далі". Нікуди ми не просунулися. Історичний процес – це не поступальний рух. Прогрес змінюється регресом. І зараз ми, безумовно, деградували.

- А що Ви скажете про постмодерністську іронію? Я все-таки не розумію, як можна серйозно ставитися до чого-небудь. Особливо до чогось дуже великого і серйозного: наприклад, до комунізму.

- Славой Жижек: Ну, знову ж таки моя порада - не боротися з цим безпосередньо. Розумієте, у всіх постмодерністів є свої слабкі місця, моменти, коли вони припиняють іронізувати. На Заході завжди виринають ті чи інші серйозні теми. Наприклад, не належить жартувати про голокост - це травма, це для них реальне. Тобто, я повторюю той самий докір в непослідовності. Абсолютний цинізм - це неправильна, нежиттєздатна позиція. Навіть Сталін, напевно, був не до кінця цинічною людиною.

Тут слід провести старомодну марксистську критику домінуючої ідеології. Очевидно, що таке несерйозне ставлення до навколишньої дійсності – це культурна логіка сучасного капіталізму. Зрозумійте: тим, що ви постійно іронізуєте, ви не підриваєте систему, а якраз робите все, чого хоче від вас правляча ідеологія.

Давайте проаналізуємо, як на Заході зазвичай захищають іронію. Вони здебільшого говорять: "Добре. Ви боретеся за великі проекти, але не можна ж так серйозно до цього ставитися". І аргументують це тим, що в підсумку ці серйозні наміри приведуть до кривавої революції, голокосту чи ГУЛАГу. Вони постійно просять розслабитися, дотримуватися помірних поглядів, трошки потерпіти.

Але знаєте, їхня розсудливість працює якось вибірково. Саме це найбільше і дратує. Коли вони зустрічають когось, хто не хоче сміятися разом з ними (таких людей вони називають фундаменталістами), то вони відразу стають серйозними.

Візьмемо за приклад мого давнього французького опонента Бернара-Анрі Леві. Цей постмодерніст, який постійно іронізує, зазвичай втрачає свою витримку і стає аж занадто серйозним, коли мова заходить про ісламських фундаменталістів. Смішно, що він звернувся до президента Саркозі з проханням розбомбити Лівію.

- Цікаве протистояння.

- Славой Жижек: Це дуже важливий момент. Антагонізм постмодерністської іронії і релігійного чи етнічного фундаменталізму визначає сучасну ідеологію. Треба чітко усвідомити, що релігійні фанатики - це не віджиток минулого, це продукт сучасного капіталізму.

Обов'язково прочитайте дуже хорошу наївну книгу Томаса Френка "What's the Matter with Kansas?" Нагадаю, що Канзас завжди був дуже просунутим штатом, багато прогресивних ідей і рухів виникло саме там. Однак з якихось не зовсім зрозумілих причин 20 років тому цей штат перетворився на центр консервативного, релігійного фундаменталізму США. Це приклад того, як капіталізм сам по собі заганяє людей у лещата фанатичних переконань.

Або ще приклад: Афганістан, який до вторгнення СРСР був освіченою країною, з багатовіковими традиціями релігійної терпимості. Як тільки його втягнули в світову політику, там спалахнув ісламізм.

- Все це дуже сумно. А як ви справляєтеся з дисонансом? З тим фактом, що навколо багато бід. У Вас не виникають періодично суїцидальні думки?

- Славой Жижек: Це питання поставало завжди. Головне зрозуміти, що цей дисонанс знаходиться не всередині вас. Він десь там, в навколишній реальності, бо світ божевільний. І сенс мого життя - формулювати завдання, зрозуміти, де джерело проблеми.

Треба бути реалістом: ми, філософи, не можемо сьогодні запропонувати універсальне рішення. Для мене це боляче усвідомлювати. Але перший крок до позбавлення від страждань - зрозуміти, в чому справа, де системна помилка. Я намагаюся вказати людям на проблему. Але ми все ще багато чого не знаємо і не вміємо.     

Візьмемо хоча б глобальну економічну кризу. Зазвичай серед причин виникнення цієї кризи називають аморальність та корумпованість банкірів, чиновників. Я не проти боротьби з корупціонерами, можете хоч розстрілювати їх, мені все одно (я один з тих, хто виступає за смертну кару). Але треба полишити моралізаторство і перейти до серйозного аналізу, до системної критики. Тільки так ми зможемо зрозуміти, чому в цій системі корупція можлива в принципі.

Наш час заідеологізований, як ніколи раніше. Не вірте, коли запевняють в зворотньому. Ідеологія якраз полягає в затемненні проблем, нас весь час намагаються ввести в оману. Хтось каже, що причина бід в атеїзмі і наших гріхах, хтось говорить - що в ціннісній кризі. Але все це нісенітниці. Ніхто не знає до кінця, що зараз відбувається.

Тому я постійно повторюю, що ми надто практичні і повинні відмовитися від прагматики. Ми повинні навчитися артикулювати і ставити правильні питання. Для цього потрібно знову повернутися до теорії.

За матеріалами: interviews.com.ua

Фото

Facebook

Відео

Позиція

Безкарна рівність

Безкарна рівність

Останній “Марш рівності”, що був проведений у Києві 18-го червня 2017 року, дає привід задуматись над вектором розвитку правого руху, а зрештою і над переосмисленням методів боротьби загалом.

Реклама

Реклама

Редакція сайту залишає за собою право не погоджуватись з думкою своїх авторів. Пропозиції та статті надсилайте на e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Російська версія сайту: Napalmoff.info

Розроблено вебмайстернею Molotoff-Design
zoofirma.ru

Login or Register

LOG IN

zoofirma.ru