Молотоff

Гасла протесту:
Ті, хто роблять революцію наполовину, риють собі могилу. Сен-Жюст
Революція - єдина форма безпосереднього самоврядування С. Дацюк
Найбільше гнітять того, хто найменше вимагає. Д.Донцов
Це в них покарання, а в нас повага і авторитет. Нестор Махно
Я люблю революціонерів. Я не люблю те, в що вони потім перетворюються. Ж. Дерріда
Свобода одного закінчується там, де починається свобода іншого. М.Бакунін
Були б революціонери – буде і революція
Все або нічого! Л.М. Толстой
Ми не боїмось руїн. Ми несемо новий світ в наших серцях. Цей світ шириться і в цю хвилину. Буенавентура Дурруті
Свята людина-єдиний дійсний революціонер у цьому світі. О. Шмеман
A+ A A-

Мірча Еліаде: реставрація Духу в Європі

В історії філософії є моменти, котрі в силу денацифікації сучасної Західної Європи намагаються обійти або нахабно ігнорувати представники академічного світу.

Тим самим вони приховують від суспільства широкий сегмент інтелектуального життя XIX - ХХ сторіч. 

Напрям філософського традиціоналізму виник на зламі двох сторіч, котрі зазнавали стрімких суспільних звершень, у час краху тогочасного ціннісного світу та світу ідеалів. Традиціоналісти були і є тими, хто закликає спинити перегони за кількістю та переглянути якість світу, що продукується сьогочасними людьми. Уникати будь-якого розриву з Традицією, оскільки Традиція – охоронниця істини, зберігати старі форми та цінності, тому що традиції – спонтанне відображення справжніх потреб суспільства – така суть традиціоналізму. Можна співставляти уявлення про традиціоналізм із Золотим віком. Одним із найяскравіших представників філософського традиціоналізму є Мірча Еліаде, якому й присвячений даний допис. 

Життєвий шлях румуна Мірчі Еліаде (1907–1986) вражає своєю динамічністю, адже за життя Мірча встиг і відбути ув’язнення, і пожити в гімалайському монастирі, і написати більш, як 30 книг із філософії. Роки молодості Мірчі припали на час війн та загального духовного піднесення, як результат пошуку втечі від оточуючих невтішних обставин існування. Це був час війн, і Еліаде неодмінно був їх суб’єктом. 

Сучасний есеїст – Еміль Чоран був близьким другом філософа і писав з приводу характеру Мірчі наступне: 

«Єдина манія, котру я за ним знаю та котра з віком трохи послабшала – це деяка всеядність, але вона якраз властива швидше тому, кому фанатизм чужий, хто кидається на найрізноманітніші предмети лише з незгасимої жаги до випробувань». 

Певно, саме таким непереборним вогнем до пізнання можна пояснити володіння Еліаде десятьма мовами. 

Еліаде симпатизував “Залізній Гвардії” Корнеліу Кодряну, а саме – Мірча був близьким другом та найкращим учнем офіційного ідеолога гвардійців – Нає Іонеску. Саме цьому кращому другові Еліаде потім присвятив свою знамениту книгу “Йога свободи та безсмертя”. 

Саме Еліаде судилося познайомити барона Юліуса Еволу з Кодряну. А,  як відомо, ця зустріч потрясла Еволу та змусила його ще більше ствердитися у своїх поглядах.

Мірча Еліаде був кандидатом до парламенту від “Залізної Гвардії”, і перемога була досить близькою, але “демократичний” король Румунії розпочав відвертий терор проти незгодних із проатлантистською позицією влади.

Автор книги “Філософія декомпозиції” в той час пророче напише Еліаде:

«Цей жест відміни демократії в Румунії через неминучу перемогу легіонерів буде глибоко творчим та життєстверджувальним».

У липні 1938 року Мірча потрапив у число репресованих владою, за що й потрапив до табору політв’язнів на чотири місяці. Там Еліаде читав лекції з метафізики, розповідаючи вірним воїнам Капітана та легіонерській верхівці про подвиги пророків та різні духовні практики.

Свої академічні дослідження Еліаде спрямує в русло пошуку Сакрального та глибокому дослідженні архаїчних культур.

Погляди Еліаде на історію варто розглядати з контексту його біографії, адже, окрім історичного підходу (котрий властивий багатьом релігієзнавцям, як фундаментальний підхід до розуміння), Мірча ще в молодості був ознайомлений із “антиісторичним” підходом, вічною Індією. 

Еліаде рефлексував над компаративістикою архаїчного та сучасного суспільств. 

«Жодна з його робіт не обходилася без звернення до однієї з основних категорій Буття – часу. В різному його сприйнятті ховається головна відмінність між «древньою» та «сучасною» людиною», - пише дослідник Е. Строганова.

Саме завдяки знайомству з Індією, Еліаде почав ставити собі питання зв’язку сучасної людини (і в першу чергу це стосується “західної”) з Космосом.

Через таке широке та ґрунтовне знайомство зі Сходом ще в молодості, Мірча Еліаде в подальшому розглядав не суто хронологічні ознаки первинності досвіду, що мав перші зародження ознак “релігійного”, але підходив до цього від безпосереднього дослідження форми релігійної свідомості, як зазначає Сарапін. Саме тому його й називали феноменологом релігії. 

М. Еліаде неодноразово зазначає у своїх роботах, що кожна людина апріорі має досвід сакрального. Певне, такий тезис відсилає нас до досвіду Еліаде, що був отриманий внаслідок перебування в Гімалаях – гострого пробудження відчуття “космічного рівню” в людській свідомості.

Якщо розглядати порівняння Мірчі сучасного та архаїчного суспільств, то він досить чітко зазначає, що “людина архаїчного суспільства відчуває себе нерозривно пов’язаною з Космосом та космічними ритмами, у той час як сучасна людина – з Історією”. Еліаде зазначає, що космічні ритми є циклічними та зворотними, а от історія є лінійною та незворотною. Тим самим, філософ дає зрозуміти наскільки вузьколобими та обмеженими стали люди внаслідок гонитви за кількістю.

Внаслідок своїх досліджень Еліаде натрапляє на схожість в усіх культурах одного феномену. Це архетип про Вічне повернення, про абсолютність Життя, про можливе здолання смерті. Початок часів був раєм, а в кінці часів – буде “велике відновлення”, котре співпадає з раєм наступного циклу. Еліаде знаходить паралелі і в Середньовіччі, у його широкому зв’язкові з Традицією. Такі ж паралелі Еліаде знаходить і в Румунії середини  ХХ сторіччя, у легіонерів "Залізної Гвардії". Закінчення темних часів та “реставрація” Духу в Європі.

Тим не менш, Еліаде не робить висновку, що сучасний світ є прямою протилежністю Сакральному. Еліаде аналізує сучасність та проводить паралелі. Приміром, його цікавила молодіжна течія “панк”, яку він трактував через архаїчні практики шаманізму та арсенал примітивних племен, що пов’язані з подоланням психологічних бар’єрів статевого дозрівання та вступом до дорослого життя племені.

Займаючись дослідженнями, Еліаде вважав, що зусилля та робота видатних мислителів будуть здатні переламати нав’язану Європі ідеологію прагматизму та економізму. Проте, не дивлячись всю працю дослідників, переорієнтувати настрої західної “інтелігенції” у сторону Вічної Традиції поки що не вдалося. 

Весь післявоєнний час Еліаде був “троянським конем” - диверсантом наукового світу. Ставлення до нього було доволі діалектичним. Наприклад, у праці “Структура та креативність у релігії: герменевтика у феноменології Мірча Еліаде та нові спрямування” А. Дугласа, приділяється особлива увага методології Еліаде: 

«З одного боку, Еліаде був гарно сприйнятий маленькою групою впливових науковців на чолі з Іоахімом Вахом у Чиказькому університеті та став домінуючою фігурою у школі релігієзнавства Чикаго. З іншого боку, більшість американських релігієзнавців відхилили підхід Еліаде, як методологічно некритичний, ненауковий та антиісторичний». 

Як пише Горохов у своїй монографії, присвяченій Мірчі Еліаде, більшість із його критиків стояли на світоглядних позиціях матеріалізму та позитивізму. 

Весь цинізм обзивання “фашистом” Мірчі Еліаде в тому, що він був передовим захисником культур кольорових “примітивних народів”, їх дослідником та інтерпретатором…

Інколи здається, що у представників академічного світу прокидається заздрість стосовно молодих, цікавих науковців із палаючими очима, а особливо – коли ці молоді люди мають екстравагантні біографії та нестандартні підходи до розгляду питань. Лише це явище особисто я згодна визнавати за причину ненадання Мірчі Еліаде у 1980 році Нобелівської премії, але аж ніяк не струнку життєву філософію та участь у “Залізній Гвардії”.

Автор: Аня Вольницова

Фото

Facebook

Відео

Позиція

Безкарна рівність

Безкарна рівність

Останній “Марш рівності”, що був проведений у Києві 18-го червня 2017 року, дає привід задуматись над вектором розвитку правого руху, а зрештою і над переосмисленням методів боротьби загалом.

Реклама

Реклама

Редакція сайту залишає за собою право не погоджуватись з думкою своїх авторів. Пропозиції та статті надсилайте на e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Російська версія сайту: Napalmoff.info

Розроблено вебмайстернею Molotoff-Design
zoofirma.ru

Login or Register

LOG IN

zoofirma.ru