Молотоff

Гасла протесту:
Свобода одного закінчується там, де починається свобода іншого. М.Бакунін
Людина приречена бути вільною Жан-Поль Сартр
Вільний той, хто може не брехати А. Камю
Я люблю революціонерів. Я не люблю те, в що вони потім перетворюються. Ж. Дерріда
Взаємодопомога – фактор еволюції. П. Кропоткін
Свобода або смерть! Нестор Махно
Народи відновляються лише в боротьбі. Джузеппе Мацзіні
Революція неймовірна, тому що вона справжня. Гасло 1968 року, Франція
Жити - значить не коритися А. Камю
Права не просять - права беруть. П. Кропоткін
A+ A A-

Міф про "правий поворот"

фон_1.jpg

Перемога Емманюеля Макрона на президентських виборах у Франції для багатьох цілком очікувано зламала тренд «правого повороту» в світовій політиці.

Разом із тим, нічого повністю непрогнозованого не відбулося — відбулося найбільш очікуване. І є навіть цілком обґрунтована точка зору щодо того, що «правий поворот» — не загальносвітовий тренд, а лише екзальтована оцінка ліберально-демократичними колами політичної ситуації, в якій вони почали втрачати владу.

Існують усі можливості пояснити, чому Ле Пен не вдалося повторити успіх правих сил у США та Великобританії. Перша і найбільш важлива причина: і Брекзит у Великобританії, і Дональд Трамп —результат діяльності цілком респектабельних і абсолютно точно популярних партій, що вже неодноразово були владними. Ле Пен представляла партію «Національний фронт», яка вирізняється найбільшим антирейтингом з-поміж інших великих політсил Франції, ще не так давно вважалась повністю маргінальною політсилою (не в останню чергу через антисемітські висловлювання її очільника Жана-Марі Ле Пена, батька Марін). Таким чином, партія могла розраховувати лише на нішевий електорат, приміром, молодь із невеликих міст, білих представників середнього класу, жителів села тощо. Загальнонаціональним кандидатом Ле Пен не могла з огляду на те, що її політична й іміджева стратегія укладалась у типові стереотипи, які були розроблені задовго до самої кампанії. Більшість громадян Франції знали про Марін Ле Пен як політика вже не один рік і мали певний сформований стереотип, який було важко зламати під час передвиборчої кампанії.

95690250.jpgСитуація, яка дозволила правим елітам взяти в свої руки керівництво країною в США та Великобританії, уявляла собою принципово інший хід речей. Дві великі правоцентристські партії, які багато разів формували уряд — Республіканці та Консерватори — були доволі широко відомі виборцю, і не мали настільки яскравого антиобразу, як політсила Марін Ле Пен. Марін Ле Пен хоча і провела суттєвий ребрендинг власної політсили (ще на початку 2000-х партія Ле Пен вважалась неофашистською), однак, не врахувала кількох важливих умов. Зокрема, доволі слабкими виявились дії штабу Ле Пен щодо дискредитації Макрона — не було створено стійкого антирейтингу, який би базувався на стереотипах, що могли переважити антирейтинг Ле Пен. З іншого боку, Ле Пен зробила ставку на економічну і соціальну політику, властиву для лівих сил (в тому числі дискредитованої пропрезидентської Соціалістичної партії), спрямовану на жорсткий протекціонізм, високий рівень соціальної підтримки та перерозподіл доходів великого і середнього бізнесу. Таким чином, правоцентристський електорат (передусім, електорат Франсуа Фійона і Республіканської партії) зі своєю доволі ліберальною економічною програмою та орієнтацією на зменшення податкового тиску на великий бізнес і ринкові реформи просто не пішов голосувати за правішу політично, однак значно лівішу економічно, кандидатку від Національного Фронту. На тлі Ле Пен Макрон зміг висунути доволі центристську політику, хоча і близьку до лівих, однак усе одно, ліберальність Макрона виявилась ближчою «Республіканцям», аніж право-соціалістичність Ле Пен. Хоча, серед електорату правоцентристів і зберігається тенденція до підтримки жорсткої міграційної політики й зменшення соціального забезпечення для мігрантів, однак економічний фактор нині відіграв колосальну роль в остаточному прийнятті рішення для виборців Фійона, що так само стало вирішальним, адже практично кожен п’ятий виборець Франції у першому турі проголосував за кандидата-республіканця. У той же час, радикально-лівий електорат, що міг би сприйняти позитивно економічні гасла Національного фронту був відверто ворожим до політичної частини програми, до націоналістичних пунктів, вважаючи Нацфронт нащадками неофашистських сил; таким чином, електорат Меланшона та Амона просто залишився сидіти вдома чи проголосував за лівоцентриста Макрона.
Насправді, тренд «правого повороту» слід вбачати, в першу чергу, в зміні електоральних симпатій, однак він, безумовно, не загальносвітовий, і якщо зводити «правизну» до євроскептицизму, безумовно не загальноєвропейський.

XVM3db7cd8e-1092-11e7-bdd3-0b6d5dc9cbe4-805x453.jpg

Зберігаються і прямо протилежні тенденції, що породжені тими ж явищами, що й успіх правих сил у США та Великобританії. Приміром, в Іспанії парламентські праві (зокрема, консерватори з «Народної партії») нині є провладними силами, що при цьому не мають особливих євроскептичних позицій, у той час як ліві сили (передусім, ліві популісти з PODEMOS) уявляють собою протестний електорат, і тенденції недовіри до Брюсселя та поглиблення інтеграції всередині ЄС, передусім, тут грають на руку лівим протестним силам, частина яких дійсно уявляє собою євроскептичне крило. Схожа ситуація і в Греції, де протест проти політики Брюсселю в першу чергу представляють не ультраправі з партії «Золота зоря» (Хрісі Авгі), а ультраліві з партії «СІРІЗА». Разом із тим, зміна електоральних симпатій і конфігурації всередині керівних еліт на користь правих сил, безумовно цікаве явище, процес поглиблення тенденцій якого ми спостерігаємо і зараз, однак, немає жодних підстав вірити, що в усіх країнах Європи праві сили прийдуть до влади — в одних країнах вони мають доволі вузький, «нішевий» електорат, в інших вони самі скомпрометовані й дискредитовані співпрацею з РФ чи підтримкою палестинських бойовиків й антисемітськими гаслами, в третіх країнах тенденції недовіри до Брюсселя і європейська криза еліт не зайшли настільки далеко, аби породити серйозну підтримку правих тенденцій.

Отож, кожну країну, кожне електоральне середовище слід розглядати окремо, звертаючи увагу на локальні особливості та електоральні симпатії громадян. «Правий поворот» нині можливий, як ніколи за останні чверть століття, але на сьогодні не є стійким трендом європейської та світової політики.

Автор: Ярослав Божко, Інститут соціально-політичних досліджень

Фото

Facebook

Відео

Позиція

Безкарна рівність

Безкарна рівність

Останній “Марш рівності”, що був проведений у Києві 18-го червня 2017 року, дає привід задуматись над вектором розвитку правого руху, а зрештою і над переосмисленням методів боротьби загалом.

Важливо

Реклама

Реклама

Редакція сайту залишає за собою право не погоджуватись з думкою своїх авторів. Пропозиції та статті надсилайте на e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Російська версія сайту: Napalmoff.info

Розроблено вебмайстернею Molotoff-Design
zoofirma.ru

Login or Register

LOG IN

zoofirma.ru