Молотоff

Гасла протесту:
Народи відновляються лише в боротьбі. Джузеппе Мацзіні
Права не просять - права беруть. П. Кропоткін
Були б революціонери – буде і революція
Ми не боїмось руїн. Ми несемо новий світ в наших серцях. Цей світ шириться і в цю хвилину. Буенавентура Дурруті
Я люблю революціонерів. Я не люблю те, в що вони потім перетворюються. Ж. Дерріда
Все або нічого! Л.М. Толстой
Революцію задумують романтики, здійснюють фанатики, а користуються її плодами негідники. Т. Карлейль
Вільною людина може стати лише через свободу інших людей
Жити - значить не коритися А. Камю
Свобода неподільна: її не можна обмежити, не вбивши її цілком. М.Бакунін
A+ A A-

За межею конвенційного гуманізму

обкладинка_1.jpg

Ще Друга світова війна змусили міжнародну спільноту тотально переосмислити й жорстко реформувати створену Версалем систему міжнародних відносин. Масові екстермінації у радянських і німецьких концтаборах, хвилі етнічних чисток внесли значні корективи у міжнародне право і систему світового правосуддя.

Гаазький трибунал дотепер займається переслідуванням військових злочинців і політиків, що вбивали цивільних або віддавали відповідні накази. Переслідування і суди одночасно наштовхують нас на думку, через яку можна стати жертвою критики, але вона не повинна нас залякати, адже втеча від проблеми не веде до її вирішення.

Попри все благородство багатьох людей і категоричність щодо насильства, дуже важко правильно оцінити чиїсь мотиви, а тим паче відділити людей від проблеми й підійти до її вирішення, максимально контролюючи емоції. Часто через дії кількох людей або однієї групи, тінь падає на всю формацію, повністю знецінюючи її заслуги, що суттєво ускладнює дослідження глибинних мотивів і моральної сторони злочину.

Правозахисні організації сильно вкорінили стереотип, що тортурам немає виправдання, який часто призводить не лише до публічного виключення людей, що звинувачені в їх застосуванні, але породжує довготривалий ресентимент, що існує в багатьох регіонах, які пізнали смак війни.

__0QYTE3a7g.jpgМожна погодитися, що вбивство не зупинить убивство, бо за кожного вбитого брата чи сина неодмінно прийдуть мстити його близькі, що вимагають моральної компенсації, сплаченої кров’ю винуватця.
Але що далі? До чого такий підхід призводить? Гасло «make love not war» давно себе вичерпало й актуальне хіба що на концертах хіпі. Жоден шанобливий до себе народ ніколи не прийме роль покірного скоту заради вищих гуманістичних ідеалів, на які інша сторона не задумуючись наплює, продовжуючи масові вбивства, обстріли мирних районів і тортури.
Правда така, що ані угоди, підписані у престижних готелях, ані крики правозахисників і навіть інтервенція голубих касок не зможуть цього змінити. Досвід Югославії найкращий тому доказ. Безпорадність і відчутну кризу сучасної системи безпеки у боротьбі з тероризмом, яку заслужено називають Третьою світовою війною, можна порівняти з фільмом Даніса Тановича «Земля Нічия». Блакитні каски, які прибули в Югославію з миротворчою місією, абсолютно і до кінця розуміють свою задачу, але не здатні допомогти босняку, який, подібно овочу, лежить на стрибучій міні.
Сучасна війна, з якою світ має справу один в один повторює основну ідею фільму. Світ лежить на стрибучій міні, а сучасна система міжнародної безпеки – це солдат ООН, який не здатен нічим зарадити та спокійно спостерігає за масовими вбивствами людей.
Своєю безпорадністю перед світовим злом ця система штовхає людей на шлях кривавої вендети, бо своїм страхом припинити зло, яке коїться на її очах, вона породжує ще більше зло.
Ніхто не прийме ролі покірного скоту, який женуть на забій, тим не менш судді й прокурори різних міжнародних трибуналів чи автори «геніальних» гуманітарних конвенцій про мир у всьому світі, де вовки граються з вівцями й ніхто нікого не вбиває, не сприймуть це як свою помилку, не сприймуть це як сигнал, що система дала збій, а постійно шукатимуть глибинних мотивів людської ненависті, яку вони категорично засудять у судових залах міжнародних трибуналів, бувши реально впевненими, що цього достатньо. 
Вони поставлять тавро на тих, хто йшов на співпрацю з одними окупантами, щоб викинути інших, роблячи вибір між більшим і меншим злом, але ніколи не визнають того факту, що масові вбивства і війна, приправлена пекельною ненавистю – це не причина людського горя, а лише наслідок безпорадності системи національного і міжнародного правосуддя, що не здатна забезпечити тріумф справедливості, чим мотивує самосуд і самостійні пошуки справедливості.

SGn320KtjUM.jpgНайцікавіше те, що вирок виносять ті, хто не був у шкурі підсудного й не вибирав між більшим і меншим злом. Життя таких людей протікає у спокої та стабільності, їх ранок починається з „Nescafe”, а не обстрілів артилерії, а в зону конфлікту зі своїми «аборигенами» вони їздили максимум як любителі екстремального туризму. Дивлячись на всі ці події крізь призму свого світогляду, сформованого в суспільстві, яке багато років не знало війни, їм однозначно легко закликати до припинення насильства, діалогу сторін конфлікту та пошуку компромісу. І суть не в тому, що вищевказані пункти це щось погане, суть в тому, що люди, які не знають реалій війни, беруться встановлювати мир і визначати, хто був правий, а хто ні.

UVEdPs6r38U.jpgЯкщо хтось прагне припинити насильство, то повинен також бути готовим робити вибір між більшим і меншим злом, бувши готовим визнати свою провину в разі невдачі й понести відповідальність за зроблений вибір.
Якщо ми беремося когось судити за застосування тортур чи військові злочини, то буде також справедливо, якщо перед судом постануть ті, хто подібно до голубих касок у Косово, мав можливість зупинити зло, але спокійно спостерігав, дотримуючись наказу не втручатись.
Ніколи не варто забувати про іншу сторону медалі, яка часто відбивається у лицемірстві сучасної системи міжнародних відносин, що ігнорує вину тих, хто мовчки спостерігав, і навіть не спробувавши зупинити зло, цим наклавши на себе відповідальність, але за іронією долі виконує роль судді та прокурора над тими, хто через їхню бездіяльність перейшов межу гуманності.
Гуманітарне право і сотні конвенцій є лише паперовою фікцією, адже ще жоден договір про припинення вогню на Сході України чи обурення і глибока стурбованість міжнародної спільноти не призвели до того, що її конвенційний гуманізм і проби діалогу з садистами під час зустрічей в Мінську дали реальні результати.
Цвяхи й шурупи, які розлітаються від вибуху саморобної бомби не відділяють цивільних від військових, точно так само, як артилерійський снаряд не вибирає впасти йому на позиції Національної Гвардії чи в квартиру, де мирно і безтурботно вечеряє сім’я.
Конвенційний гуманізм, яким старається апелювати сучасна система, розбивається об жорстокі реалії війни, яка в великій мірі триває з тієї причини, що «ми не ведемо переговорів з терористами» досі лишається модною фразою з кіно, а не стратегією, яка справді могла б завершити АТО за один день.
Владислав Ковальчук

Фото

Facebook

Відео

Позиція

Безкарна рівність

Безкарна рівність

Останній “Марш рівності”, що був проведений у Києві 18-го червня 2017 року, дає привід задуматись над вектором розвитку правого руху, а зрештою і над переосмисленням методів боротьби загалом.

Важливо

Реклама

Реклама

Редакція сайту залишає за собою право не погоджуватись з думкою своїх авторів. Пропозиції та статті надсилайте на e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Російська версія сайту: Napalmoff.info

Розроблено вебмайстернею Molotoff-Design
zoofirma.ru

Login or Register

LOG IN

zoofirma.ru