Молотоff

Гасла протесту:
Жити - значить не коритися А. Камю
Революція - єдина форма безпосереднього самоврядування С. Дацюк
Ми не боїмось руїн. Ми несемо новий світ в наших серцях. Цей світ шириться і в цю хвилину. Буенавентура Дурруті
Все або нічого! Л.М. Толстой
Революція неймовірна, тому що вона справжня. Гасло 1968 року, Франція
Вільний той, хто може не брехати А. Камю
Права не просять - права беруть. П. Кропоткін
Суспільство має право на опір державі. Д. Локк
Революція може бути небезпечною, оскільки вона сильна. Рауль Кастро
Опиратися можна тільки на те, що чинить опір. Б. Паскаль
A+ A A-

Невідомий Майдан: спогади "Акули"

12746218 911893858927540 1203351520 n

Скоро Україна відзначатиме другу річницю Майдану. Що ми знаємо про Майдан?

З телеекранів та зі слів тодішніх суспільних авторитетів лунали слова замирення та заклики до припинення протесту на Майдані. Вже тепер його символами стали коктейль Молотова, шини та катапульта. Певно, всі забули, як "анти-провокатори" здавали до міліції сьогоднішніх героїв. Протест та війна - справа рук відчайдухів, котрі почали свій шлях задовго до зимової революції 2014-го року. Редакція Molotoff зібрала ряд спогадів про Майдан, авторства скромних героїв сучасності.

 

"Навіть не знаю що про «Майдан» такого б і згадати. 29-го листопада був із другом там о 1-ій ночі, приїхали подивитися. Сумні студенти, обмотані державними прапорами, не виглядали рішучими. «Правий сектор» тоді виглядав понуро. 30 дітей і пару дорослих дядьків-тризубівців. Ми поїхали, я ліг спати, а вранці прокидаюся – тьма пропущених. Я засинав якраз тоді, коли студентів розганяли.

1-ше грудня запам'яталося «качелями» з найнятими чолов’ягами з «Удару» та «БЮТу». Зачепилися з ними під КМДА, коли хлопці його захоплювали. П'яні мужики вбачали в усіх тітушок, особливо тих, хто був одягнений не як студент-задрот, а особливо тих, хто був у масці.

Тоді в мене був період розчарування до 19-го січня. Я їхав на тренування, коли підпалили перший автобус. У спортивних штанах, парці та з рюкзаком, набитим рукавичками, битками і боксерським шоломом, поїхав на Грушевського. Був там близько доби. Коли побачив у хлопців перші коктейлі – зрозумів, що зараз понесеться вже по-серйозному, і для чогось одягнув боксерський шолом. Весь спектр навколофутбольної та націоналістичної публіки був там. Була навіть частина київських ліваків. З того моменту, з 19-го по 24-те січня йшов спати по кілька годин у найману квартиру (бо мусора злили в інтернет всю свою базу, в якій були всі мої персональні дані), яка знаходилася недалеко від центру. Коли спав, боявся щось пропустити. Потім знову був майже місячний період застою. Ці дні я витратив на збір інформації по ворогам, здобуттю теоретичних знань, і збору екіпіювання. Сесію завалив, із роботи звільнився. Я чомусь був упевнений, що ми 100% програємо, і готувався до затяжної війни з мусорами, до яких згодом підключиться і армія, і нам треба буде партизанити.

18-го лютого я спав. О 10-ій ранку прокинувся від того, що мене розбудив камрад із криками: «прокидайся, ти бачив що коїться?». Він уже виїжджав, тому екіпіровку і підручні засоби  закинув до рюкзака, і відправився в метро. Не знаю, чим ми тоді думали, їздячи на метро. Те, що нас тоді не прийняли – диво.

Приїхавши туди, зустріли знайомих, переодяглися в КМДА, і побігли на Інститутську. Там уже було спекотно. Зустрів знайомих з іншого бойового підрозділу, вирішили, що треба зайняти квартиру над аптекою, що на той момент уже зайнялася полум’ям. Постійно дивився на дах, намагаючись знайти снайпера, який періодично знімав когось із протестувальників. Коли почався штурм, я закликав усіх евакуюватися з квартири, тому що ми б залишилися в тилу, а мусора нас бачили. Частина десантувалася з другого поверху «сталінки» зі мною, частина залишилася. Тими, хто залишився, командував відомий на всю Україну камрад. який потім був в «Айдарі», а потім в «Азові». Тікали ми одніми з останніх, на було близько 30-50 чоловік. «Самооборона» кидала щити, викидала форму біжачи. Я був весь у камуфляжі, броні 3-го класу, розгрузці та касці. Ну, ще пару предметів було по розгрузці.

Але жесть почалася вже на барикаді на Інститутській. Ми там застрягли, а «беркута» нас зашвирювали цеглою, гранатами і розстрілювали з рушниць, майже впритул. Кричали: «Ну чо, бля, кинув вас ваш «Правий сектор»?». Потім був коридор, побиття, знову коридор, знову били.

Три дірки було в голові. Нас, хто був в камуфляжі, жорстко побитих, завели за вихід з метро на Інститутській. Почали обшукувати, паралельно б'ючи. У мене знайшли те, що мусорам явно не сподобалося. Знову почали бити. У мене кров з голови йшла настільки, що я нічого не бачив, очі були залиті. Якось дивом пройшов між ніг у «беркутятка» і спробував утекти. Наздогнали, ще раз побили і вирішили перевірити на мені те ж, що знайшли у мене до того. Тоді я остаточно втратив боєздатність.

Оскільки я лежав на бруківці, кров почала стікати туди, мабуть, губи теж були в крові. Мусора, певно, вирішили, що мені гайки, адже тут приїхала швидка. Мене і ще одного чоловіка туди повантажили, ми хотіли втекти зі швидкої (як у фільмі «околофутбол»), але беркутівська автівка поїхала за нами в Олександрівську лікарню. Туди занесли на ношах. Іншого чоловіка не знаю куди, а мене понесли на другий поверх, у кінець коридору під вікно. Поранених було стільки, що місць у палатах не було. До мене приставили одного «беркута», молодий, мого віку. Оскільки було багато поранених чоловіків, до лікарні приїхали опера – в'язати поранених. Мужики їх почали бити, «беркутятко» рвонувся рятувати оперів, і тут я зрозумів, що нам випав шанс десантуватися із другого поверху. Бо знав, що я для мусорів був явним інтересом, і швидше за все, мене би підлатали і відвезли назад.

Я стрибнув і дивом нічого не зламав. Там за парканом вже стояли хлопці з «Автомайдану», котрі допомогли мені дійти до машини, привезли на «Майдан», і там довели до будинку профспілок. Екіпіювання мусора з мене зняли, залишився лише порваний, залитий кров'ю, камуфляж. У будинку профспілок я вже знепритомнів, сидячи в черзі на зашивання. Але приїхали друзі, забрали і зашили мене вже в будинку камрада, який вчився на хірурга. Вкололи якесь знеболююче, від якого я спав годин 18-20.

Решту днів ми їздили по Києву, полювали на тітушок, вирішували організаційні питання і все таке, про що не можна писати. Я, в основному, просто спостерігав, адже пересувався насилу. Були на Майдані 19-го вночі, там із хлопцями перетиналися. Я не бачив сенсу знаходиться на Майдані в ті дні. Це було велике скупчення радикалів, яке було зручно відстрілювати. Набагато ефективніше було б, якби групи полювали на ментів, ригів, комуністів і прокурорів по місту, тоді смертей би було менше.

Цікаво це все згадувати. Ти сам був собі командиром, рішучість грала ключову роль. Загинув один знайомий, від кулі снайпера. Після Майдану я намагався все поміняти, і в наступний місяць, до кінця березня, я намагався «наводити порядок» у рідному Чернігові. Але в кінці березня стало зрозуміло, що Майдан логічно перетікає в війну з РФ."


"Акула"

Фото

Facebook

Відео

Позиція

Безкарна рівність

Безкарна рівність

Останній “Марш рівності”, що був проведений у Києві 18-го червня 2017 року, дає привід задуматись над вектором розвитку правого руху, а зрештою і над переосмисленням методів боротьби загалом.

Реклама

Реклама

Редакція сайту залишає за собою право не погоджуватись з думкою своїх авторів. Пропозиції та статті надсилайте на e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Російська версія сайту: Napalmoff.info

Розроблено вебмайстернею Molotoff-Design
zoofirma.ru

Login or Register

LOG IN

zoofirma.ru