Молотоff

Гасла протесту:
Cолідаризуватися треба з тими, у кого стріляють, а не з тими, хто стріляє А. Камю
Свобода - це, в першу чергу, не привілегії, а обов’язки А. Камю
Були б революціонери – буде і революція
Свобода починається з сумніву
Коли інші права сплюндровані, право на повстання стає безспірним. Томас Пейн
Революція - єдина форма безпосереднього самоврядування С. Дацюк
Навчання є щонайпершим боргом революціонера. Кім Ір Сен
Жити - значить не коритися А. Камю
Вільні духом люди - створять новий світ. Дмитро Донцов
Революція може бути небезпечною, оскільки вона сильна. Рауль Кастро
A+ A A-

За рік ми навчилися воювати

Технічні проблеми з автомобілем змусили нас перенести завантаження на дванадцяту годину. О 00.30 закінчили завантажувати авто, потім забрали пасажира і вирушили на Схід.

З давалося, що кінець березня, весна перемогла і на дорозі все має бути нормально хоча б з погодою. Але ні - туман, мокрий сніг, містами ожеледиця. Всі найгірші погодні умови, які тільки можна було придумати для водія - все було присутнім. За Харковом виявилось, що ми погнули сталевий диск і заднє колесо спускає до 1,5 атмосфери. Звичайно, в населених пунктах, які траплялися по дорозі, не знайшлося працюючого шиномантажа. З такими ушкодженнями нам довелося їхати до Луганської області. 

За знаком Луганська область дорога закінчилася - лише ями на ямах. Дощ зі снігом і ями - кілометрів 60 суцільного бездоріжжя. Добралися до блокпосту, що перед Сватовим. Там службу несе працівник ДАІ з міста Буринь. Ми йому вже колись передавали посилку. Побачивши його знову, ми відвантажили йому дві головки сиру і передали вітання від «губернатора».

 

В Сватовому знайшли шиномантаж і там довелося чекати добрих 40 хвилин. 

Перша точка була в Щасті. Зустрілися з мінометниками. Ми привезли їм багатенько різних речей. Навіть була пральна машина. І якось розвантажуємо машину, і в один момент нікого не стало. Ми заходимо в спортзал, де живуть солдати, і бачимо картину: здорові дядьки міряють камуфляж, який ми привезли. І на обличчях щире щастя. Це нагадує, як підліток отримує кросівки, про які мріяв декілька місяців. В такому ж стані були і військові. Вони реально з моменту призову вперше отримали другий комплект форми. Багато з них ходить в спортивному одязі, бо камуфляж реально зносився. Це щира емоція, яка змушує після повернення шукати ресурси на подібні речі. Це те, що підіймає тебе кожного ранку і штовхає на роботу. Це щира вдячність. 

 

Наступна точка була у хлопців на «калітці». І там почалося. На блокпості відбулась ротація і там тепер нові хлопці з «Золотих воріт»: «Без пропуску не пустимо і все». Ми зробили пару дзвінків, і нам принесли перепустку. Відвантажили речі, випили кави і далі в дорогу. 

Цього разу ми мали зустрітися з хлопцями з Сумського прикордонного загону, що несуть службу біля самого кордону. Дібралися до пункту призначення, а зв’язку з ними немає. Там взагалі проблема зі зв’язком. Ще на під’їзді почали приходити смс: «Вас вітає Росія!», «Білайн роумінг» і так далі. А тут ми на місці, а зв’язку немає. Перепитали у магазині, як краще вискочити до прикордонників. В магазині, де продається виключно горілка, коньяк і пиво, нам вказали напрямок. І, як буває в житті, ми звернули не в той бік на черговому перехресті. Проїхавши добрих три кілометра, вирішили повертатися, бо GPS-навігатор казав, що ось-ось і мали перетнути кордон з Росією. Повернувши назад, зустрічаємо місцевого.

Питаємо: - Як прикордонників знайти? 

Він: - А вам тих чи етіх? 

Ми йому: - Нам наших. 

– Вам прямо попід ліском - он тим, - каже дядько, і показує пальцем. 

Ми подякували і рушили далі. Через півтора кілометра, нас зупиняють хлопці в камуфляжах і балаклавах. 

- Ви хто? - питають.

- Волонтери, - відповідаємо.

– А ви до кого? 

– До прикордонників. 

– Документи є? 

– Ось. Даємо документи. 

– Як ви проїхали? Тут все кругом заміновано, три секрета на дорозі.

- У нас карма гарна, - відповідаємо з посмішкою, - ми добра багато робимо. 

Це і були наші прикордонники, які провели нас до базового табору. Розвантажили на місці автомобіль і пішли знайомитися з хлопцями. Вони стоять майже на самому кордоні і виконують завдання разом з розвідниками. Живуть на колись побудованій базі. Більшість сумчан, майже всі контрактники. В таборі живе півень. Це місцева пам’ятка, він пережив чотири серйозних обстріли, які розворотили вщент більшість споруд. Півень чітко знає, коли буде обстріл, і першим біжить в бліндаж. Тому цей півень там - священна тварина, яку ніколи не пустять на борщ. 

 

Ми почали чаювати, а хлопці почали розповідати про їхній побут та проблеми. Кажуть, що стріляють кожного дня. ДРГ виходять кожної ночі як з Луганську, так і з території Росії. Часто відбуваються автоматні бої, але зараз війна перейшла в замінування територій. 

Не встигли допити чаю, як привезли 300-го від розвідників. Медик прямо в багажнику пікапу надав йому першу медичну допомогу. І вони помчали в найближчу лікарню. Як згодом виявилося -  сутичка між двома ДРГ-групами. Наш 300-ий отримав поранення в спину осколком і кульове в ногу. 

 

Після всього нам зробили коротеньку екскурсію по території. Показали побудовану власноруч капличку. Ми взяли список потреб і пообіцяли приїхати до них перед Пасхою.

Додому виїжджали вже короткою дорогою, а не через заміновану ділянку. За Щастям заїхали до артилеристів. Вони працюють з Градами. Комбат нагодував нас смачним обідом і зробив коротеньку екскурсію по вогневій. 

 

За рік ми навчилися воювати. Укріпспоруди, бліндажі в три накати, секрети – все зроблено з головою. Вони розповіли, що бойовики їх обстрілюють постійно, заходячи з різних напрямків. Тому, наші постійно на сторожі - не розслабляються ані на хвилину. Ми обіцяли ще заїхати на базу в перший реабат і не могли проігнорувати свою обіцянку, не дивлячись на те, що вже було досить пізно і треба було терміново повертатися додому. 

Наш реабат охороняють хлопці із Західної України. Коли ми під'їхали до пункту пропуску, в лісі нас зустрів молодий хлопець. Ми розповіли йому, хто ми і до кого їдемо. Він довго зв’язувався по рації з центральним, а потім зі словами «більше зальоту нічого не буде», впустив нас на територію. Ми зустрілися з давно знайомими солдатами, відвантажили сир і ще деякі речі і вирушили додому. 

 

У Старобільську помінялися місцями з другим водієм. Проїхавши ще три блокпости, я просто вирубився. Прокинувся в Харкові. Стан Сергія був таким самим, як у мене в Луганській області. Ми заїхали до нічної кафешки, випили кави і я знову пересів за кермо, а Сергій ліг спати. 

Дорога назад була жахливою. Дощ, який перетворювався на дорозі на лід. А Сумська область нас зустріла ямами Охтирського району та густим білим туманом. Додому дібралися близько третьої години. Важка була експедиція, але вкрай ефективна.

Андрій Букін, громадський діяч


 

Фінансова допомога

ПриватБанк

4323 3553 0138 0143

Букін Андрій

Разом до перемоги!

Фото

Facebook

Відео

Позиція

Безкарна рівність

Безкарна рівність

Останній “Марш рівності”, що був проведений у Києві 18-го червня 2017 року, дає привід задуматись над вектором розвитку правого руху, а зрештою і над переосмисленням методів боротьби загалом.

Реклама

Реклама

Редакція сайту залишає за собою право не погоджуватись з думкою своїх авторів. Пропозиції та статті надсилайте на e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Російська версія сайту: Napalmoff.info

Розроблено вебмайстернею Molotoff-Design
zoofirma.ru

Login or Register

LOG IN

zoofirma.ru