Молотоff

Гасла протесту:
Взаємодопомога – фактор еволюції. П. Кропоткін
Ми не боїмось руїн. Ми несемо новий світ в наших серцях. Цей світ шириться і в цю хвилину. Буенавентура Дурруті
Коли інші права сплюндровані, право на повстання стає безспірним. Томас Пейн
Свобода або смерть! Нестор Махно
Вільний той, хто може не брехати А. Камю
Cолідаризуватися треба з тими, у кого стріляють, а не з тими, хто стріляє А. Камю
Були б революціонери – буде і революція
Революція неймовірна, тому що вона справжня. Гасло 1968 року, Франція
Свобода - це, в першу чергу, не привілегії, а обов’язки А. Камю
Людина приречена бути вільною Жан-Поль Сартр
A+ A A-

Смертоносний Донбас

Було незрозуміло, в якому стані дорога, тому вирішили виїхати на півтори години раніше. Сергій запізнився. Нам потрібно було ще забрати одну людину, що їхала в Піски добровольцем.

Підібравши його в центрі, виявилося, що ми забули на офісі бронь. Через це виїхали за часом, як завжди.

Траса була сухою, без натяку на ожеледицю. Тому автомобіль мчав у напрямку центральної України досить швидко. Наша експедиція цього разу була до Пісок. Нас чекали хлопці з батальйону ОУН, Дніпро-1 та 93-ї бригади. 

Нічна траса і філософські роздуми, дискусії навколо військових поразок України та прорахунків командирів. Дорога до Краснограду пролетіла дуже швидко. Там на заправці випили кави і я умовив Сергія лягти поспати хоча б декілька годин. 

Досить непогана дніпропетровська траса дозволяла нам швидко долати величезні відстані. Ми прибули до Красноармійську, і у нас було ще в запасі 40 хвилин. Вирішили поснідати. Попереду була розбита дорога і безкінечні блокпости та люди зі зброєю.

Поки ми їхали Донбасом, складалось враження, що за вікном весна. Чудовий схід сонця. Про такий схід сонця можна прочитати в художній літератури про піратів чи шукачів пригод - я ніколи не думав, що він існує насправді. Спочатку було червоне небо, яке переходило у чорну безодню. Ще нічого не було видно і навколо тільки починало сіріти. Але вже за декілька хвилин з-за обрію з’явився червоний диск. І в момент все стало видно. 

Чітко видно безмежний степ, терикони, поодинокі дерева без листя. Чорна безодня в один момент перетворилась у синю блакить.

На твоїх очах змінилось усе, що хвилину тому ще було чорним. В той момент, коли я вирішив зупинити авто, щоб сфотографувати схід сонця, вже промайнуло декілька неперевершених моментів. Коли я відкрив двері автомобіля, мене вдарив сильний холод. Він зводив руки і змушував повернутися назад. 

Чудовий та смертоносний Донбас. Я повернувся за кермо з цією думкою. А й справді. Як все схоже з природою. Тут, дома, нам всім просто критикувати владу, Пороха чи Кривавого Пастора, кожен третій з френдів у соцмережах великий стратег і полководець. Але це все краєвид з салону автомобіля - реальність набагато глибша і болючіша, наче той мороз, що вдарив мене по руках.

Як і планував, на початку девятої ми були на «Республіці Міст». Там ми зустрілися з одним з сумських солдатів, що несе службу в батальйоні Дніпро-1. Ми довго говорили, а тим часом мої хлопці з Пісків не відповідали на дзвінки. Не було інформації, чи вдасться нам доїхати до точки призначення, адже там «гупало» - і міномети, і ворожа арта. Ми чекали когось з служивих, які рухалися би в тому напрямку, щоб дізнатися про можливість проїзду. Так і сталося. Ми побачили як «добровольці Божої Чоти» гайнули повз нас і, оминувши всі повороти, поїхали у нашому напрямку. 

- Всі до машини! Треба їхати!

Хлопці покірно вдягли важкі бронежилети, розчохлили автомат і позалазили на свої місця. Попереду було 500 метрів, які прострілюються з усіх боків. А "перемир’я" було чути ще до блокпосту.

Менше п’яти хвилин - і ми біля будинку, в підвалі якого знаходиться штаб батальйону. Ми вже були тут раніше, тому все набагато простіше. Вулиці і розбиті будівлі вже знайомі. Ми зайшли до штабу та запитали сумчан - вони як раз несли службу на блокпосту. Їх викликали по рації, а у нас був час погуляти розбитою вулицею.

Зруйновані, колись елітні будинки дивились на нас своїми чорними шибками. Металоконструкції нагадували скелети, що згоріли у вогні. Тільки через те, що на вулиці мороз, можна було хоч якось пересуватись вулицею. Технікою на дороги натягали дуже багато бруду і весною це все перетвориться на жахливе болото. У подвір’ях приватних будинків вже мирно спочивала згоріла техніка. 

Автомобілі мирних мешканців стають в нагоді нашим військовим, але працюють, на жаль, не дуже довго. Як говорять самі військові, автомобілі тут - розхідний матеріал, який ламається дуже швидко. 

За певний час прийшли хлопці і ми почали відвантажувати автомобіль. Цього разу наша експедиція була дуже дорогою, якщо перевести її у грошовий еквівалент. Ми відвезли різним підрозділам майже все, що вдалося зібрати у наших іноземних друзів. Прилад нічного бачення, дальномір, безпілотник, рації та біноклі. 

Після відвантаження поговорили з хлопцями. Вони розповіли про перемир’я. Кажуть, що з неділі змінилося лиш те, що перестали лупити з танків, а так все по-старому. За час нашого перебування в Пісках (2,5-3 години) не замовкали автоматні черги. Кожних 10-20 хвилин було чути розриви артилерії чи мінометів.

Хто стверджує, що на Донбасі дотримується перемир’я - цинічно бреше або ж просто не володіє інформацією.

 

Нам треба було передати сумчанину з Дніпро-1 деякі речі, і тут почався квест - від будинку до будинку. Зі штабу до медпункту, звідти ще кудись... В результаті самого солдата не знайшли, бо він на бойовому виїзді. Але все лишили в штабі під відповідальність його товариша.

Попрощалися з хлопцями і рушили назад. Наступна точка була не менш гарячою – Водяне. Там несе службу наш друг, який пішов добровольцем до 93-ї бригади. Складність полягала в тому, що Водяне і Тоненьке постійно накриває ворожа артилерія, бо вони знаходяться трохи вище Пісок. Довелось їхати околицями, бо центральну дорогу безбожно обстрілювала артилерія.

Трохи поблукавши селом, знайшли їхнє місце дислокації. В будинку, який знаходиться біля села Водяне, вони відпочивають і набираються сил після бойових виходів. Хлопці дуже зраділи безпілотнику. Там є люди з досвідом користування такою технікою. Дасть Бог і ця, з виду дитяча, іграшка принесе їм користь. 

Розвантажили авто і пішли пити каву. Світла в будинку не було і нам довелось розмовляти при свічках. Роман і його товариш-снайпер розповідали про бої в аеропорту. Розповідали про втрати і про безглузде керування з центру. Це і так зрозуміло, але коли тобі розповідають свідки тих подій, на голову не налазить безглуздя керівництва. Було непереборне бажання написати їхню розповідь. Але їхня історія має бути описана свідками, а сторонньою людиною.

Закінчивши кавову церемонію, ми почали збиратися в дорогу. Коли вийшли з будинку, було чітко чути, як працює міномет. Солдат перерахував нам ряд ознак, за якими це досить просто визначити. 

За результатом розмови стало зрозуміло, що до 93-ї бригади можна піти добровольцем і оформитись на контракт з усіма відповідними соціальними гарантіями. Як кажуть наші сусіди: «Мілості просім», хто бажає отримати досвід у гарячій точці. 

Оминувши декілька блокпостів, ми виїхали на нормальну трасу і безпечно рушили в бік Сум. З Павлограду передзвонили додому і замовили квиток до Конотопу, бо з Пісок забрали воїна, що їхав туди додому. 

До закінчення сімферопольської траси ми бурно обговорювали побачене на передовій. Висновок простий: 

війна буде довгою, з великими жертвами і суттєвою економічною кризою. Громадянами треба усвідомити, що йде війна і починати активно готуватися до неї.

P.S. Я знаю, що ці рядки читають різні люди, і батьки майбутніх солдатів - одні з них. Я звертаюсь до вас, я не в праві давати вам поради, але ж… Ми зустрічаємо там хлопців, які пішли на фронт без дозволу своїх рідних і для них це - тягар. Якщо ваша дитина твердо вирішила йти на фронт, не лайтесь і не відмовляйте. Любов до Батьківщини переможе всі заборони і недолугі аргументи. Ви це маєте усвідомити. Краще благословіть синів і дайте в дорогу вишиту ікону...

P.S. Я безмежно вдячний заводу «Керамія», за все, що робить його керівництво. Я вдячний всім небайдужим українцям і немає різниці, де вони живуть. Окрема подяка народному депутату Медуниці О.В. за системну підтримку.

Хто бажає допомогти:

ПриватБанк - 4323 3553 0138 0143 

Андрій Букін, громадський діяч

Фото

Facebook

Відео

Позиція

Безкарна рівність

Безкарна рівність

Останній “Марш рівності”, що був проведений у Києві 18-го червня 2017 року, дає привід задуматись над вектором розвитку правого руху, а зрештою і над переосмисленням методів боротьби загалом.

Реклама

Реклама

Редакція сайту залишає за собою право не погоджуватись з думкою своїх авторів. Пропозиції та статті надсилайте на e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Російська версія сайту: Napalmoff.info

Розроблено вебмайстернею Molotoff-Design
zoofirma.ru

Login or Register

LOG IN

zoofirma.ru