Молотоff

Гасла протесту:
Коли інші права сплюндровані, право на повстання стає безспірним. Томас Пейн
Суспільство має право на опір державі. Д. Локк
Cолідаризуватися треба з тими, у кого стріляють, а не з тими, хто стріляє А. Камю
Взаємодопомога – фактор еволюції. П. Кропоткін
Революцію задумують романтики, здійснюють фанатики, а користуються її плодами негідники. Т. Карлейль
Були б революціонери – буде і революція
Вільний той, хто може не брехати А. Камю
Свобода починається з сумніву
Жити - значить не коритися А. Камю
Права не просять - права беруть. П. Кропоткін
A+ A A-

Жага перемог

Життя перетворилось на суцільну дорогу. За останніх шість діб - в ліжку спав лише дві ночі, решту часу – в автомобілі. Згадую, як колись треба було їхати до Феодосії, і я думав, що це ж хтозна-де, як туди їхати?

Азараз 1500 кілометрів - на одному подиху, заправки ОККО стали рідними. Ми жартуємо з хлопцями, що після війни сміливо можна йти в далекобійники.

Цього разу на війну їхали через столицю. У п’ятницю прощалися на Майдані з великою людиною - Ісою Мунаєвим. Я не міг пропустити прощання з ним. У той час, коли переважна більшість українців схвалювала Чеченську війну, я вивчав біографії та історію чеченських польових командирів і слухав Тимура Муцураєва. І ось тепер людина, яка була живою історією, віддала життя за таких, як я. Щоб наше небо було синім, а степи жовтими… Я не міг пропустити таку подію. Спи спокійно, герой двох народів!

Нічна дорога на війну була неперевершеною. Рівненька траса з легким туманом - майже як в цивілізованих країнах. Під ранок доїхали до Павлограда - там зима переходить у весняний режим. Не дивлячись на мінусову температуру, поля стоять без снігу. В теплому салоні автомобіля й зовсім складається враження, що за вікном повноцінна весна і за декілька тижнів все стане зеленим.

У Красноармійську заїхали на заправку. Кажу Владові:

- Прокидайся, це - останнє цивілізоване місце, де можна сходити в пристойний сортир та випити непоганої кави.

На вулиці було не так весело, як в салоні - дув сильний степовий вітер і бортовик показував -8. Ми швидко заправилися, викурили по половині цигарки і позалазили до теплого авта. Майже за годину зустріли перший військовий блокпост, там же нас наздогнав великий бус волонтерів з Рівного. Три великих веселих дядька підбили нас почекати інших волонтерів, які їхали десь позаду. Поки чекали, поговорили з солдатами, видали цигарок і трішечки медикаментів. Не дочекавшись іншої групи, вирішили їхати далі колоною.

На в'їзді до Пісок є славнозвісний блокпост «Республіка Міст», ми заскочили до них і припаркували авто на військовій стоянці. Виходимо з автомобіля, а нас зустрічає два солдати. Кажемо їм:

- Ми – волонтери.

А нам у відповідь:

- Ми вас пам’ятаємо!

Старший починає розповідати «молодому» солдату про нашу попередню поїздку, коли працювала ворожа арта, а ми ломанулися в саме серце Пісок, щоб довезти дизельний генератор хлопцями з 93-ї бригади. Кінець їхньої розмови вразив мене:

- Я ж казав, що живі вони і здорові…

Немає нічого приємнішого, ніж коли приїжджаєш на передову, а тебе знають - точніше пам’ятають твої вчинки.

Вони нам розповіли про нинішню ситуацію. Розповіли про те, що місто знищено вщент. Про те, що не лишилося жодного двоповерхового будинку – все зруйновано. На перших блокпостах, тих, що межують з ДНРівськими, часто бувають рукопашні зіткнення. Про те, що у 93-тій великі втрати 300-ми. Розповіли про місцевих героїв, насправді це всі, хто був і зараз лишаються в Пісках. Ті, хто зараз відстоює це місто-привид, є вартовими на межі з чорним потойбічним світом, який називають «Русский мир».

За деякий час на блокпост заїхав броньований автобус, з першого сидіння вивалився солдат. Коли ми бачимо солдатів у повній амуніції, ми, жартуючи, називаємо їх «контрстрайк». Цей був точно таким. Між великим воротом бронежилету та каскою я впізнав обличчя свого земляка. Ще нещодавно він приїздив до Сум і над ним часто жартували, мовляв, теж собі війна - стоїш, міст під Маріуполем охороняєш. І тут така зустріч. Ми недовго поговорили з Семеном і він рушив у іншому напрямку.

Цього разу ми їхали до хлопців з батальйону ОУН - там служать наші земляки. Точні координати ми не знали, домовленість була така, що ми приїдемо на «Республіку Міст», а звідти зв’яжемося за допомогою рації. На жаль, в той час працювала якась радіохерня бойовиків і зв’язку не було. Але хлопці розповіли, куди нам їхати:

- Якщо їхати, то їдьте тепер, бо їхній снайпер зараз відпочиває і ви більш-менш спокійно проскочите.

Піски – село-привид, село-жах. Зруйновані будинки, побиті паркани. На асфальтну дорогу натягали стільки бруду, що шосе можна сплутати з ґрунтовою дорогою. На перший погляд здається, що це покинуте місто і тут просто фізично не можливо жити. Там взагалі немає снігу. Дерева стоять голі, багато з яких покошені снарядами. Побита техніка, кинута просто на узбіччі. Ще не так давно вона віддано працювала на оборону країни, а тепер дивиться на навколишні пейзажі вибитими фарами, наводячи жах на таких «туристів» як ми.

Проскочивши найнебезпечнішу ділянку, ми зіткнулися з проблемою, як знайти наших. На пустих вулицях не вискочиш з машини і не будеш кричати на все горло позивні хлопців. Їздити без діла вулицями ризиковано, бо може щось прилетіти з боку ворога.

Побачили в провулку ціле авто, повернули, заскочили на подвір’я. На авто написано «Січ». О, хлопці з Січі, точно підкажуть. Повиходили з машини – навколо ні душі. Почали ходити по подвір’ю. Двоповерхова хата, сараї, бруківка – все розбите ворожою артою. За декілька хвилин побачили людей. Хлопці почали вилазити з усіх щілин. Я був вражений їхньою майстерністю маскування. Хлопці були дуже дружні, розповіли, куди нам їхати, дали рацію, щоб ми могли зв’язатись з нашими.

Я перший раз в житті користувався тим, що передаю вже вісім місяців.

За півхвилини ми точно знали куди їхати. ОУНівців трохи проскочили.

На пустій вулиці йшов бомж. Влад щось у нього запитав, а він нам у відповідь: «Слава Україні!». Все говорило про те, що він місцевий. Ця фраза для нього була неприродною, але, здавалося, вона була єдним шансом вижити для нього. Чоловік говорив російською мовою, сказав, що тут нічого не знає, бо нещодавно переїхав з іншого міста, де все розбила ворожа артилерія. Коли він не знав, що казати, то гучно кричав «Слава Україні!».

За п’ять хвилин ми вже були в штабі наших. Це підвал, де знаходиться керівництво підрозділу. Всі стіни завішані дитячими малюнками. На збитих нарах – спальники, на столах - багато різних речей.

Нас зустріли радісно, але сказали, що Муха поїхав до Красноармійську, а сумчан зараз викличуть по рації, бо вони несуть службу на точці.

Почали розвантажувати автомобіль. Приємно здивувало те, що хлопці відмовлялися від речей, які ми привезли. Справжнє відкрите товариство - їм не потрібно було нічого зайвого, лише найбільш необхідне.

Ми мали небагато часу походити вулицями селища.

Внутрішній стан на війні вражає – це спокій, здається навіть, що повернувся додому.

Навколо війна, постійно чути вибухи, які зовсім поруч, автоматні черги просто не замовкають, а тобі спокійно. Коли їдеш на війну - весь як на голках, коли приїздиш до міста - теж постійно чекаєш якихось несподіванок, постійно існує прихована небезпека... А тут все чітко, все зрозуміло. Може вже доїздився?

Прийшли сумчани. Тепла зустріч. Погомоніли про те, як тут бойовики себе ведуть. Багато розповідати нам було непотрібно - було й без того видно, що вони там витворяють. Хлопці розповіли, що дорогою, якою ми приїхали, потрібно рухатися обережно, бо нещодавно у бойовиків з’явився "Утьос" і вони частенько її прострілюють. Погомоніли ще трохи, і ми рушили додому.

В Красноармійську зустрілися з головою «ЧорКому», який воює в Пісках в батальйоні ОУН. Він з посмішкою нам розповів багато цікавих історій та поділився нагальними проблемами. Найголовніша - хлопці з батальйону ОУН, які воюють в Пісках, юридично вважаються організовано-злочинним угрупуванням. Ось такий парадокс нашої дибільної бюрократичної системи.

На жаль, з об’єктивних причин не попали в Пісках до нашого земляка Романа. Нас просили передати ВСУшнику бензогенерато, але з ним не було зв’язку. Ми заїхали на «Нову пошту» і залишили йому посилку там - так я посилки ще ніколи не передавав.

Коли ми переїхали кордон Харківської області, нас зустріла хурделиця та величезні навали снігу. До міста їхали по суцільному льоду. Цього разу облавтодор спрацював дуже погано. Мабуть перехвалили минулого разу.

З приємних новин - бойовий дух наших добровольчих з’єднань на самісінькій передовій дуже високий, патріотизм та оптимізм аж зашкалюють.

Від них просто сяє жагою перемоги, не дивлячись на те, що у Пісках вкрай складна ситуація.

З поганих новин - наш автомобіль здався. Враховуючи темпи його роботи, дивно, як він так довго пропрацював. З явних проблем – повністю вся ходова, зчеплення, розбите лобове скло, рихтування обох бамперів, заміна противотуманок, заміна резинок на всіх дверях, заміна мастила та фільтрів, а також електрика. Наш склад на колесах потребує коштів. Друзі, допоможіть полагодити нашу робочу клячу!

Андрій Букін, громадський діяч

Фото

Facebook

Відео

Позиція

Безкарна рівність

Безкарна рівність

Останній “Марш рівності”, що був проведений у Києві 18-го червня 2017 року, дає привід задуматись над вектором розвитку правого руху, а зрештою і над переосмисленням методів боротьби загалом.

Реклама

Реклама

Редакція сайту залишає за собою право не погоджуватись з думкою своїх авторів. Пропозиції та статті надсилайте на e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Російська версія сайту: Napalmoff.info

Розроблено вебмайстернею Molotoff-Design
zoofirma.ru

Login or Register

LOG IN

zoofirma.ru