Молотоff

Гасла протесту:
Були б революціонери – буде і революція
Свята людина-єдиний дійсний революціонер у цьому світі. О. Шмеман
Ми не боїмось руїн. Ми несемо новий світ в наших серцях. Цей світ шириться і в цю хвилину. Буенавентура Дурруті
Нудьга контрреволюційна. Гасло 1968 року, Франція
Революція неймовірна, тому що вона справжня. Гасло 1968 року, Франція
Революція може бути небезпечною, оскільки вона сильна. Рауль Кастро
Мета бунту - перетворення. Альберт Камю
Cолідаризуватися треба з тими, у кого стріляють, а не з тими, хто стріляє А. Камю
Ті, хто роблять революцію наполовину, риють собі могилу. Сен-Жюст
Суспільство має право на опір державі. Д. Локк
A+ A A-

Війна ставить все на свої місця

Зимова дорога сама по собі є складним випробуванням, не кажучи про дорогу, що веде на війну. Остання експедиція була святковою, якщо можна її так назвати.

Наше завдання було зробити для сумських артилеристів новорічне свято, щоб підняти їх настрій та бойовий дух. Рок-гурт "КАЙА" люб’язно погодився відіграти концерти для двох дивізіонів в зоні АТО. Це не перший їхній досвід проведення концертів для військових, тому вони свідомо знали на що погоджуються.

У ніч перед виїздом домовилися забрати гурт з місцевого пабу, після концерту і відразу рушити на Схід. Зимова дорога у перехідний період від «-» до «+» - є найгіршою частиною таких подорожей. Траса перетворюється на каток, а автомобілі перетворюються на великі санчата, які ковзають на поворотах. Швидкість нашого пересування в рази знизилась у зв’язку з погодними умовами. Але, не дивлячись ні на що, на світанку ми вже проїжджали Запоріжжя. 

Змах смугастої палиці - і два забитих буса вже стоять з увімкненою аварійкою на узбіччі. Нас зупинили на технічному блок-пості перед Запоріжжям. Пильний працівник ДАІ виявив, що я проїхав пів України без водійського посвідчення. Олександр Олександрович, що їхав у іншому бусі, дипломатично залагодив це непорозуміння. Натомість мені прийшлося переміститися на місце пасажира і спостерігати складності дороги вже звідти.

До обіду прибули у населений пункт, де нас чекали солдати. Нам повідомили, що концерт буде у місцевому клубі на 18.00, а до того часу нас поселять в будинку міліціонера, який працює в Маріуполі. Ми познайомилися з власником будинку. У двох кімнатах стояли солдатські ліжка, приготовлені спеціально для нас. Після того, як ми розмістилися, нас почастували чудовим борщем і у нас було ще пару годин на відпочинок. 

Ввечері ми прийшли до сільського клубу, де вже чекали солдати. Півгодини налаштувань - і в приміщенні лунає чудова музика.

Великі дядьки тупали ногами, махали запальничками і були щасливі, немов діти.

Це чудове відчуття: робити щось приємне для людей, які захищають нашу країну.

По завершенні концерту була душевна вечеря і відпочинок на солдатських койках. 

З самого рання виїхали до іншого дивізіону. Вночі був снігопад, і з ранку пересування автомобілями було ускладнено. Наші вантажні буси протоптували нові колії на снігу. Краєвиди, які ми побачили, були схожі на казкові замальовки: дерева, закуті у білу вуаль, стояли при дорозі. Безкраї поля, покриті снігом, нагадували море, в якому йшли наші автомобілі, немов яхти. Балки і яри не можна описати словами: такі пейзажі мають описувати справжні письменники. Сонце, що грається промінцями зі сніжинками на полі – це щось надзвичайне… Час від часу дорогу перебігають фазани, яких там величезна кількість.

Інколи складається враження, що це курортна територія, а не місце ведення бойових дій.

На жаль, вся краса закінчується, коли відкриваєш двері автомобіля. Холодний, морозний вітер просто обпалює обличчя. Руки замерзають за дві хвилини, голі пальці перестають слухатись. Це зворотня сторона вбивчої краси на Сході.

За чотири години безшабашного керування автотранспортом прибули до пункту призначення. Це був розбитий сільський клуб, де з усієї «радянської міці» лишилося тільки одне ціле приміщення. Тут був дикий холод, приміщення не опалювались, і музикантам доводилося працювати у вкрай важких умовах.

Сама будівля в селі О. відображала ситуацію всього Донбасу. Це село не бачило війни, по ньому не працювала артилерія, але враження від будівлі було таке, що артобстріл закінчився тільки напередодні. Монументальна двоповерхова будівля була просто розтягнута місцевими мешканцями впродовж 20 років. Стіни пошарпані, місцями посипана штукатурка, дах, звісно, протікає. Майно, що колись наповнювало будинок культури, так само розтягнуто по хатах. Сам принцип вражає – в актовій залі стоять металеві зламані стільці. Вони нікому не потрібні, але прийти і зламати їх – ніби сенс всього життя. Я не можу сказати, що цей населений пункт маленький і занедбаний. Це пересічне село, де самих лише виборців близько тисячі. Багато працюючих, є сільська рада, декілька магазинів, ферми. Тобто, за нашими мірками, – це село середнього рівня, де є молодь і підтримується життя.

Але сам підхід людей - розтягти все, що лежить не так, просто жахає.

Гуляючи темними коридорами, мені згадувалися кадри з Чорнобильської зони відчуження. Тільки є суттєва різниця - там природа забирає своє, руйнуючи інфраструктуру, - а тут місцеві мешканці безглуздо розпоряджаються майном. 

Мені здається, що війна на Сході була неминучою.

Люди перестали любити самих себе, вони перестали розуміти прості, базові речі: взаємодопомогу, добро, справедливість – те, чому нас вчили ще в дитячому садочку.

Там панує влада грошей, відчуття наживи, хвилинне бажання збагачення. Війна ставить все на свої місця. 

У самому селі ситуація вкрай складна. Частина людей пішла добровольцями до Збройних сил України, а інша частина приєдналась до терористичної організації ДНР. І справа не в тому, як зараз живе село, а в тому, як воно буде жити, коли всі ці чоловіки повернуться додому. У будь-якому випадку все скінчиться.

Україна сильна держава і вона переможе агресора.

І як тоді ті чоловіки, що зараз воюють по різні сторони барикад, будуть стояти в сільському магазині в одній черзі за хлібом, працювати на фермі чи спускатися в шахти? Це питання відкрите для Донбасу. 

Хлопці з гурту "КАЙА" вдарили по музичних інструментах, і в приміщенні залунала приємна і з дитинства знайома музика. Військовослужбовці і частина місцевого населення були в захваті від музикантів та репертуару. На їх обличчях я бачив щиру непідробну радість від влаштованого свята.

Більше всього запам’ятався хлопчина, який, вочевидь, став фанатом гурту. Він сидів у першому ряду і підспівував всі без виключення пісні. За ці коротких півтори години "КАЙА" принесла йому більше радості, ніж найвища нагорода з рук міністра.

Підняття бойового духу – це найперше завдання на даний момент.

Під час концерту я пішов ще раз прогулятися розбитою будівлею. Біля великої театральної сцени я довго стояв і мовчки палив, розмірковуючи про ситуацію на Донбасі, про солдатів, війну та це село. А в сусідній кімнаті було чути пісню: «Перемен требуют наши сердца, Перемен требуют наши глаза, в нашем смехе и в наших слезах, и в пульсации вен. Перемен! Мы ждем перемен!»

До самого Ізюму я їхав за кермом, бо дорогу тієї частини зони АТО знаю краще, ніж будь-хто. Додому повернулися глибокої ночі з відчуттям зробленої доброї справи.

P.S. Після концерту працівники міліції їздили колами селом на новенькій Toyota Prius, з їх гучномовця лунала пісня Плачу Єремії «Вона».

Андрій Букін, громадський діяч

Фото

Facebook

Відео

Позиція

Безкарна рівність

Безкарна рівність

Останній “Марш рівності”, що був проведений у Києві 18-го червня 2017 року, дає привід задуматись над вектором розвитку правого руху, а зрештою і над переосмисленням методів боротьби загалом.

Реклама

Реклама

Редакція сайту залишає за собою право не погоджуватись з думкою своїх авторів. Пропозиції та статті надсилайте на e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Російська версія сайту: Napalmoff.info

Розроблено вебмайстернею Molotoff-Design
zoofirma.ru

Login or Register

LOG IN

zoofirma.ru