Молотоff

Гасла протесту:
Вільні духом люди - створять новий світ. Дмитро Донцов
Суспільство має право на опір державі. Д. Локк
Права не просять - права беруть. П. Кропоткін
Ми не боїмось руїн. Ми несемо новий світ в наших серцях. Цей світ шириться і в цю хвилину. Буенавентура Дурруті
Свята людина-єдиний дійсний революціонер у цьому світі. О. Шмеман
Вільний той, хто може не брехати А. Камю
Взаємодопомога – фактор еволюції. П. Кропоткін
Народи відновляються лише в боротьбі. Джузеппе Мацзіні
Cолідаризуватися треба з тими, у кого стріляють, а не з тими, хто стріляє А. Камю
Вільною людина може стати лише через свободу інших людей
A+ A A-

Розмова з солдатом

Ми мали приїхати якомога раніше, щоб не попасти під обстріл ворожої артилерії. Коли сонце починало радувати землю першими промінцями, ми проїжджали однин з останніх блокпостів.

Складність в тому, що пересування вночі зоною АТО супроводжується величезним ризиком, як самого пересування, так і проїзду самих блокпостів. По-перше, в’їжджаючи на блокпост, треба вимикати світло, вмикати аварійний сигнал і вмикати світло в салоні автомобіля – це робить саме пересування небезпечним, адже водію взагалі не видно, що відбувається за склом авто. По-друге, до тебе за визначенням ставляться як до терориста, який щось задумав. Отримати по зубах прикладом там можна без будь-яких слів тільки за різкий рух – і це є правильним, адже від сумлінної роботи чергового залежить життя його побратимів, яких він змінив на посту. Не кажучи вже про прискіпливе ставлення до вантажу, який ти перевозиш. Тому проходження блокпостів стає важкою, нервовою процедурою, яку б хотілося проходити як можна менше. Але, не дивлячись на всю складність, в ту ніч на кожному блокпості мені тиснули руку по закінченні огляду і дякували за нашу роботу. Це додавало сил та натхнення. 

І ось коли починало сіріти, ми попрощалися з хлопцями на останньому блокпості та рушили гарною безлюдною трасою до самої Авдіївки. 

Дорога туди нагадує фільм жахів - жодного автомобіля, особливо зранку при сході сонця - це здається жахливим сном з дешевого американського фільму

 

За двадцять хвилин на восьму ми прибули на останній блокпост Авдіївки. Ми були впевнені, що блокпост існує, але сумнівались, чи то український блокпост. Справа в тому, що в Авдіївці працювали сумські міліціонери і вони півтора тижня тому розповіли, що блокпост, де ми відвантажували гуманітарний вантаж, було вщент розбито ворожою артилерією. Тому, під’їжджаючи до того місця, ми рухалися дуже повільно і, якщо б не побачили жовто-блакитного прапору, мабуть повернули б назад. Під’їхавши на блокпост на повільній швидкості, ми привернули увагу солдатів і нас зустріли наставленими автоматами та влаштували повний догляд автомобіля з перевіркою документів та телефонними дзвінками в ту частину, куди ми рухалися. 

Блокпост дійсно змінився з нашого останнього візиту. Неозброєним оком було видно, що його «крили» неодноразово важкою артилерією. Всі наші розмови супроводжували важкі звуки артилерії, яка, як нам сказали, працювала по аеропорту в тому напрямку, куди лежав наш шлях. Нам прийшлося чекати півтори години, доки сепаратисти перестануть «крити» наших градами. Зідзвонившись з керівництвом, нас пропустили, прикриваючи важкою артилерією. 

Цих півтора кілометри побитих «градами» здалися цілою вічністю

Ми твердо стояли на зимовій дорозі, рухаючись вперед завдяки потужному мотору автомобіля та зимовій гумі. Саме в той момент я пообіцяв собі по приїзду додому подякувати всім за автомобіль та резину – вони реально врятували нас. 

Ми були там вперше. Розбита військова база. Тільки прапор України говорив про те, що тут хлопці стоять на смерть, прикриваючи аеропорт за півкілометрм від нього. Це стратегічна точка, яка відсікає сепаратистів і не дає змоги підійти до кіборгів. На базі майже на ходу до нас в авто вскочив солдат, який постійно кричав: «Швидше! Давай! Давай!» і пальцями вказував напрямок нашого руху між руїн. Ми заїхали в ангар, де хлопці швидко почали розвантажувати автомобіль. Мені вдалося трішки поговорити з одним з них. І доки він розповідав про те, як їх тут «криють» кожного дня важкою артилерією, я вдивлявся в нього, розуміючи, що він мій захисник, а я його. Ми не знайомі, я бачив його вперше. На шиї його був зелений флісовий баф, які шиє Ольга Якубовська. Побачивши його, я ледве не розплакався – це був момент усвідомлення. 

Жіноча праця в глибокому тилу захищає нашу країну не гірше державних набоїв, не менше установок залпового вогню «Град» чи «Ураган»

Волонтери по всій Україні воюють не гірше, ніж хлопці в найбільш гарячих точках. Я був безмежно радий, що хлопці отримали попередній караван, адже минулого разу нас туди просто не пустили. 

Все відбулося швидко. 

Наше авто на шаленій швидкості вискочило на трасу, їдучи до Авдіївки. Всю дорогу я співав марш УНСО, проїжджаючи повз спалені цивільні автомобілі і минаючи снаряди градів, які лишилися незірваними і просто стирчали з асфальту. 

 

Я вдячний, що в той момент зі мною був мій друг та однокласник - Sergey Zlenko. Тепер я твердо знаю, що не дарма живу на Світі.  Тому «шлаку», який каже, що «у військових все нормально», що «вони всім забезпечені», - я б порадив з’їздити на передову і поспілкуватися там з солдатами. 

Дедалі важче боротися з байдужістю оточуючих, переконуючи їх в тому, що війна триває, що хлопці ризикують кожної хвилини своїм життям. Найгірше те, що вони вмирають за людей, які просто не здатні оцінити їхніх вчинків. 

Пройде час і наші солдати будуть героями. Але ж хотілося, щоб герої лишалися здоровими, а головне - живими

P.S. У свою чергу я щиро вдячний сумчанам і взагалі українцям, де б вони не жили, за те що Ви допомагаєте нашим військовим. Ваша допомога доходить до передової, її не дерибанять генерали і тиловики – я це гарантую. 

P.S. Окрему подяку висловлюю сумчанам від імені тих, хто стоїть за Авдіївкою біля Опитної та за Щастям біля підніжжя Веселої гори. На цьому тижні ці хлопці отримали теплі речі завдяки допомозі наших гуманітарних караванів.

Андрій Букін, громадський діяч

Фото

Facebook

Відео

Позиція

Безкарна рівність

Безкарна рівність

Останній “Марш рівності”, що був проведений у Києві 18-го червня 2017 року, дає привід задуматись над вектором розвитку правого руху, а зрештою і над переосмисленням методів боротьби загалом.

Реклама

Реклама

Редакція сайту залишає за собою право не погоджуватись з думкою своїх авторів. Пропозиції та статті надсилайте на e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Російська версія сайту: Napalmoff.info

Розроблено вебмайстернею Molotoff-Design
zoofirma.ru

Login or Register

LOG IN

zoofirma.ru