Молотоff

Гасла протесту:
Жити - значить не коритися А. Камю
Ми не боїмось руїн. Ми несемо новий світ в наших серцях. Цей світ шириться і в цю хвилину. Буенавентура Дурруті
Були б революціонери – буде і революція
Cолідаризуватися треба з тими, у кого стріляють, а не з тими, хто стріляє А. Камю
Суспільство має право на опір державі. Д. Локк
Я люблю революціонерів. Я не люблю те, в що вони потім перетворюються. Ж. Дерріда
Революція неймовірна, тому що вона справжня. Гасло 1968 року, Франція
Навчання є щонайпершим боргом революціонера. Кім Ір Сен
Все або нічого! Л.М. Толстой
Людина приречена бути вільною Жан-Поль Сартр
A+ A A-

5 патологій українського патріотизму

Хоч би що казали скептики, патріотизм в українському суспільстві є. Коли шоумен Ургант невдало пожартував про порубаних українських селян, Facebook просто-таки вибухнув гнівом ображених патріотичних почуттів. А значить, ці почуття існують, і з ними варто рахуватися. Але, як колись зазначив один вітчизняний літератор, до деяких почуттів варто підходити не з кадильницею, а з клізмою.


Якщо відсторонитися від ідеологічних забобонів, патріотизм є мотивацією ототожнювати себе з країною: суспільством (себто «нацією»), державою чи територією (романтизованим «рідним краєм»). Наявність такої мотивації вигідна передусім самим індивідам ("маленьким українцям"), позаяк замирює їх з фактом існування всіх інших людей – навіть чиновників і міліціянтів. Бюрократія і репресивний апарат є в очах патріота легітимними, це аватари його Батьківщини. Звичайно, будь-який порядний патріот час від часу хоче дощенту зруйнувати свою державу, але завжди для того, аби збудувати на її місці ліпшу. Тому почуття патріотизму є не лише приємним, але і корисним. Це прекрасно розуміють правлячі еліти, які, власне, і плекають його. Патріотичний дискурс зазвичай виготовляє на замовлення політичної еліти інтелектуальний клас – інтелігенція, фахівці, митці та інша "креативна" братія. Вдалі концепти за мінімальної адміністративної підтримки ідуть у маси, які починають свято вірити, що ці ідеї дісталися їм від діда-прадіда.

Українці у цьому плані – не виключення. Коли незалежність впала на голову нашого волелюбного народу, виник запит на створення версії нерадянського патріотизму. І його створили – дещо нашвидкоруч і шаблонно, але він почав так-сяк працювати. Згодом дався взнаки розбрат всередині правлячої верстви. Після дерибану економіки і територій політичні угруповання заходилися дерибанити й ідеологічний простір. Це, по-перше, загальмувало розвиток концепту українського патріотизму, а по-друге, спричинило його внутрішню диференціацію: слово "патріотизм" у Луганську і у Львові має дуже різне змістовне наповнення. Фактично, сьогодні в Україні існує кілька версій патріотизму, між якими точиться запекла боротьба – вони не визнають одне одного і не йдуть на компроміси. Тому сам концепт втрачає свій мотиваційний потенціал.

"Українська" (чи "проукраїнська") версія патріотизму має лише одну ваду – вона не здатна охопити все суспільство. Поза цим, у неї є всі належні атрибути: корпус текстів (від "Заповіту" Шевченка до "Холодного яру" Горліса-Горського), пантеон героїв (Кобзар, Мазепа, Шухевич і т.д.), ритуали та "група підтримки" (інтелектуали, митці, громадський актив). Є в цьому концепті і внутрішня логіка. Але ареал його дії ледве перетинає Дніпро.

Причин такого жалюгідного становища п’ять.

Перша – це абсолютизація мовного чинника. "Мова запрошує до єднання, але не змушує до нього", – писав свого часу Ернст Ренан і був правий. Мовна єдність не відвернула ані англо-ірландської, ані британо-американскої ворожнечі. Не йдеться і про братство іспанського та мексиканського народів. А от груба асиміляційна мовна політика може розсварити кого завгодно. Особливо це стосується України, де російськомовне населення компактно проживає на доволі великій території. Одиниці асимілюються швидко, а от спільноти чинять спротив до останнього. Кому-кому, а галичанам, які жили (і вижили!) під польським репресивно-асиміляторським тиском, це достеменно відомо.

Погіршує ситуацію і ретроспективність "проукраїнського" патріотизму. "Свідомий українець" мусить постійно звірятися з минулим. Що б сказав на це Бандера? На чиєму боці були ваші предки в битві під Конотопом? Хто з вас – нащадок іноземних зайд-поневолювачів? Зрештою патріотичне мислення стає мисленням міфологічним, хоч би й міфами крутили, як циган сонцем. Про спонукальну силу історії написано більш ніж достатньо. Але і вона – річ цілком умовна. З гайдамаків зробили символ національного духу, натомість древлянський спротив "кровосісям" князя Ігоря увагою обійшли. Холодноярська республіка стала "намоленим" епізодом історії, а Донецько-Криворізька – ні. Тому неймовірно спокусливо вибудовувати альтернативні національні міфології, примножуючи власний політичний капітал.

Навіть найретельніше конструювання історичного міфу не гарантує його дієвості – пересічній людині стає здорового глузду, аби не ототжнювати власні інтереси з цілями давно померлих героїв. Трюїзмом про відмінності історичної долі різних частин України також не слід легковажити. Якщо послідовно звірятися з історичним корінням, нас чекає багато несподіванок (і переважно неприємних). Приміром, в Луганську таки слід буде поставити пам’ятник Катерині ІІ. Вона, звісно, "зруйнувала Січ", але вона ж і започаткувала індустріальний розвиток Луганщини. Галичан чекає неприємна розмова з поляками, мешканців Криму – з росіянами і татарами. Звертаючись до історії, патріот заганяє себе на слизьке.

Третя проблема "українського" патріотизму – це геополітична забарвленість. З точки зору "свідомого українця", патріотизм і так званий "європейський вибір" – речі взаємообумовлені і нерозривні. Такий симбіоз є вкрай шкідливим, бо віддає патріотизм на поталу політичній кон’юнктурі і тому унеможливлює його поширення на ціле суспільство. Фактично, будь-який аргумент проти "європейського вибору" – це аргумент проти "української" версії патріотизму, позаяк альтернативи розглядаються як повернення у "московське ярмо", історична зрада тощо. Щоправда, при цьому ще й доводиться старанно заплющувати очі на "ярмо брюссельське", але кого це цікавить?

"Хуторянство" є четвертою проблемою. Над нами досі тяжіє спадщина радянської культури, що глорифікувала "народні маси трудящих" і напрочуд органічно з’єдналася з новітнім запитом на реетнізацію. Літературний експеримент Івана Котляревського скінчився трагедією: спосіб, в який він іронізував над героями "Енеїди", перетворився на метод національного самоопису. Навіть філософа європейського масштабу Григорія Сковороду ми примудрилися перетворити на такого собі сільського дотепника. Сучасний етнографічний патріотизм – це варіація на тему "потєшного хохла", істоти екзотичної, але беззлобної і навічно другорядної.

Але найбільше український патріотичний дискурс уражений інфантилізмом. Навіть націоналізм у нас замріяний (як кажуть самі націоналісти – ідеалістичний). Мистецтво ігнорування дійсності ми опанували настільки добре, що здобули імунітет до будь-якої критики. "Нашу версію патріотизму не поділяє половина українців? Значить, вони – не українці!", – каже патріот, розкидаючись мільйонами співвітчизників направо і наліво: цих в москалі запишемо, цих – у "совки", отих – у манкурти. Тому патріоти так старанно уникають розмов про економіку, фінанси, виробництво та інші сфери, де не можна просто процитувати Кобзаря.

Проблема не в тому, що всі ці особливості патріотичного дискурсу спірні чи не обґрунтовані. Але сконструйований в такий спосіб патріотичний дискурс не виконує своєї прямої функції – замирювати українців з цією країною, державою і один з одним. Відчайдушні спроби прищепити такий патріотизм всьому суспільству породжують у кращому разі спротив, а в гіршому – підштовхують до формування паралельних суспільств в одній державі ("у вас свої герої, у нас – свої"). Так, держави і суспільства іноді розпадаються. Але прикро, коли це відбувається через відданість майже випадковому набору посутньо умовних принципів та ідеалів.

Автор: Максим Віхров

Джерело: ZAXID.NET

Фото

Facebook

Відео

Позиція

Україна та колективна відповідальність

Україна та колективна відповідальність

  Я пишу так багато критично про Закарпаття, що мене там певно вже ніхто не чекає, і не раз сварилася з друзями-закарпатцями на цю тему, на жаль. Але все ж.

Важливо

Реклама

http://777realtor.ru/ принудительный размен размен муниципального жилья.

Реклама

Редакція сайту залишає за собою право не погоджуватись з думкою своїх авторів. Пропозиції та статті надсилайте на e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Російська версія сайту: Napalmoff.info

Розроблено вебмайстернею Molotoff-Design
zoofirma.ru

Login or Register

LOG IN

zoofirma.ru