Молотоff

Гасла протесту:
Мета бунту - перетворення. Альберт Камю
Вільні духом люди - створять новий світ. Дмитро Донцов
Були б революціонери – буде і революція
Свята людина-єдиний дійсний революціонер у цьому світі. О. Шмеман
Суспільство має право на опір державі. Д. Локк
Революція може бути небезпечною, оскільки вона сильна. Рауль Кастро
Людина приречена бути вільною Жан-Поль Сартр
Я люблю революціонерів. Я не люблю те, в що вони потім перетворюються. Ж. Дерріда
Взаємодопомога – фактор еволюції. П. Кропоткін
Вільний той, хто може не брехати А. Камю
A+ A A-

Jedem das seine

“...Модернізували, підхопили, перебудувались, впровадили новий коефіціент. Вмикаєш – не працює...” (М. Жванецький)

 

Ніхто не приділяє стільки уваги економічній та суспільній теорії, як марксисти (тобто ліваки всіх відтінків – від чорного до рожевого), і ніхто водночас так ганебно не провалює практику, як вони ж.

Знамениту радянську фразу - “доженемо і переженемо”, - тобто почнемо виробляти більше і якісніше, ніж капіталістичні країни, першим сказав не Хрущов в 57-ому, а ще Ленін у 17-му (в статті “Катастрофа, що загрожує, і як з нею боротися”). Цю фразу на різний лад повторював кожен керівник СРСР, через що вона перетворилася на штамп, а згодом на анекдот: догнати, мовляв, ще можна, Микита Сергійович, а от переганяти не варто - американці нашу голу жопу побачать.

 

Сарказм сарказмом, а радянській блок щиро хотів догнати капіталістів за рівнем виробництва, - впроваджував якісь програми, сіяв кукурудзу, розпахував цілину, аж поки надірвався. Кінець кінцем, двадцяте сторіччя продемонструвало людству неповторний експеримент: Північну та Південну Кореї, а також Східну та Західну Німеччини. Дві лабораторії в різних кінцях світу - Європа та Азія. Розрізані навпіл країни, ідеальні умови для порівняння господарчих систем. В одних пробірках – старий добрий ринок, в інших – штамми коммунізму. Результат експерименту відомий всім.

 

- У мене апельсин, - каже хлопчик із західної сторони берлінського муру.

- А у нас - соціалізм!, - відповідає йому хлопчик зі східної.

- Подумаєш, соціалізм... Захочемо - і собі побудуємо.

- Тоді в тебе апельсину не буде.

(радянський анекдот)

 

Здавалося б, очевидно – після такого провалу всі лівацькі ідеї треба видати однією ретроспективною монографією, назвати “Матеріалістичні вірування європейців ХІХ-ХХ ст.”, та поставити їх на дальню полицю, поруч із культом Ізіди та історією релігій південно-американських індіанців. В принципі, якби марксисти вміли робити висновки з практичних результатів, вони б спалили свої підручники з політекономії багато раніше краху “східного блоку”. Ставити крапку можна було вже в кінці 50-х, після жахливого провалу “Великого стрибку” в Китаї, де коммуністичний експеримент вбив від 20 до 40 мільйонів людей за два роки (на секундочку – більше, ніж Друга світова війна). Або навіть ще раніше – після провалу військового коммунізму в Росії, коли для порятунку країни довелося повертатися у вільний ринок і впроваджувати НЕП. Або ще раніше – коли імперіалістична війна так і не перетворилася на классову, як це передрікали марксисти.

 

Та хоча сам Карл Маркс власною рукою написав: “Практика – критерій істини”, марксисти, очевидно, ніколи не перестануть вірити в свого пророка.

 

“Сredo quia absurdum”, - вірую, бо абсурдно

Як і належить нормальному пророку, Маркс, по-перше, був євреєм, по-друге, передрік кінець світу (назвавши його "системною кризою капіталізму"), і звичайно ж, пообіцяв майбутній рай – коммунізм. Основа його вчення полягала у тому, що Бога нема, і біблейні слова про хліб, який доведеться їсти у поті чола, - неправда. Парові машини винайдено, значить, скоро всього на всіх вистачить, треба тільки почекати. Все буде безкоштовно, і все буде в кайф.

 

Між тим, системна криза капіталізму ніяк не наступала. Що, зазвичай, роблять послідовники секти, коли кінець світу, призначений їх пророком, не приходить?.. Зазвичай, варіантів два.

 

Перший. Вони збираються разом і власними силами організовують локальний Армагеддон: спалюють себе в дерев'янній хаті, масово приймають отруту, організовують газову атаку в метро, - імпровізують. Маркс вчив, що історія не залежить від окремих особистостей і вчинків, вона сама по собі діалектична, матеріалістична, тобто детермінована лише загальним вселюдським бажанням їсти більше і смачніше. Отже, прихід коммунізму неминучий, як схід сонця. Чи треба для наближення неминучого створювати партію? Ні, теоретично, не треба. Але якщо системна криза капіталізму все не наступає, хочеться їй допомогти, бо як інакше сповняться пророцтва?..

 

Другий варіант. Послідовники пророка, не дочекавшись кінця світу, обкладаються святими книжками, перечитують, перераховують все наново, знаходять помилку у трактуванні і призначають нову дату. Зараз марксисти кажуть, що причиною їх поразки був малий масштаб коммуністичного експерименту. Адже Троцький стверджував, що побудова коммунізму можлива тільки після перемоги соціалістичної революції на всій планеті (“світова пожежа в крові”). Лише вільне обертання природних та людських ресурсів в масштабі земної кулі дозволить створити нове, справедливе суспільство. Іншими словами – ресурсів майже всієї Євразії, половини Африки і Латинської Америки для побудови коммунізма було малувато. 

 

Безбілетники

Те, що коммуністичній ідеології важко народити щось життєве, в принципі, можна було зрозуміти ще на прикладі перших добровільних комун, в яких передова, освічена молодь, оселившись разом, намагалася будувати осередки “нового суспільства”, а виходили натомість секс-притони, в яких поступово забивалася каналізація. Коли все навколо спільне, дуже важко знайти ентузіастів, аби прибирали в кімнатах та чистили водогін. Про це яскраво написано в “Правді життя” Грем Джойс, про це писав Хвильовий.

 

Головна трагедія і парадокс коммуністичної системи полягає у тому, що вона потребує людей, які переймаються проблемами громади як власними. Мов той їжачок з туману: “Якщо я не протру зірки, якщо ведмедик не протре зірки, то хто ж тоді протре зірки?” А натомість чомусь культивуються паразити, що власні проблеми воліють перекласти на громаду. В економіці цей феномен називається “еффектом безбілетника”.

 

“...при соціалізмі у всіх була робота, але ніхто нічого не робив. Ніхто нічого не робив, але план перевиконувався. План перевиконувався, але в магазинах нічого не було. В магазинах нічого не було, однак у всіх все було. У всіх все було, однак всі все крали...”

 

Пораховано, що працюючи в группі, людина витрачає в середньому на 20% менше зусиль, ніж під час індивідуальної роботи, і чим більший коллектив, тим меншу долю праці воліє вкласти кожен окремий робітник. В компанії з дев'яти чоловік троє вивозять половину всієї роботи. В компанії з 500 – половину роблять 22, і так далі в прогресії. І це при тому, що люди, загалом, схильні переоцінювати власну роль у спільній справі, і майже кожен в глибині душі підозрює, що йому свинськи недоплачують.

 

Була така радянська приказка: “За те, що вони роблять вигляд, ніби нам платять, ми робимо вигляд, ніби працюємо”. Або така: “За цю зарплату треба не тільки не робити нічого корисного, а навіть трошки шкодити”. Коли система, в якій обертаєшся, величезна, завжди є на кого спихнути, зробити крайнім, якось промутитись не напружуючись. Це не тільки радянська чи пост-радянська психологія, соціальна лінь властива всім народам та режимам. Але у випадку СРСР з його величезними держмонополіями вона пояснює, звідки в наче б то продуманій плановій економіці стільки дірок, і чому вона споживає стільки нафтової валюти.

 

Радянська економіка була краща в єдиній галузі, - у військовій. По-перше, тому що оборонний комплекс міг мобілізувати під себе буквально всі наявні в державі ресурси, і по-друге – це єдина галузь, яка відчувала справжню, не казенну, відкриту конкуренцію, - постійно готувалася до майбутньої війни. Тільки планова економіка могла розробити та бабахнути найбільшу в історії людства царь-бомбу, на 50 мільйонів тонн тротилу. Справжній Армагеддон.

 

Мілітаристський перекос властивий всім коммуністичним суспільствам. У славетній давньогрецькій Спарті серед громадян теж культивувалася принципова рівність, а засоби виробництва (тобто раби) були державними. Вона залишила по собі неабияку військову славу, проте нині від неї зостались самі руїни, та одноіменне провінційне містечко, засноване у ХІХ сторіччі. А столицею майбутньої Греції все таки стали ліберальні Афіни.

 

Все відняти та поділити

У знаменитому лівацькому революційному гасл “Свобода, рівність і братерство!” системна помилка – абсолютна свобода кожного виключає абсолютну рівність всіх. Вірніше, якщо міцно вдаритись у містику, то можна, розчинившись у Господі, який є джерелом абсолютної свободи, стати абсолютно вільним, залишаючись з іншими віруючими рівним перед лицем Його. Але ж Бога, як заповідав Карл Маркс, нема, є лише Економіка. Розчиняти свої приватні інтереси в загальній Економіці ніхто не бажає. Тому при спробах побудувати суспільство на засадах рівності і свободи рано чи пізно залишається щось одне – або рівність, або свобода.

 

Ліві ідеї погано придатні для будівництва, зате вони чудовий інструмент для руйнування. Що-що, а знищувати держави, валити режими, розхитувати суспільні норми лівим вдається регулярно.

 

"... Комуністи повсюди підтримують всякий революційний рух проти існуючого суспільного і політичного ладу. ... Комуністи вважають зайвим затаювати свої погляди й наміри. Вони відкрито заявляють, що їх цілі можуть бути досягнені тільки шляхом насильного повалення всього суспільного ладу, що існував досі ..." (цитата з "Маніфесту комуністичної партії")

 

Крім бажання урвати собі шматок, людям властиве прагнення загальної справедливості. Коли суспільство костеніє, еліти вироджуються і тільки дарма проїдають виділений їм елітарний ресурс, назріває революційна ситуація. Верхи, як писав Ленін, правити по старому вже не можуть, все працює жахливо неефективно, а низи так жити не хочуть. У цей короткий момент роздати все порівну - значить вчинити по справедливості. У цей момент ділити чуже майно на власну користь є одночасно суспільно-корисною справою. Як написано у Біблії: час розкидати каміння. Кожен отримає свою часточку, і все закрутиться заново - хтось профукає і залишиться нічим, хтось стане новою елітою.

 

В історичній круговерті ліві виконують роль Шиви-Руйнівника, - знищують старий світ до фундаменту, розчищають місце для нового, і йдуть зі сцени. Адже коли приходить час каміння збирати, загальна рівність перестає бути справедливою. 

 

Одвічний принцип справедливості сформульований давно, і латиною звучить: "suum cuique", тобто "кожному – своє". Так було, і так буде.

 

Автор: Дмитро Резніченко

Джерело: reznichenko-d.livejournal.com

Фото

Facebook

Відео

Позиція

Безкарна рівність

Безкарна рівність

Останній “Марш рівності”, що був проведений у Києві 18-го червня 2017 року, дає привід задуматись над вектором розвитку правого руху, а зрештою і над переосмисленням методів боротьби загалом.

Реклама

Реклама

Редакція сайту залишає за собою право не погоджуватись з думкою своїх авторів. Пропозиції та статті надсилайте на e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Російська версія сайту: Napalmoff.info

Розроблено вебмайстернею Molotoff-Design
zoofirma.ru

Login or Register

LOG IN

zoofirma.ru