Молотоff

Гасла протесту:
Революція може бути небезпечною, оскільки вона сильна. Рауль Кастро
Життя має дві форми: гниття або горіння!
Революцію задумують романтики, здійснюють фанатики, а користуються її плодами негідники. Т. Карлейль
Я люблю революціонерів. Я не люблю те, в що вони потім перетворюються. Ж. Дерріда
Революція - єдина форма безпосереднього самоврядування С. Дацюк
Опиратися можна тільки на те, що чинить опір. Б. Паскаль
Ті, хто роблять революцію наполовину, риють собі могилу. Сен-Жюст
Все або нічого! Л.М. Толстой
Суспільство має право на опір державі. Д. Локк
Це в них покарання, а в нас повага і авторитет. Нестор Махно
A+ A A-

Ліберали, які полюбили анархізм

antifanewАнтифа видала черговий опус, що оголяє її опортуністичну і контрреволюційну сутність. На одному з сайтів, до якого ці діячі мають відношення, був розміщений коментар до листа Нікіти Тіхонова з Лефортовського СІЗО. У листі Тіхонов схвалює дії анархістів та інших лівих проти держави, при цьому засуджує субкультурну боротьбу, створювану антифою, боротьбу вигідну буржуазній системі, що направляє дії молодих людей проти «фашизму», а не проти капіталізму.

Проте, як змогли ми ще раз переконатися, панів з антіфи і подібних до них «анархістів», що мають до анархізму лише посереднє відношення, боротьба проти системи не цікавить.

Автор починає статтю з «щиросердного зізнання». Він відразу ж заявляє, що антифу «існуючий лад влаштовує в загальних рисах», а його, в свою чергу, влаштовує антифа. Напрошується питання: чим у такому випадку автору не догодили фашисти? Адже боротьба лівих проти фашизму, як родового поняття, що позначає певний тип реакційної ідеології, завжди була обумовлена ??саме тим, що фашистів «влаштовує в загальних рисах існуючий лад» при якому експлуатацію людини людиною вони маскують псевдопатріотичною демагогією про «загальнонаціональну єдність і надкласову солідарність». Антифа ж є дзеркальним відображенням фашистів, різниця тільки в тому, що вони свій захист буржуазної системи прикривають ліберальною, псевдоітернаціоналістичною (насправді космополітичною) риторикою і безглуздими криками про «загрозу фашизму». Виходить, що фашизм для них поганий не тим, що обслуговує панування експлуататорської меншості над трудящою більшістю, а тим, що він утискає права різних меншин, настільки дорогих антифі та її багатим господарям з капіталістичних фондів, на один з яких, до речі, зареєстрований домен antifa.ru (Youth Human Rights Movement). Таким чином, «антифашизм», як раніше зазначав Жіль Дове, є найгіршим продуктом фашизму і став у наш час набагато більш небезпечним для революції явищем, ніж сам фашизм. Підмінити класову боротьбу, боротьбою за права меншин - ось короткий виклад мети «антифашизму».

Автор статті міг і не робити зізнання щодо реакційної суті антифа-ідеології, тому що сайт antifa.ru, на який він двічі посилається, рясніє буржуазними судженнями, просто дикими для будь-якої людини лівих поглядів. Візьмемо для прикладу фундаментальну статтю з цього сайту під назвою «Чому я антифашист?». Зі статті кожен читач дізнається, що капіталісти насправді не експлуататори, а справжні благодійники, адже вони «створюють робочі місця», прочитає про переваги вільного ринку і усвідомить, що найстрашніша помилка, яку можуть зробити росіяни це «роздратувати Захід», після чого він почне «економічну блокаду» Росії. Коментарі зайві...

Далі автор каже, що оскільки ті, кого він в силу недоумства вважає «анархістами», бояться вести боротьбу проти держави і капіталу, то їм разом з панами «антифашистами», які взагалі не мають нічого проти держави і капіталу, потрібно нападати на «тренувальні мішені» у вигляді націоналістів, в тому числі тих, які так чи інакше протистоять режиму.

У тих, хто хоча б у загальних рисах знайомий з даною історією не може не викликати здивування розповідь про «рейди» так званих «анархістів» на штаб московських нацболів. Нагадаю, напад антифи на «бункер» мав місце в грудні 2004 року, через кілька днів після того, як 40 нацболів були кинуті у в'язниці за захоплення адміністрації президента. Ніким з представників радикальних лівих організацій, союзників тоді ще не забороненої НБП по революційній боротьбі, цей «рейд» не сприймався інакше, ніж чергова «акція відплати», організована співробітниками спецслужб. Сам «рейд», до речі, закінчився, навіть не розпочавшись, бо антифа відразу втекли. Через місяць на штаб НБП було скоєно напад бригади «нашистів», зібраної з правих футбольних фанатів. Мабуть, куратори з ФСБ, зрозумівши нікчемність антифи, вирішили надати їй помічників в особі «правих парнєй».

Далі автор цинічно зізнається, що саме антифа були ініціаторами вуличної субкультурної війни. Тобто людина, що критикує «бона» Тихонова за заклик до антидержавної боротьби замість субкультурної боротьби, ще раз заявляє, що боротьба проти системи не потрібна і хай далі молоді люди винищують одне одного на вулиці в інтересах буржуазії! Що ж, «антифашисти», згадайте про Філатова, згадайте про Хуторського і багатьох інших людей, які довічно захопилися «тренуванням на бонах» замість боротьби проти системи, їх кров і на ваших руках. Ви самі розпалюєте безглузде субкультурне протистояння. Крім того, будь-яка хоч трохи обізнана щодо цього протистояння людина, знає, що основна активність у «боротьбі проти фашизму» належить саме аполітичним індивідам типу SHARP'ів, яких «існуючий лад влаштовує в загальних рисах» і які про іншу боротьбу навіть не думають. Тому казки про «тренувальні мішені» краще залиште собі. У тих, хто бореться проти системи, не знайдеться ні часу, ні бажання на субкультурну «антифашистську» боротьбу. А в якості відповіді на питання про те, чи вартий антифашизм вбивств і каліцтва, залишається лише побажати авторові самостійно вбитися або покалічитися.

У своєму опусі антифа-письменник скочується і до відвертої брехні. Так, він заявляє, що нібито в 2009 році якісь «праві автономи» допомагали придушувати опір робітників, які захопили Херсонський машинобудівний завод, і наводить посилання на статтю, яка не містить навіть натяків на докази цього брехливого твердження. Проте за посиланням можна знайти дивакуваті розповіді про те, що націоналісти своєю підтримкою «можуть дискредитувати робітників». Навряд чи автор сам читав статтю, на яку посилається. Що стосується українських автономних націоналістів, то в 2010 році вони надали підтримку страйку робітників на Полтавському гірничо-збагачувальному комбінаті, підтримку принаймні не слабшу, ніж «нові ліві». А більша частина антифи про цей страйк чула напевно тільки з телевізора. І навіть сама спроба виставити українських автономних націоналістів як «фашистів» є дурною, тому що вони виступають за суспільну власність, пряме народовладдя і є ідеологічними послідовниками українських революціонерів і повстанців 40-х років, які боролися проти шовінізму та імперіалізму, за свободу народів та людини. В тім, що деякі ліберальні кретини з руху антифа їх все одно запишуть у «фашисти» майже немає сумнівів, як і в тім, що з такими націоналістами у адекватних лівих і анархістів не виникне ніякого «зіткнення», як би того не хотілося нашому антифа-письменнику.

Маячні міркування щодо «головних компонентів фашизму» (серед яких чомусь не згадана приватна власність) і «людських слабкостей» вказують скоріше на слабкість розуму автора, як і його забавні очікування того, що Доброслав повинен був принести користь (?) «антифашиському» руху. Що ж до анархічного руху, то навряд чи автор має право говорити від його імені. За всіма реальними «антифашистськими» поняттями ідеї Бакуніна теж, напевно, «божевільна расистська суміш», що не заперечує звичайно і специфічності поглядів Доброслава. Крім того, ані «Вольниця», ані Доброслав не вимагають від усіх людей, які називають себе анархістами або лівими, впасти в свої обійми. Навпаки, вони самодостатні і не потребують особливого схвалення та підтримки. Кожен революціонер може діяти на своєму місці, у кожного своє коло спілкування і своє середовище. Злиття їх лише зашкодило б справі. У Доброслава є не тільки колишні соратники, але й багато нинішніх соратників, які дослухаються до його «нового повороту». Те, якими термінами називають себе політичні активісти і під якими символами вони виступають, має другорядне значення в порівнянні з ідеями та цілями, які вони переслідують. Як показує історія і практика революційних рухів, люди, які називають себе відмінними словами (наприклад одні «націоналістами», а інші «інтернаціоналістами») часто виступають за одні й ті ж світлі ідеали. Як зазначав Бакунін: «у чому полягає справжня єдність Інтернаціоналу; вона в спільних сподіваннях і в стихійному русі народних мас всіх країн, а не в якомусь керівництві, не в єдиній політичній теорії, нав'язаній центральною радою цим масам». І вже точно цією єдиною політичною теорією не може бути дефективна буржуазна ідеологія «антифашизму», нав'язувана масам правителями неоліберального світу.

Взагалі, після прочитання АДового опусу, складається враження, що він написаний або имбецилом або співробітником ФСБ, крім жартів і конспірології. А може і обидва варіанти однаково вірні.

На щастя, в анархічному русі подібних огидних персонажів стає менше. Всіх людей справжніх революційно-соціалістичних поглядів напевно порадувала недавня стаття М.Інсарова, присвячена білоруському анархісту Миколі Дедку, засудженому до 4,5 років позбавлення волі. Захоплення автора викликає непримиренна революційна позиція Миколи і його товаришів з білоруської анархічної організації «Революційна Дія», а також його погляди по низці питань, різко відмінні від опортуністичного ухилу «Автономної Дії». Статті Миколи в його ЖЖ спрямовані проти пацифізму, фемінізму, гомосексуалізму, космополітизму; державному буржуазному патріотизму він протиставляє справжній народний патріотизм.

Ми віримо, що всі свідомі люди рано чи пізно звернуться до визвольної революційної боротьби пригноблених проти гнобителів за соціальну рівність і справедливість, за справжнє безкласове суспільство. Тих же, хто закликає замінити боротьбу проти капіталізму, боротьбою проти якогось «фашизму» або проти «комунізму», тим самим обороняючи експлуататорську систему, слід вважати контрреволюціонерами, фактичними слугами буржуазної держави, незалежно від того, як вони себе називають. Революція буде!

Автор: Іван Бородін

Джерело: reactor.org.ua

Фото

Facebook

Відео

Позиція

Безкарна рівність

Безкарна рівність

Останній “Марш рівності”, що був проведений у Києві 18-го червня 2017 року, дає привід задуматись над вектором розвитку правого руху, а зрештою і над переосмисленням методів боротьби загалом.

Реклама

Реклама

Редакція сайту залишає за собою право не погоджуватись з думкою своїх авторів. Пропозиції та статті надсилайте на e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Російська версія сайту: Napalmoff.info

Розроблено вебмайстернею Molotoff-Design
zoofirma.ru

Login or Register

LOG IN

zoofirma.ru