Молотоff

Гасла протесту:
Навчання є щонайпершим боргом революціонера. Кім Ір Сен
Свобода або смерть! Нестор Махно
Ми не боїмось руїн. Ми несемо новий світ в наших серцях. Цей світ шириться і в цю хвилину. Буенавентура Дурруті
Життя має дві форми: гниття або горіння!
Свята людина-єдиний дійсний революціонер у цьому світі. О. Шмеман
Взаємодопомога – фактор еволюції. П. Кропоткін
Найбільше гнітять того, хто найменше вимагає. Д.Донцов
Вільні духом люди - створять новий світ. Дмитро Донцов
Свобода - це, в першу чергу, не привілегії, а обов’язки А. Камю
Свобода неподільна: її не можна обмежити, не вбивши її цілком. М.Бакунін
A+ A A-

Історія в індивідуальній упаковці

Українці не радять сусідам, як їм трактувати свою історію, і від них не чекають таких порад.

Схоже, для дуже значної частини російського суспільства слова «історія» та «Україна» останнім часом стали синонімами.

Майже у будь-якій внутрішньоросійській дискусії щодо недавнього та навіть віддаленого минулого у тій чи іншій формі лунають «українські мотиви».


Конфлікт навколо перейменування шашличної «Антисоветская», що отримав великий резонанс у російському суспільстві, став ще одним підтвердженням цієї тези. Причому посилання на Україну так чи інакше лунають у виступах обох сторін, що сперечаються: то журналіст Алєксандр Подрабінек закликає вважати «справжніми героями» тих, хто «воював проти комуністів у лісах Західної України», то його численні опоненти, не задумуючись, таврують українське національне підпілля у роки Другої світової війни як «поплічників фашистів». Дискусія триває про шляхи розвитку російського суспільства, про його самоідентифікацію, самосвідомість, але «українське питання» ніхто не обходить у ній стороною.

Що ж, і українцям небайдужі процеси, що відбуваються в Росії, і на берегах Дніпра уважно стежать за нинішнім бурхливим диспутом. Просто тому, що ми справді дуже тісно пов’язані та в Україні майже всі розуміють: що більше демократії та вільнодумства у Російській Федерації, то краще нам, то легше вести діалог із Москвою, то успішніше ми зможемо провести одну дуже важливу тезу: «Будучи близькими, ми різні та зовсім не однакові».

Складно бути байдужим до цькування Подрабінека рухом «Наши», що відмовляє йому в праві хай на неправильну, але особисту думку, після того, як ті ж «Наши» багаторазово з образливими гаслами пікетували посольство України у Москві, влаштовували провокаційні акції на українській території. Рух, що звів патріотизм у професію, так само, як і прибічникам Подрабінека, відмовляє українському суспільству та державі у праві мати іншу думку про події Другої світової війни, про справжні причини Голодомору 1932-33 років, про діяльність Івана Мазепи. Такі, як «Наши», схоже, взагалі не визнають, що в українського народу може бути власна історія та погляд на неї.

Той, хто читав «Вогнем і мечем» Генріка Сенкевича та дивився однойменний фільм, міг переконатися, що поляки зовсім інакше, ніж ми у Києві та Москві звикли, оцінюють повстання Богдана Хмельницького. Для них це «братовбивча війна», що призвела до руйнування союзної держави, в якій нібито всім було добре. В них є інтерес так думати. Але по-справжньому важливо те, що вони ніколи не ставили це питання до порядку денного двосторонніх відносин та їх не коробить від пам’ятника великому гетьману в самому центрі української столиці.

Багатьом українцям також не подобається прославлення у сучасній Польщі маршала Юзефа Пілсудського, причетного до спроб ополячування західноукраїнських земель, але в цьому ніхто не вбачає приводу для образ на Варшаву. Ми не радимо полякам, як їм трактувати свою історію, і від них не чекаємо таких порад. Як, втім, і від інших наших сусідів.

Всередині України також тривають дуже гострі дискусії про ставлення до минулого своєї країни. Такі особистості, як Степан Бандера, Симон Петлюра, той самий Богдан Хмельницький, який створив союз із Московським царством, викликають різні оцінки як у громадян, так і в політичних сил. Але тим, хто має альтернативну думку (до слова, не завжди лояльну навіть до самої ідеї незалежної української державності), ніхто не закриває рот і тим паче не рекомендує змінити країну проживання. А ще важливо, що це власне українська дискусія, повноправними учасниками якої можуть бути тільки громадяни України, а не, за всієї поваги, наші сусіди. Українцям не однаково, як завершиться суперечка навколо «антирадянської шашличної», як не може бути їм байдужа доля Росії. Але ми твердо переконані в тому, що знаходити ту чи іншу відповідь на поставлені перед російським суспільством дуже непрості питання повинні росіяни під час демократичної дискусії, а не через заборони та переслідування.

 

 

Автор: народний депутат України Микола Катеринчук

Джерело: gazeta.ru

Фото

Facebook

Відео

Позиція

Безкарна рівність

Безкарна рівність

Останній “Марш рівності”, що був проведений у Києві 18-го червня 2017 року, дає привід задуматись над вектором розвитку правого руху, а зрештою і над переосмисленням методів боротьби загалом.

Реклама

Реклама

Редакція сайту залишає за собою право не погоджуватись з думкою своїх авторів. Пропозиції та статті надсилайте на e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Російська версія сайту: Napalmoff.info

Розроблено вебмайстернею Molotoff-Design
zoofirma.ru

Login or Register

LOG IN

zoofirma.ru