Молотоff

Гасла протесту:
Свобода або смерть! Нестор Махно
Революція неймовірна, тому що вона справжня. Гасло 1968 року, Франція
Коли інші права сплюндровані, право на повстання стає безспірним. Томас Пейн
Жити - значить не коритися А. Камю
Cолідаризуватися треба з тими, у кого стріляють, а не з тими, хто стріляє А. Камю
Взаємодопомога – фактор еволюції. П. Кропоткін
Нудьга контрреволюційна. Гасло 1968 року, Франція
Народи відновляються лише в боротьбі. Джузеппе Мацзіні
Свобода неподільна: її не можна обмежити, не вбивши її цілком. М.Бакунін
Вільною людина може стати лише через свободу інших людей
A+ A A-

«Національним» кроком — у безодню

nato1На «українську Цусіму», що мала місце бути в Харкові, так або інакше відгукнулися всі телеканали. Завдяки їм можна було почути аргументацію як «за», так і «проти». Причому прибічники скоєного в колишній столиці радянської України демонстрували фантастичне в геополітичному значенні убозтво мислення. Здається, окрім віртуальних банкнот із зображеннями президентів США, вони були з самого початку неспроможні бачити що-небудь інше. Так миша, приваблена запахом підгниваючого сиру, оскаженіло лізе в мишоловку, абсолютно не реагуючи на все інше.

Їхня аргументація часто була навіть кумедною: мовляв, чого ви, панове патріоти, хвилюєтеся? Ну стоятиме ще 30 років в українських водах російський Чорноморський флот, що є купою металобрухту. Щоправда, забувшись, відразу ж починали доводити, що лише ця купа металобрухту і здатна захистити Україну від будь-яких супостатів.

Вони не хотіли, або були принципово неспроможні зрозуміти, що йдеться зовсім не про флот. Адмірали з головного штабу ВМФ Росії ніяк не дурніші за вождів Партії регіонів, і щодо військової складової Чорноморського флоту ілюзій мають менше, ніж будь-хто інший. Не про флот йдеться всі ці роки, про землю, про територію тут сперечаються. Те, що є «вищою алгеброю» для Партії регіонів і тієї частини населення, яка захоплено її слухає, чудово розумів перший міністр оборони незалежної України генерал Костянтин Морозов, який казав, що Україна може не претендувати ні на один корабель, ні на один катер Чорноморського флоту за умови, що цей флот негайно піде з України. Російським політичним «яструбам», які мають сьогодні величезний вплив у кремлівських коридорах влади, потрібний не ЧФ, а Крим, Севастополь і вся південна смуга України від Ізмаїла на заході до Маріуполя на сході. А в ідеалі — вся Україна. Але всю Україну відразу заковтнути важко, тому переважно брати частинами: спочатку Севастополь, потім Крим, а далі — скрізь.

1938 року деякі чехословацькі політики наївно вважали, що якщо віддати Німеччині Судети, то Берлін заспокоїться і забуде про іншу Чехословаччину. В результаті реалізації цієї наївної концепції вермахт прийшов до Праги... А ось фіни не були настільки наївними, і коли їм запропонували передати СРСР Карельський перешийок (разом із лінією Маннергейма!), стояли на смерть, розуміючи, що поступка закінчиться парадом Червоної армії в Хельсінкі. На жаль, Партія регіонів, як цього й слід було чекати (чого зовсім не зрозуміли багаточисленні «противсіхи», це історичне прокляття України, схильне завжди з двох лих вибирати максимальне) почала здійснювати дешевий розпродаж України.

Саме цю діяльність у всеозброєнні дипломатичного досвіду й таланту намагався захистити й виправдати в студії Савіка Шустера міністр закордонних справ Партії регіонів, пардон, України, Костянтин Грищенко. Казав він те, що в його положенні зобов’язаний був казати. Не заздрю я цьому кадровому дипломатові... Адже йому доводилося, попри трагічні інтонації в голосі, виглядати смішним. А то хіба не смішно від діяча такого рівня чути заяви про те, що Чорноморський флот не створює загрози Україні через застарілість цього флоту? Невже рівень геополітичного мислення Партії регіонів витіснив у свідомості нашого міністра його багатющі пізнання в цій сфері? Адже річ не в якості кораблів, а в тому, що ЧФ має сильні й мобільні формування, здатні ефективно вести бойові дії в умовах гірничо-лісистої місцевості (!!!) і в містах. Це бригада морської піхоти ЧФ (а ще недавно був лише полк), це частини спеціального призначення, морська бомбардувальна й штурмова авіація, потужні розвідувальні структури, засоби радіоелектронної боротьби тощо.

Але найголовніше, що ЧФ є надійним оплотом і тилом усіх політичних, інформаційних, культурно-пропагандистських і так далі систем кримського сепаратизму. Якщо пішов би сьогодні Чорноморський флот із Криму, кримський сепаратизм втратив би 90% своєї сили та активності. Координація дій між проросійськими організаціями півострова і ЧФ навіть не дуже приховується. Лише в Севастополі видається (на 370 тисяч населення) близько 20 патологічно антиукраїнських газет, де доводиться день за днем незаконність існування держави Україна, незаконність перебування в її складі Криму і Севастополя «расова неповноцінність» українців, «штучність» української мови, «брехливість» української історії тощо. Майже в кожній із цих газет можна прочитати: надруковано в друкарні «Флага Родины». «Флаг Родины» — це газета, офіційний орган ЧФ, засновником якого є міністерство оборони Російської Федерації, а видавцем — командуючий Чорноморським флотом РФ. У разі будь-яких легко організовуваних у Криму політичних безладів, ЧФ РФ може їх підтримати (як свого часу Червона армія, що базувалася в Естонії, Латвії й Литві, 1940 року підтримала інспіровані місцевими комуністами «народні повстання» за приєднання до СРСР).

Якби в середині 90-х років минулого століття у президента Криму Юрія Мєшкова під рукою був Чорноморський флот (на щастя для України адміністративний центр Криму Сімферополь розташований на відстані 100 км від найближчої морської води), то боюся, що навіть державна мудрість Євгена Марчука нас би не врятувала. А Севастополь, як відкрито заявляв колишній командуючий адмірал Едуард Балтін, ЧФ може заблокувати за одну годину. Окрім стратегічних небезпек, ЧФ несе і повсякденні загрози: перевезення житловими кварталами Севастополя крилатих ракет, стрілянина, жертвами якої стають громадяни України, гонки на бронетранспортерах через увесь Крим аж у Херсонську область для захвату в Генічеську навігаційної станції на Азовському морі, бойові навчання зі стріляниною в кримських горах без жодного попередження української влади, десанти на українське побережжя, марш-кидки броньованої техніки вулицями Севастополя і багато іншого. До речі, пан Грищенко не може не знати, що перебуваючи в Севастополі влітку 2009 року, головнокомандуючий ВМФ Росії адмірал Висоцький визнав дії російської сторони щодо переміщення боєприпасів густонаселеними мікрорайонами міста неправомірними, обіцяв провести службове розслідування і покарати винних. Уже другий рік чекаємо виконання обіцяного. А крім того відбуваються й відрядження російських військових із території України на Північний Кавказ для участі у відомих діях, що робить територію нашої країни привабливою для кавказьких терористів, адже Україна проти своєї волі, об’єктивно, стає стороною конфлікту.

Відстоюючи положення, що не відповідають істині (і це дуже м’яко кажучи), шеф МЗС говорив дуже впевнено й вагомо, мабуть, така форма викладу повинна була прикрити не дуже позитивний зміст. Дуже потішили воістину шаманські заклинання міністра про дружбу з Росією. Ось тут би й пригадати москволюбивому пану Грищенку російську приказку: «Дружба дружбою, а тютюн нарізно». Чомусь росіяни, які люблять нас до нестями, свої національні інтереси Україні не здають.

Інколи голос пана Грищенка підносився до інтонацій актора, який читає зі сцени драматичний монолог, але переконливості це не додавало. Всіх незгодних із харківською капітуляцією пан шеф зовнішньополітичного відомства звинувачував у нерозумінні національних інтересів України. Невже, на думку міністра, національні інтереси нашої країни повинні полягати в тому, аби бути лише частково суверенною державою, військово-політичним протекторатом Кремля? Костянтин Грищенко кинув камінь у попередній уряд, звинувативши його в тому, що це він у всьому винуватий, підписавши газові угоди 2009 року й поставивши нову владу в економічну безвихідь. І тут з’явилася Ю. Тимошенко... Вона невимушено нагадала міністрові, як той, ще будучи послом України в Москві, захоплювався її успіхом на цих газових переговорах.

І тут весь дипломатичний лиск із Костянтина Грищенка злетів. Він із місця накинувся на Юлію Володимирівну, як якийсь Нестор Шуфрич. А як же дипломатичний етикет, політес, галантне поводження з пані, врешті-решт? Витримка й професійна незворушність повністю його залишили, що додало Тимошенко кілька очок.

Екс-прем’єр розповіла публіці, що 2009 року Путін по телефону продиктував Ющенку ціну на газ у 450 дол.  і ні центом менше. І лише величезними зусиллями вдалося її збити. В результаті по 2009 року середньомісячна ціна на російський газ була в Україні 228 дол.  До речі, а що ж у порівнянні з цим виграв у Харкові В. Ф. Янукович, здавши Крим у довгострокову оренду (з можливістю викупу або привласнення?) Росії? А враховуючи, що левову частину російського газу споживають олігархи Партії регіонів, то що ж виграв український народ? Між іншим, ці олігархи мають металургійні й хімічні підприємства не лише в Україні, але й у низці країн Європи, де високі ціни на російський газ їх чомусь повністю влаштовують. Можливо, тому, що там вони, як і європейські бізнесмени, готові працювати за звичайний прибуток, а в Україні їх влаштовують лише надприбутки? Ось чому в Україні вони так гірко ридають, що російський газ їх розоряє? Тимошенко справедливо зауважила, що для цієї публіки товаром стала територія України. Але слід нагадати, що для будь-якої нації саме територіальні погрози є найсильнішим подразником. Адже криза довкола острова Тузла об’єднав всю Україну й дуже високий рівень патріотизму та неприйняття російських претензій виявили тоді саме жителі Донбасу. А російськомовні хлопці-прикордонники написали на стіні свого опорного пункту українською мовою (хоча й із помилкою): «Тузлу не сдамо!»

А нинішні дії Кремля повністю зрозумілі всім, окрім учасників харківської авантюри з українського боку. Кремль прагне повільно й спокійно, без «шуму й пилу», відібрати в України Крим. Адже якщо спробувати зробити це відразу, то можливі потрясіння. А треба потихеньку, як то кажуть, на виплат. Відомо, що якщо кинути жабу в окріп, вона звідти негайно виплигне. Але якщо занурити її в холодну воду й повільно кип’ятити, то вона там спокійно звариться. Ось саме це й робить у кримському напрямі Кремль за допомогою Партії регіонів. На замітку регіоналам: якщо навіть просто здати в оренду за ринковими цінами ті 24 тисячі га цінної кримської землі, які безкоштовно займає Чорноморський флот РФ, то це набагато, в рази перевищить вартість російського газу.

А російські експерти оцінили харківську капітуляцію так: Павло Фільгенгауер: «Влада Російської Федерації купила не базу, а шматок іншої країни»; Олексій Блінов: «Янукович платитиме за газ більше, ніж Тимошенко». І ще — до 2042 року Чорноморський флот перебуватиме на території незалежної України понад 50 років. Нагадаємо, що Росія продала Аляску США строком на 99 років. Але коли термін витік, ніхто в Москві не зажадав Аляску назад, оскільки всі розуміли, що 99 років означає назавжди. ПР із її фірмовою безвідповідальністю та схильністю до пригод, мабуть, розраховує, що за ці довгі роки або емір помре, або Ходжа Насреддін, або віслюк здохне. Подібне мислення свідчить лише про повну нездатність до розуміння категорій, що виходять за рамки безпосередніх, миттєвих вигод, про повну нездатність жити в просторі історії. На жаль, не обійшлося без звичайного малоруського базару при обговоренні серйозної проблематики. Пані Богословська грубіянила Тимошенко й навіть Савік Шустер це зауважив, закликаючи не опускатися до образ. Богословська окрім особистих нападок, погроз і демонстрації кипучої ненависті до екс-прем’єр-міністра нічого по суті не сказала. Але ж річ у тім, що за Тимошенко майже половина виборців країни, а хто за Богословською? А Юлії Володимирівні слід змінювати стилістику її виступів. Вона вже не прем’єр, вона — лідер опозиції. Це означає, що її мова має бути не риторично красивою (до неї сьогодні в масах усе менше довіри), а жорсткою і конкретною, наступальною і викривальною. У ній має бути менше риторичних «перлин», а більше «забійних» фактів. І не варто все зводити до економічного популізму, в Україні сьогодні є багато людей, які хочуть жити у вільній країні й заради цього готові терпіти економічні труднощі. Так, ледве не забув, Тимошенко сказала про очікуване закриття програми Савіка Шустера. Сам Савік це заперечував, але якось мляво... Невже навіть такі керовані шоу їх лякають? Ну, а підвести підсумок цього телеобговорення, яке деякі учасники намагалися перетворити в забалакування факту державної зради, можна короткою й точною заявою екс-міністра оборони Анатолія Гриценка: поки Чорноморський флот буде в Україні, ми будемо позбавлені національної єдності та справжньої незалежності.

І ЗНОВУ ПРО «УКРАЇНСЬКУ ДУШУ»

Як правило я не веду полеміки з моїми читачами, але інколи це здається абсолютно необхідним. У №72—73 номерах «Дня» читач В. Галенко, даючи оцінку моїй статті «Навіть не маніпуляція...» за 2—3 квітня поточного року, висловив наступні докори: «У фрагменті статті, присвяченій В. А. Ющенку, оминули делікатний момент — чому ваш погляд, погляд українського патріота, збігається з поглядом путіномедведєвих?»

Повинен зізнатися шановному читачу: гадаю, що є ще немало питань, у яких пани Путін і Медведєв зі мною повністю погодяться. Наприклад, у тому, що Земля кругла і обертається довкола Сонця, а не навпаки. Так, я ставлюся до В. А. Ющенка негативно, як і Путін із Медведєвим. Ось тільки природа цього негативу абсолютно різна. Кремлівський тандем не любить Ющенка за те, що він підняв тему Голодомору, намагався укріпити позиції української мови, віддати належне героїзму ОУН-УПА, проводити незалежну зовнішню політику тощо. Я не симпатизую екс-президентові через те, що все це він робив недостатньо рішуче, недостатньо енергійно, недостатньо послідовно й системно. Чому Ющенко тягнув із наданням звання Героя Бандері мало не до останнього дня свого президентства, а не зробив цього 2005 року, на піку своєї популярності? Я вже не кажу про те, що багато правильних речей екс-президент робив, даруйте, недоладно.

Мені доводилося публічно критикувати В. А. Ющенка в період його каденції. І тоді його прихильники, а особливо прихильниці, як вище одкровення кидали фразу: «У нього душа українська». Але чомусь їм не спадало на думку, що до прекрасної мрійливої та романтичної душі було б дуже непогано додати розумну й тверезу українську голову, а ще тверду, сильну й рішучу українську руку. А одна лише душа, скільки завгодно чудова, без голови й руки до добра не доведе, що ми сьогодні й спостерігаємо.

Звичайно, заклики: «Думай по-українськи!» кидати набагато легше, ніж відвоювати в російських ЗМІ український інформаційний простір, відродити український кінематограф або розумною податковою політикою сприяти розвитку українського книговидання. Закликати: «Говори по-українськи!» простіше, ніж створити в державі всі необхідні для цього умови, ніж допомогти «не словом, а ділом» створенню україномовних телеканалів, газет та радіостанцій.

Прибічники самодостатньої душі справедливо зауважують, що впродовж президентства Ющенка було зроблено немало символічно-знакових кроків у сфері національного відродження. Але відразу ж виникає запитання: а що було зроблено, аби забезпечити всім цим позитивним процесам безповоротність, підвести під них потужну стійку основу? Все це вимагало втілення багатьох організаційно-правових заходів, масових інформаційних кампаній, а також кадрових рішень. Без усіх цих заходів усе зроблене може виявитися лише скороминущим капризом першої особи держави, який досить швидко «розтане» після відходу цього керівника від влади. Одних лише особистих схильностей і захоплення мало, має бути об’єктивна орієнтація держави, обумовлена відповідною специфікою її інститутів, які чинили б опір спробам повернути ситуацію в минуле.

Разом із корисним та розумним було зроблено багато абсурдного й примітивного, містечкового й провінційно-комічного, безглуздого й безперспективного, абсолютно в дусі тих типових імпрез, коли українські словесні патріоти збираються, виголошують полум’яні промови, а потім, випивши і закусивши, поспівавши й потанцювавши, страшно задоволені собою з почуттям виконаного патріотичного обов’язку повертаються додому. Воістину, як писав Володимир Самійленко:

Кожна піч українська —
фортеця міцна.
Там на чатах лежати патріоти.

Історія ще раз наочно продемонструвала, що голослівні заклики любові до українського, словесний патріотизм, не підкріплений величезною адміністративно-правовою, інституційною, організаційною роботою, — є кращим способом дискредитації української ідеї.

У цьому контексті дуже цікавою була заява екс-головнокомандувача В. А. Ющенка про те, що тепер українська армія маршируватиме «національним» кроком. Виявляється, саме «національний» крок — це головна проблема наших Збройних сил, а зовсім не бідність, не відсутність коштів на придбання нових танків, зброї, вертольотів та ракет. І це зовсім не важливо, що рушниця стара й не стріляє, головне, аби на ній був симпатичний національно-патріотичний бантик. І в цьому весь Ющенко як людина і політик.

І ще. Окремі збіги чогось із чимось зовсім не свідчать про єдність абсолютно різних явищ. Наприклад, у Верховній Раді й комуністи, і націоналісти можуть проголосувати однаково за закон про підвищення пенсій пенсіонерам, із чого зовсім не слідує, що комуністи стали націоналістами, а націоналісти — комуністами. Сподіваюся, що я переконав шановного читача В. Галенка в тому, що моя позиція істотно відрізняється від позиції Путіна та Медведєва стосовно нашого колишнього президента, логічним наслідком діяльності якого став прихід до влади Партії регіонів.

Автор: Ігор Лосєв

Джерело: День

Фото

Facebook

Відео

Позиція

Безкарна рівність

Безкарна рівність

Останній “Марш рівності”, що був проведений у Києві 18-го червня 2017 року, дає привід задуматись над вектором розвитку правого руху, а зрештою і над переосмисленням методів боротьби загалом.

Реклама

Реклама

Редакція сайту залишає за собою право не погоджуватись з думкою своїх авторів. Пропозиції та статті надсилайте на e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Російська версія сайту: Napalmoff.info

Розроблено вебмайстернею Molotoff-Design
zoofirma.ru

Login or Register

LOG IN

zoofirma.ru