Молотоff

Гасла протесту:
Свобода або смерть! Нестор Махно
Свобода одного закінчується там, де починається свобода іншого. М.Бакунін
Навчання є щонайпершим боргом революціонера. Кім Ір Сен
Вільні духом люди - створять новий світ. Дмитро Донцов
Революція може бути небезпечною, оскільки вона сильна. Рауль Кастро
Я люблю революціонерів. Я не люблю те, в що вони потім перетворюються. Ж. Дерріда
Життя має дві форми: гниття або горіння!
Революцію задумують романтики, здійснюють фанатики, а користуються її плодами негідники. Т. Карлейль
Мета бунту - перетворення. Альберт Камю
Жити - значить не коритися А. Камю
A+ A A-

Гра в поразку

Рішення американської адміністрації відмовитись від розташування елементів системи ПРО у Польщі і Чехії викликало дивну реакцію у нашому регіоні Європи.

Політики поводяться так, ніби зазнали серйозної поразки – звичайно ж, на тлі Росії, що святкує перемогу. І ось уже президент Польщі Лєх Качиньські дорікає уряду Дональда Туска, що він не зробив достатньо для того, щоб американські протиракети з’явилися на території його країни.

А Президент України Віктор Ющенко обіцяє пояснити американському президенту, звідки головна причина нової нестабільності в регіоні. З першого погляду, це не пов’язано з відмовою розташовувати ПРО, проте очевидно, що і Ющенко впевнений – Сполучені Штати пішли назустріч Росії. А не варто було, бо рішення Москви визнати незалежність Абхазії та Південної Осетії призвело до нових загроз. Таким чином, слова Ющенка стають органічною частиною загальної центральноєвропейської реакції на зміну позиції американської адміністрації. Із засудженням відмови розмістити елементи ПРО у Центральній Європі виступили люди, які завжди здавалися мені врівноваженими і серйозними політиками – скажімо, не приховував розчарування колишній глава уряду Чехії Мірек Тополанек. Звичайно, пана Тополанека можна зрозуміти. Він доклав чимало зусиль для того, щоб чеський парламент погодився на розміщення радару в Чехії – при тому, що більшість населення країни не сприймало такого рішення. Можна сказати, що тиск на чеську політичну еліту опосередковано призвів до падіння уряду Тополанека. Проте виникає все ж таки бажання зрозуміти: для чого ризикував колишній прем’єр – для безпеки своєї країни чи заради власного політичного майбутнього? І чому він зараз такий розчарований, що не добирає слів на адресу американців? Тому, що побоюється за безпеку Чехії, чи тому, що вважає, що американська відмова позначиться на його власній репутації? І якщо він побоюється за безпеку Чехії, то від кого ця загроза – від Ірану чи все ж таки від Росії?

Голос американського президента, який намагається пояснити, що його рішення відмовитись від ПРО аж ніяк не пов’язане із російськими зауваженнями, просто не чують. Барак Обама може бути напрочуд логічним, проте його логіка не впливає на нашу ментальність. Російським керівникам подобається бути переможцями за будь-яких умов – навіть тоді, коли вони не отримують жодних перемог. А серед української і польської еліти не бракує політиків, що полюбляють почуватися ображеними і переможеними – навіть тоді, коли ніхто не намагається їх перемогти.

Між тим міжнародна ситуація Польщі чи Чехії сьогодні просто блискуча – можу сказати, такого не було з часів розквіту Речі Посполитої чи чеських королів. Країни увійшли до НАТО та Євросоюзу, стали частиною могутнього політичного об’єднання і військового союзу. Американські ракети аж ніяк їхньої безпеки з цієї точки зору не покращували й були радше жестом доброї волі відносно Вашингтона. І тільки. Звичайно, ситуацію України з польською чи чеською не порівняти. І все ж таки, може, варто спробувати? 20 років тому і Польща, і Чехословаччина були незалежними державами, хай і у сфері впливу Радянського Союзу. В обох країнах існувала сильна, хоча й прихована опозиція, пов’язана з традиціями «Солідарності» та празької весни. Україна ж була однією з найконсервативніших союзних республік, від свавілля місцевої номенклатури мислячі люди тікали...аж до Москви. Національний рух переслідували, опозиції практично не було, незалежність, проте, вважалася синонімом зради. А сьогодні Україна – незалежна держава, в якій точиться дискусія про те, якими мають бути її зовнішньополітичні орієнтири. То хіба ж це поразка? Це розвиток – складний, але важливий. І українським політикам важливо продовжувати дискутувати, а не привчати населення до віри, що Україну переслідують поразки на міжнародній арені, що її долю вирішують за її спиною, що ось-ось домовляться між собою Вашингтон і Москва, Берлін і Москва... Усе це, швидше, ілюзії, ніж реальність. Українська поразка може бути тільки українською. Як і перемога.

 

 

Автор: Віталій Портников

 

Джерело: Главред

Фото

Facebook

Відео

Позиція

Безкарна рівність

Безкарна рівність

Останній “Марш рівності”, що був проведений у Києві 18-го червня 2017 року, дає привід задуматись над вектором розвитку правого руху, а зрештою і над переосмисленням методів боротьби загалом.

Реклама

Реклама

Редакція сайту залишає за собою право не погоджуватись з думкою своїх авторів. Пропозиції та статті надсилайте на e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Російська версія сайту: Napalmoff.info

Розроблено вебмайстернею Molotoff-Design
zoofirma.ru

Login or Register

LOG IN

zoofirma.ru