Молотоff

Гасла протесту:
Ті, хто роблять революцію наполовину, риють собі могилу. Сен-Жюст
Жити - значить не коритися А. Камю
Найбільше гнітять того, хто найменше вимагає. Д.Донцов
Вільною людина може стати лише через свободу інших людей
Нудьга контрреволюційна. Гасло 1968 року, Франція
Ми не боїмось руїн. Ми несемо новий світ в наших серцях. Цей світ шириться і в цю хвилину. Буенавентура Дурруті
Були б революціонери – буде і революція
Це в них покарання, а в нас повага і авторитет. Нестор Махно
Свобода одного закінчується там, де починається свобода іншого. М.Бакунін
Свобода або смерть! Нестор Махно
A+ A A-

Росія слабша, ніж ми думаємо

У суперечках про причини вторгнення Росії в Україну зазвичай аксіомою вважається, що Росія - це потужна боєздатна держава, що займає жорстку позицію і виходить з того, що реалісти називають максимальним використанням сили.

Відповідно до такої точки зору, кроки, які зробила Росія, були спровоковані зовнішніми силами і просуванням НАТО на Схід, і захоплення колишніх радянських територій викликало неминучі відповідні дії. Критики такої теорії стверджують, що агресія Росії була мотивована або ціною на нафту, або внутрішніми проблемами, але при цьому і бажанням продемонструвати силу. Однак, коли ми аналізуємо результати минулих прикладів агресивної поведінки Росії, то цілком виправдано приходимо до абсолютно іншого висновку: насправді Росія виявляється відносно слабкою державою, з обмеженим у можливостях, яка намагається зміцнити свої позиції гегемона на пострадянському просторі.

Було б безглуздим вважати державу обмеженою в засобах, коли вона направила (неофіційно) війська в Україну, вторглася в Грузію (у 2008 році), розпочала ворожі дії щодо Естонії (у 2007 році), а нещодавно неприкрито погрожувала Данії ядерною зброєю. Але головним є проаналізувати, яким чином використовується сила примусу насправді. Що ми і зробили в нашій практично готовій до друку книзі «Російська дипломатія примусу: енергетична, кібернетична і прибережна політика як нові форми впливу» («Russia's Coercive Diplomacy: Energy, Cyber, and Maritime Policy As New Forms of Power»). Аналізуючи застосування Росією кібернетичної та енергетичної сили, ми бачимо державу, яка робить мінімум з того, що вона могла б зробити, і при цьому часто не досягає поставлених цілей.

У 2007 році Росія продемонструвала свої можливості в кіберпросторі, коли естонський уряд вирішив перенести пам'ятник радянським солдатам - героям Другої світової війни з центральної площі в Талліні на околицю столиці. Це було розцінено, як образа і удар по гордості Росії. Це спровокувало численні хакерські кібератаки проти естонських державних і приватних сайтів, що призвело до збоїв у роботі комерційних організацій та урядових установ, що тривало приблизно два тижні. До 2008 року, у відповідь на кібератаки, Естонія зміцнила свої позиції в якості об'єднаного центру передових технологій з  кібероборони НАТО.

Пам'ятник радянському солдату в центр Талліна так і не повернули, а кібератаки призвели до того, що Естонія остаточно вийшла зі сфери російського впливу - а це навряд чи можна вважати успіхом російської влади, яка продемонструвала свою схильність до силових методів.

Згодом у 2008 році слідом за серією кібератак і зламу вебсайтів, які здійснила Росія, послідував збройний напад на Грузію із застосуванням звичайних засобів ведення війни. Ці кібератаки призвели до збоїв в системах зв'язку і хаосу по всій країні. Однак тактика застосування кібератак не зробила вирішального впливу на результат збройного конфлікту. Ця нетривала війна також зміцнила Грузію і прискорила процес її інтеграції із Заходом.

Під час нещодавнього вторгнення Росії в Україну кібератаки не використовувались. Враховуючи, що у двох попередніх операціях вони виявилися неефективними, російська сила кібернетичного впливу, очевидно, значно ослабла. Те ж саме можна сказати і про силу енергетичного впливу - враховуючи появу альтернативних газопроводів і обвалу цін на нафту.

Знову і знову ми бачимо, як Росія використовує свою силу і можливості обмежено і головним чином символічно. А її демонстрація сили призводить до результатів, які, очевидно, багато в чому протилежні поставленим цілям.

Росія застосовує свою силу за межами країни тому, що громадська думка всередині країни підтримує такі дії, адже таку політику їй дозволяли вести високі ціни на нафту і газ, а також тому, що стратегічне суперництво з США змушує Росію підтверджувати своє панування на пострадянському просторі. Однак ці дії не дозволяють досягти стратегічних успіхів - за винятком незначних і, як видається, піррових перемог. З урахуванням цього, на що може піти Росія насправді? Росія прагне покарати своїх ворогів - чи то США, Грузія, Україна чи Естонія, але зробити це вона може лише в обмежених масштабах. І застосування такого роду сили завжди призводить до наслідків - і часто до непередбачених.

Викликає занепокоєння те, що через неефективність дій Росії та падіння цін на нафту, в майбутньому вона буде діяти вже не так стримано. І все ж, судячи з останніх дій Росії, її керівництво, як і раніше буде зберігати стриманість і розсудливість, проводячи при цьому політику розпалювання військової істерії з погрозами застосування військової сили. Росія - це не та країна, яка буде максимально використовувати силу, а просто середня держава, яка намагається захищати свої інтереси, маючи в наявності обмежені стратегічні можливості.

Якщо подивитися в майбутнє, то наступним можливим осередком напруженості є Арктика, в якій російські еліти бачать величезні економічні можливості і сприятливу перспективу успіху на міжнародній арені. Правда, тут Росія діє в рамках міжнародного права для забезпечення своїх територіальних прав поряд з Канадою, Норвегією та Данією (через Гренландію). Ці країни заявляють про свої підводні особливі економічні зони (EEZ) на підставі законів, що були прийняті в рамках Конвенції ООН з морського права. Єдина країна, яка не бере участі в цьому процесі, це США.

Ми підтримуємо Джона Васкеса (John Vasquez), який закликає провести дослідження зовнішньої політики, в ході якого проаналізувати результати застосування сили поряд з випадками створення стратегічних ситуацій. Те, яким чином закінчиться цей конфлікт, дозволить дізнатися про наступні конфлікти. Колишні випадки застосування сили, цілком ймовірно, закінчилися невдачею (Естонія-Грузія). Чи стане такою ж невдалою спробою і Україна? Чи можливий позитивний результат, коли такі дії призведуть до виснаження ресурсів країни, чи виведуть на чисту воду конфлікти в зв'язку з призовом на строкову службу і надалі продемонструє нездатність Росії ефективно застосовувати свої кібернетичні та енергетичні можливості.

Брендон Валеріано (Brandon Valeriano), Райан Менесс (Ryan C. Maness), The Washington Post

Фото

Facebook

Відео

Позиція

Безкарна рівність

Безкарна рівність

Останній “Марш рівності”, що був проведений у Києві 18-го червня 2017 року, дає привід задуматись над вектором розвитку правого руху, а зрештою і над переосмисленням методів боротьби загалом.

Реклама

Реклама

Редакція сайту залишає за собою право не погоджуватись з думкою своїх авторів. Пропозиції та статті надсилайте на e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Російська версія сайту: Napalmoff.info

Розроблено вебмайстернею Molotoff-Design
zoofirma.ru

Login or Register

LOG IN

zoofirma.ru