Молотоff

Гасла протесту:
Права не просять - права беруть. П. Кропоткін
Коли інші права сплюндровані, право на повстання стає безспірним. Томас Пейн
Найбільше гнітять того, хто найменше вимагає. Д.Донцов
Я люблю революціонерів. Я не люблю те, в що вони потім перетворюються. Ж. Дерріда
Вільний той, хто може не брехати А. Камю
Це в них покарання, а в нас повага і авторитет. Нестор Махно
Свята людина-єдиний дійсний революціонер у цьому світі. О. Шмеман
Життя має дві форми: гниття або горіння!
Свобода починається з сумніву
Свобода - це, в першу чергу, не привілегії, а обов’язки А. Камю
A+ A A-

Цивілізаційний аспект геополітичної концепції Юрія Липи

Без перебільшення можна стверджувати, що трилогія Юрія Липи "Призначення України", "Розподіл Росії" та "Чорноморська доктрина" є першою українською комплексною геополітичною концепцією, в якій  проаналізовано та окреслено геополітичну ситуацію на міжнародній арені, а також визначено становище і перспективи України в цьому контексті.

Власне, деякі науковці виокремлюють геополітичні ідеї у творчій спадщині багатьох українських теоретиків та політичних діячів, - від П. Орлика, М. Драгоманова, М. Грушевського до В. Липинського, Д. Донцова і Є. Маланюка. Однак, слід наголосити, що у них ці ідеї мають виключно фрагментарне значення в загальному контексті їхньої політично-ідеологічної публіцистики і не являють собою цілісної геополітичної концепції. В свою чергу, в працях Ю. Липи чітко визначено предмет робіт, автор використовує геополітичну термінологію і посилається на класиків геополітики Ф. Ратцеля, К. Хаусгофера, українського географа С. Рудницького, для аргументації своєї концепції застосовує актуальні на той час статистичні і картографічні дані.

З точки зору сучасних теорій міжнародної політики, геополітичну концепцію Ю. Липи "України-Понтиди" можна класифікувати як цивілізаційну концепцію. Згідно неї, основними акторами в зовнішній політиці є нації з подібною ціннісною структурою, ментальними і етнопсихологічними особливостями, культурною та історичною спорідненістю, які об’єднанні в наднаціональну структуру у вигляді союзу чи блоку. Власне Ю. Липа називає цивілізації терміном "раса", яке вживає не в антропологічному значенні, а в історичному, демографічному та психологічному аспектах. Посилаючись на М. Ізраеля, він зазначає, що "раси відрізняються одна від одної своєю психологією, своїми протореними дорогами в думанні й поведінці, навіть своїми духовими звичками більше, ніж будовою тіла".  Ю. Липа вважав, що українці представляють собою унікальну понтійську цивілізацію, яка була сформована на основі симбіозу трипільського, хетського, готського і еллінського субстратів. Саме понтійська цивілізація, за Ю. Липою, мала в перспективі всі передумови лідерства в Європі після занепаду англосаксонської, римської і  германської раси.

Досить суттєво помітним є вплив на підхід у формуванні геополітичної концепції Ю. Липи поглядів класика геополітики Х. Маккіндера. Постать британського географа та його наукова діяльність, швидше за все, були знайомі Ю. Липі, адже в 1919-1920 рр. Маккіндер перебував на посаді верховного комісара на окупованій країнами Антанти Україні і за дорученням міністра закордонних справ Д.Керзона відвідав Одесу та Новоросійськ. Під час поїздки він зустрічався з генералом А. Денікіним, якого намагався переконати у визнанні новоутворених держав. Зокрема в рапорті британському урядові Х. Маккіндер пропонував "створити альянс прикордонних держав включно з Україною та ліги цих держав з країнами Східної Європи, а також доводив доцільність створення широкої східноєвропейської антиросійської та антибільшовицької коаліції".

Книга "Призначення України" в багатьох місцях перегукується з відомою статтею британця "Географічна вісь історії". У викладі своєї концепції Ю. Липа використовує методологію дуже подібну до тієї, яку застосував Х. Маккіндер. Зокрема акцентування на значенні географічних факторів у формуванні європейської історії, становленні і розвитку господарства, комунікаційну важливість гідрографічної мережі для мобілізаційних здібностей народу, наслідки міграції народів та формування у зв’язку з цим етнопсихологічних особливостей. Власне Ю. Липа, як і Х. Маккіндер, наголошував на впливі набігів кочівників зі Сходу та тиску з моря скандинавських народів на формування європейських держав. Обидва автори наголошують на важливості великих річок при формуванні цивілізаційних особливостей, поділу цивілізацій на морську (таласократичну) та сухопутну (телурократичну). "Саме на етапі освоєння океанічних річок була започаткована річкова стадія цивілізації: китайська на Янцзи, індійська на Гангу, вавилонська на Євфраті, єгипетська на Нілі. На освоєнні Середземного моря ґрунтувалося те, що називають потамічним (морським, - О.С.) етапом цивілізації, – ґрунтувалися цивілізації греків і римлян», - пише Х. Маккіндер, аналогічну думку можна знайти і в Ю. Липи. На цій класифікації базуються погляди і сучасних теоретиків геополітики, які вважають, що втіленням морської цивілізації (для якої характерним є торговельна активність, фінансова активність, контроль великих морських просторів; в геополітиці цей напрямок представлено атлантизмом) є Великобританія та США, а сухопутної (якій притаманне освоєння материкового простору; в геополітиці представлено євразійством) - Росія. Однак більшість теоретиків переконана, що в чистому вигляді ці типи цивілізацій майже не існують.

Не зважаючи на подібність окремих рис між українцями та росіянами, Ю. Липа протиставляє їх, наголошуючи, що росіяни культурно належать до північно-азійського номадського кола. Українців він характеризував, як расу, що "на початку свого існування показала себе торговельною і мореплавницькою, - не стратила свого потягу до моря і торгівлі, навіть під час найгірших своїх часів". В іншому місці автор конкретизує цю характеристику: "над Чорним морем ані румуни, ані болгари, ані кавказькі народи не стали мореплавним народом, як це було з греками й українцями. Бачимо, що мало мати догідні путі, ще треба мати відповідний характер, щоб використати ці путі". В той же час, Ю. Липа відзначав фундаментальне значення осілого землеробства на українських землях, яке, на його думку, також було одним із головних первнів українців. Саме культура пшениці, пише Ю. Липа, характеризує українську територію, що є не лише символом її давнини, а й вказує, яким шляхом прийшли основоположники землеробства, а саме – південно-західна Азія, землі між північною Індією і західною Персією.

Слід наголосити, що на застосування Ю. Липою такого оригінального поняття як "генеральні ідеї" науковці ще не звернули належної уваги. Ю. Липа зазначає, що генеральні ідеї "потрібні до організації української духовости. Для скристалізування тих ідей треба глибоко відчути свою батьківщину, як цілість". Аналогічне поняття, але в дещо модифікованій  формі, використовується в сучасній геополітиці. Наприклад, в американській геостратегії є поняття генеральна стратегія, що значить координування і спрямування всіх ресурсів нації, або групи держав, на досягнення мети у фундаментальній політиці, що поширюється на багато років або навіть кілька поколінь.


Ю. Липа був переконаний, що першочерговим завданням українських політиків є кардинальна зміна вектору зовнішньої політики держави, що має вирішити одну з найбільших антагоністичних проблем української нації, яке, до речі, притаманне не тільки їй, а й іншим націям Європи, – обирати між Заходом та Сходом. На думку Ю. Липи, більш органічним та політично доцільним для України є напрямок Південь-Північ, адже з ним пов’язана уся українська історія, державність, культура та релігія.

Передусім наявність та інтенсивне використання розгалуженої системи судноплавних рік забезпечувало тісний зв’язок предків українців із зовнішнім світом. Цим шляхом з Півдня на українські землі прийшло християнство, яке принесло візантійську культуру, відтак північне Причорномор’я в подальшому стало духовною основою формування української нації. З іншого боку – з Півночі – річковою мережею прийшли варяги, які принесли елементи державного будівництва і військових традицій, що також позначилось на формуванні психотипу української нації.


В той же час, Ю. Липи був переконаний, що геостратегічне вирішення чорноморського питання є одним з найголовніших геополітичних завдань для усіх поколінь українських політиків. Зокрема в передмові до атласу "Чорноморський простір", який він видав разом з Л. Биковським, зазначається, що території Чорноморського простору є основоположними для України. Тільки в даних територіях, на думку авторів, найбільш органічно може бути розвинене призначення України. До країн Чорноморського регіону відносяться Україна, Туреччина, Кавказькі і Закавказькі країни, а також Балканські країни. В свою чергу, головна ідея атласу — це власний політичний світогляд, власна ідея на міжнародній арені — Чорноморська доктрина. «Чорноморський простір – це таке реальне геополітичне поняття, як Балтійський, як Східно- або Західносередземноморські простори. Окреслюють його сточища рік і морські узбережжя як лучбовий зв’язок, культурні й історично політичні традиції – як духовний зв’язок… Чорноморський простір становить географічну цілість, має свій геополітичний зміст, свою етнічну спільноту та власні вироблені торговельні, культурні й державні традиції, що зодноріднили психіку чорноморського населення. Проблема полягає у тому, щоб у цій геополітичній і культурній спільності в сучасній текучості міжнародних відносин знайти волю до єдності та динаміки. Йдеться про те, щоб якась сила піднесла ініціативу і відтворила волю цілого Простору до власного буття як політичної спільноти. Хоч вже певною мірою призначений самим Провидінням і історією до впровадження цієї волі в життя, хто може бути носієм Чорноморської доктрини над Чорним морем і в цілому світі? – Україна, воля її народу й вага її краю".

Ю. Липа неодноразово наголошував на географічній унікальності і важливості розташування України, яка лежала на найкоротшому шляху з Європи на Близький Схід та в Індію. Крім цього тут проходили основні торговельні шляхи минулого, зокрема "Шлях із варяг у греки", який зв'язував північні райони країни з південними руськими землями і скандинавські країни з Візантійською імперією. Саме через цю особливість українські території, на думку Ю. Липи, були предметом боротьби за вплив між різними політичними силами минулого. "…Україна від самого початку існування осілого в ній населення аж донині була краєм, завжди зв’язаним з великими торговельними магістралями. В будуччині треба сподіватися скорше збільшення її значіння серед видатних геополітичних одностей світу".

Ідею утворення окремого східноєвропейського політичного союзу пропагував і географ С. Рудницький, який вважав, що в потенційно можливу балтійсько-понтійську федерацію мали увійти: Фінляндія, Естонія, Латвія, Литва, Білорусія й Україна. Однак, як вважає більшість сучасних політологів і експертів, утворення такого союзу з його різноманітними варіаціями, не відповідає сучасній політичній реальності, яка склалася в регіоні. Зокрема для країн Прибалтики, Балканського півострова, Польщі та інших держав відсутня політична доцільність утворення такого блоку, адже вони вже є членами Європейського Союзу і НАТО. Водночас науковці наголошують, якщо в майбутньому відбудеться кардинальна зміна європейської геополітичної архітектури, реорганізація чи розпад ЄС, то дані ідеї знову матимуть реальну перспективу.

Автор: Олександр Саліженко

Фото

Facebook

Відео

Позиція

Безкарна рівність

Безкарна рівність

Останній “Марш рівності”, що був проведений у Києві 18-го червня 2017 року, дає привід задуматись над вектором розвитку правого руху, а зрештою і над переосмисленням методів боротьби загалом.

Реклама

Реклама

Редакція сайту залишає за собою право не погоджуватись з думкою своїх авторів. Пропозиції та статті надсилайте на e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Російська версія сайту: Napalmoff.info

Розроблено вебмайстернею Molotoff-Design
zoofirma.ru

Login or Register

LOG IN

zoofirma.ru