Молотоff

Гасла протесту:
Були б революціонери – буде і революція
Жити - значить не коритися А. Камю
Життя має дві форми: гниття або горіння!
Свобода неподільна: її не можна обмежити, не вбивши її цілком. М.Бакунін
Нудьга контрреволюційна. Гасло 1968 року, Франція
Свобода або смерть! Нестор Махно
Вільні духом люди - створять новий світ. Дмитро Донцов
Вільною людина може стати лише через свободу інших людей
Права не просять - права беруть. П. Кропоткін
Свобода - це, в першу чергу, не привілегії, а обов’язки А. Камю
A+ A A-

Праві громадські центри: формування Casa Pound в Італії

З кінця 70-х років італійські ліві розробили і ухвалили для розвитку свого руху концепцію "громадських центрів". Як правило, це були облагороджені сквоти, де молоді люди збиралися для обговорення політичних ініціатив, де влаштовувалися бібліотеки, самопальні "бари" і музичні концерти.


У той час навколо "лівих громадських центрів" (на початку 80-х по всій країні їх налічувалося більше двох сотень) збиралися політичні активісти (в основному - "автономи", хоча були центри і чисто анархістські) для того, щоб бути разом; для того, щоб краще організовувати суспільно-політичну роботу; просто для того, щоб відпочити в компанії однодумців.

Не дивно, що праві радикали, натхнені "культурною революцією 77", не могли обійти увагою настільки вдалу задумку.

Перші спроби створення правих "громадських центрів" робилися неофашистами ще наприкінці 70-х років, коли позапарламентський рух "Третя Позиція" запропонувала стратегію "захоплення і контролю території". Відбувалися самозахоплення порожніх будинків в районах Паріолі, Трієст-Салар і ЕУР, окупація вже наявних лівих сквотів (з вибиванням звідти своїх політичних ворогів, зрозуміло), захоплення будівель в університетських містечках. Однак подібна окупація була досить таки короткостроковою, тому жодного справжнього "самоврядного громадського центру" неофашистів створити так і не вдалося.

Набагато краще справа йшла з "повзучою окупацією" політичних відділень "Громадського Італійського Руху" (MSI), "Молодіжного Фронту" (FdG) і "Студентського Фронту Національної Дії" (FUAN), яка здійснювалася молодими неофашистами по всій країні. Розчаровані керівництвом головної партії країни і її дочірніх структур, поступово молоді радикали вичавлювали з місцевих відділень всю "бюрократичну верхівку", захоплюючи таким чином контроль над секціями. У результаті подібної кампанії, MSI в період 1977-79 років позакривали безліч своїх представництв по Італії, але успіху дана стратегія не принесла - практично скрізь неофашисти продовжували захоплювати будівлі відділень, вносячи орендну плату муніципалітету безпосередньо, оминаючи генеральний секретаріат "Громадського Руху".

Однак ці "окуповані зони" ще не були "громадськими центрами" у прямому сенсі слова - швидше, вони були схожі на молодіжні комуни, місця зборищ правих активістів, не більше. Політична робота тут була поставлена ​​досить слабо - куди більше тодішніх неофашистів цікавила вулична боротьба. Саме в таких "окупованих зонах" зародилися "Збройні Революційні Осередки", чиї бойовики будуть діяти в Італії з 1977 по 1982 роки.

Після державних репресій, які посипалися на голову правого молодіжного руху в 1980-81 роки. у зв'язку з діяльністю все тих же "Збройних Осередків", багато з захоплених відділень були покинуті і передані назад у володіння MSI і FUAN. Однак, ідеї створення "громадських центрів" в неофашистському середовищі аж ніяк не померли.

Більше того: у другій половині 80-х концепція "захоплення і контролю території" були знову відроджені зусиллями культурної групи "Нова Права" Марко Тарки, що відкидала "класичні" політичні концепції дії та пропонувала перенести боротьбу в контекст метаполітики. Для молодих прихильників "Нової Правої" "метаполітикою" були насамперед дії більш духовної, ніж конкретної політичної спрямованості: організація музичних фестивалів, культурний активізм, екологізм, громадська спільна робота, спрямована на прищеплення співгромадянам альтернативного, нонконформістського погляду на світ і т.д.

Під впливом такої "метаполітичної" боротьби і народився згодом "Fare Front" (Фронт Дії): група, що складалась з активістів "Молодіжного Фронту", натхнених ідеями Тарки. У той момент "Молодіжний Фронт" - юнацьке крило MSI, - як і генеральний рух, переживає серйозну кризу: холодна війна закінчується, а разом з нею падає і один із стовпів "класичної" правої ідеології - войовничий антикомунізм. І навіть незважаючи на смерть в 1988 році беззмінного вождя MSI Джорджіо Альміранте, тут нічого не змінюється: організація як і раніше стоїть на консервативних позиціях, застарілих ще на початку 80-х. Тому не дивно, що ідеї "нових правих" захоплюють в Італії все більше і більше прихильників "Громадського Руху", які не бачать подальших перспектив у MSI.

"Fare Front" поділявся на автономні "лабораторії" - гуртки за інтересами, які займалися культурно-політичною пропагандою в школах, інститутах та на вулиці за допомогою тієї самої "метаполітичної" боротьби.

Отже, на початку 1987 року, в головах столичних активістів "Fare Front" виникає думка про створення громадсько-культурної "Римської спільноти" на території парку "Колле Оппіо". Таким чином, група молодих товаришів окупує для цієї мети одну з будівель, що навпроти Колізею, щоб втілити тут свої цілі - організувати "центр" неофашистського "культуркампфу". Спроба закінчилася не дуже добре: через кілька годин прибула поліція видворила всіх "окупантів" силою. Сигнал до дії був сприйнятий іншими товаришами: через кілька місяців, близько 30 активістів "Fare Front" захоплюють два будинки в парку "Вілла Кігі" і піднімають над ними прапори з кельтськими хрестами. На цей раз, співробітникам правопорядку насилу вдається вибити загарбників - штурм будівель триває протягом декількох годин. Але, врешті-решт, перемагає держава.

У грудні 1990 року члени екологічної "лабораторії" "Фронту Дії" під назвою "Fare Verde" окупують занедбану школу "Бартоло" в кварталі Монтеверде. Це перший офіційний "Правий громадський центр". Навчені попередніми невдачами, активісти блокують бетонними брилами всі під'їзди до будівлі, встановлюють залізні двері та віконні решітки.

Саме тут 7 січня 1991 розташовується центр траурних заходів, приурочених до чергової річниці трагедії на вулиці Акка Ларенц, де в 1978 році комуністичними бойовиками були розстріляні три молодих неофашиста. Кілька сотень радикальних правих з усієї округи влаштовують тут смолоскипну ходу та урочистий автопробіг безпосередньо до вулиці Акка Ларенц. Через певний час, будівля була покинута більшістю членів спільноти, що приєдналися до позапарламентського руху "Нульовий Меридіан" Рейнальдо Грациані, який в той час був задіяний передвиборними кампаніями в інституті "Сапієнца" і ліцеях "Тассо", "Маміані" і "Пеано". Активісти, які залишилися в "Бартоло", старі прихильники "Громадського Руху", конфліктували з "Нульовим Меридіаном", ще деякий час намагалися підтримувати роботу в "громадському центрі", але і вони в жовтні 1991 року залишили будівлю.

Comunita Giovanile

Comunita Giovanile народжується в 1989 році в Бусто Арсіціо, провінція Варезе. Ідея організації аполітичної культурно-соціальної спільноти належала студентові Джованні Бліні, активісту "Нової Правої". Однак реалізувати свій задум Бліні не встиг - в 89 році він трагічно загинув в автокатастрофі. На згадку про загиблого, його соратники по університету вирішують у що б то не стало втілити проект молодіжної асоціації.

Нова ідея була прийнята з величезним ентузіазмом більшістю студентів міста: після координаційної ради асоціації, почалася активна робота, в яку включилися згодом більше 4 тисяч учнів. Виникають студентські та шкільні співтовариства, проходять дискусії, публічні діалоги, читання. На заклик борця з наркоманією Вінченцо Муччолі, активісти Бусто Арсіціо організують гучну антинаркотичну маніфестацію, що супроводжувалась роздачею листівок і виступами по радіо.

Незважаючи на те, що авторами ідей "Молодіжної Спільноти" були ультраправі, сама асоціація намагалася уникнути політичних розбіжностей. Відкинувши старі ідеї "комунізму" або "неофашизму", головним завданням групи проголошувалося привчання молоді до нових форм діяльності. Необхідно було витягнути людей з конформістських рамок "університет-дискотека-бар", показати людям нові горизонти, привчити до самовіддачі, братерства.

З самого початку активісти "Молодіжної Спільноти" розвивають вельми бурхливу і вкрай прогресивну (принаймні, на той момент) діяльність: концерти, культурні заходу, арт-виставки, акції на підтримку самовизначення народів (серед найбільш відомих ми можемо відзначити гуманітарну експедицію в Румунію і Хорватію). Робота асоціації вдало поєднувала в собі і розваги, і культурно-громадську просвітницьку діяльність.

Всередині спільноти жорстко припинялися будь-які політичні конфлікти - позиція примирення поколінь, що були по різні сторони барикад в ході 30-річної конфронтації між правим і лівим фронтами, була більш ніж принциповою.

І по сьогоднішній день "Comunita Giovanile" є одним з центрів молодіжного розвитку провінції Варезе. Театр "Vertex", туристична група "Білі вовки", гуртки народних і кельтських танців, концерти, лекції, публічні диспути, середньовічні фестивалі, музичні концерти (починаючи від класики і джазу і закінчуючи альтернативною музикою та панком), спортивні та культурно-політичні секції...

Не раз муніципальна та регіональна влада, різні політичні партії та лідери намагалися взяти вдалий молодіжний проект під своє крило, але керівництво принципово відкидає будь-яку фінансову допомогу ззовні - самовіддача і опора на власні сили є головною платформою асоціації.

Skinhouse

У Мілані на вулиці Каннер 7, квартал Бовіза, розташована штаб-квартира культурної асоціації "Вільна площа", більш відома під назвою Skinhouse - будинок бритоголових.

Співтовариство "Вільна площа" було засновано на початку 90-х років активістами міланської секції "Azione Skinhead". Саме на той час припадає розквіт культури бритоголових в Італії, чиїм неофіційним центром і стає столиця Ломбардії. Починаючи з 1993 року, тут з'являються численні музичні банди (у тому числі - і вже напівлегендарні ADL-122 і Corrona Ferrea), проходять перші концерти. Правда, тоді бритоголові змушені ще поневірятися по окраїнах - в основному всі заходи проходять за межами Мілана, в декількох кілометрах від міста. У той час місцеві скінхеди збиралися в старій пивній "Піццабраза" у центрі Мілана. Обговорюючи своє становище, вони приходять до висновку, що рух потребує реорганізації, якоїсь авангардної культурної групи. Таким чином в 1994 році і народжується молодіжна асоціація "Вільна Площа". Але в той час культурна група ще не мала власної будівлі - швидше, це була лише банда прогресивно мислячих активістів, що звалила на свої плечі пропагандистсько-агітаційну роботу всередині спільноти бритоголових.

Однак, в 1997 році, після відвідування Мілана групою "Zetazeroalfa", активісти "Вільної Площі", натхнені бесідами з лідером музичної банди Джанлукою Іанноне, вирішують знайти базу для свого розвитку. Проводяться декілька невдалих спроб окупації. В кінці-кінців, активісти знаходять відповідну будівлю на вулиці Каннер і просто орендують її. Саме цим співтовариство і відрізняється від усіх інших "окупованих зон" і "громадських центрів" - орендна плата регулярно виплачується із загальної каси, що складається завдяки внескам всіх зареєстрованих членів асоціації. База "Вільної Площі" незабаром отримала назву - Skinhouse.

Активісти Skinhouse протягом усіх 90-х років вели безперервні вуличні бої з лівими і антифашистами, в результаті чого всередині "комуни бритоголових" сформувався свого роду мікрокосм - бойове братерство зі своєю войовничою історією, легендами і культурою. Однак, тут була і зворотна сторона медалі - італійські скінхеди, що перейняли модель поведінки у своїх британських колег, відрізнялися крайньою маргінальністю і алкоголізмом.

Щоб припинити ідеологічний розбрід і повний бардак в співтоваристві, в 1998 році керівництвом була проведена "Операція Тор", яка обмежує особисту свободу членів асоціації, що припинила тотальний безлад і спрямувала членів на єдиний політичний шлях. Саме в цей момент Skinhouse стає офіційним представництвом міжнародної організації "Hammerskins Nation" в Італії.

Сьогодні Skinhouse являє собою прогресивно розвинену спільноту, організуючий численні концерти, що видає фан-зіни і різну літературу, штампує власну марку одягу й об'єднує більшість бритоголових не тільки в Мілані, але і взагалі на півночі Італії. З появою "нонконформістської Окупації" (Occupazioni Non Conformi - ONC), саме "Вільна Площа" ініціювала перші спроби створення "громадських центрів" і "соціального житла" по всій півночі.

У Віченці була окупована покинута казарма податкової поліції, де організували культурну асоціаці. "П'ятниця 13". Спільнота функціонувала все літо 2001 року, і лише у вересні будівля була примусово звільнена рішенням муніципалітету.

У Комо було захоплено будівлю колишньої школи, проте через декілька днів поліція вибила окупантів вкрай жорстокими методами.

У Сан Мартіно Сіккомаріо (провінція Павія) "окупаційна хунта", що складалася з активістів "Національного Альянсу", "Нової Сили" і "Триколірного Полум'я", розробила вельми пристойний проект створення великої соціальної комуни: з бібліотекою, з дошкільним освітнім закладом для дітей, з культурним центром об'єднання молоді тощо. Дізнавшись про ці проекти, муніципальна влада доклала зусиль для створення подібної організації: фактично всі емісари ONC, що прибули в провінцію з Риму та Мілану, були затримані і видворені за межі Павії. Згодом, всі вони отримали офіційну заборону на відвідини регіону протягом трьох років!

Перша окупація: ПортАперта

У січні 1995 року на генеральному з'їзді "Громадського Італійського Руху" відбувається розворот ідеологічної платформи організації. Нарешті збагнувши, що класичні прозахідні праві позиції зжили себе, рух приймає нову концепцію "парламентарської громадської правої" і розчиняється в нещодавно створеному русі "Національний Альянс". Правда, генеральним секретарем НА все ж був обраний Джанфранко Фіні (екс-керівник MSI), що вказує на спадкоємність "Національного Альянсу" традиціям "Громадського руху".

Тоді ж, у зв'язку з незгодою з новою позицією організації, від НА відколюється невелика група молоді під керівництвом Піно Рауті, яка організовує позапарламентський громадський "Політичний Рух Триколірне Полум'я". У тому ж 1995 році до групи Рауті приєднається і весь актив групи "Нульовий Меридіан" - таким чином, народжується досить потужна опозиційна до "Національного Альянсу" організація.

Бачачи, що з-під носа пішов молодіжний електорат, керівництво НА відразу приймається за справу, утворивши всередині руху позапарламентську фракцію "Громадська Права" (Destra Sociale) під керівництвом Джанні Алеманно. Щоб отримати більше популярності серед радикальних правих, для роботи у фракції запрошено цілий ряд авторитетних активістів: екс-команданте бойового крила "Третьої Позиції" Джузеппе Дімітрі, екс-бойовик "Збройних Революційних Осередків" Вінченцо Пізо, екс-бойовик "Третьої Позиції" і вокаліст музичної групи "270 Bis" Марчелло де Анджеліс та інші. Головним друкованим органом "Громадської Правої" стає журнал "Area".

1 липня 1998 група римських правих активістів "Destra Sociale" окупує в районі Сан Джовані занедбану школу, проголосивши заснування "Народної Альтернативної Спільноти". Радикали повністю відкидають вузькі політичні догми, пояснивши, що рух створено як "єдину базу для спільної громадської дії всіх радикальних правих".

Незабаром "Народне співтовариство" обзаводиться власною політичною фракцією всередині "Громадської Правої" під назвою "Культурна Асоціація Барбалберо" (назва була обрана на честь персонажа "Володаря Кілець" Толкіна, Фангорна). З цього часу комуна отримує назву "Вільна Площа ПортАперта".

Тут створено бар для товаришів, невелику бібліотеку, спортивний зал, самодіяльний театр і зал для музичних виступів. Саме в цьому залі 5 грудня 1998 пройде гучний меморіальний концерт на честь загиблого 17 років тому бойовика NAR Алессандро Алібранді. Тут же буде проведений і інший меморіальний виступ - у пам'ять про італійського тенора Лючіо Баттісті, що мав фашистські  погляди.

1 травня 1999 територія навколо будівлі стане ареною жорстоких зіткнень між неофашистами і поліцією: в той день активісти "ПортАперти" вирішують провести свій "контр-концерт" проти традиційного музичного виступу лівих виконавців, що проходив неподалік - буквально в 150 метрах від будівлі, на площі Сан Джовані. У відповідь на це керівництво профспілкової конфедерації просто викликає поліцейський наряд, який вирішує очистити будівлю від "хуліганів". Отримавши жорстку відсіч, поліція викликає підкріплення.

Відбуваються зіткнення, де неофашисти, використовуючи каміння та пляшки з коктейлем Молотова, помітно тіснять співробітників правопорядку. Проте, використавши сльозогінний газ, поліцейським вдається розігнати правих, так нікого і не заарештувавши. Наступного дня окупанти повернулися в будівлю, але до вечора вони знову були вибиті поліцією.

У вересні тут пройде останній великий концерт "Прощавай літо", де в присутності понад 500 осіб виступлять групи Hobbit, Delenda Carthago, Imperium, Junker, Tempo Scaduto і Antica Tradizione.

Трохи пізніше розслідування травневого інциденту призведе до того, що 26 жовтня поліція проведе обшуки на квартирах активістів руху та заарештує 17 осіб, причетних до організації заворушень.

В результаті репресивних заходів, комуна буде закрита, а будівля на проспекті Кастренсе 48 примусово очищена. Допомога з боку "Національного Альянсу", "Нової Сили" і "Триколірного Полум'я" не допоможе - громадський центр "ПортАперта" припинить своє існування. У наступному році активісти спробують відродити спільноту, окупувавши на вулиці Лусітанія покинутий "Спортивний Молодіжний Табір Літторіо", але через два місяці і він буде очищений рішенням муніципалітету.

Occupazioni Non Conformi

В кінці 90-х років правий рух в Італії повністю змінює свій вигляд. Остаточно йде в минуле конфронтація "фашисти проти комуністів" (тепер вона має більш прогресивний, але менш політизований, вид "фашисти проти антифашистів").

На початку 2000-х центром римських правих радикалів стає бар в кварталі Есквіліні "Катті Сарк". Саме в цьому культовому шинку і народжується концепція "нонконформістської окупації" (ONC), що сформульована в середовищі правих інтелектуалів.

Джанлука Іанноне

Ще задовго до 2000 року, в 1997-98 роках тут зародився своєрідний колектив однодумців ("піратська команда Катті Сарк") під лідерством Джанлуки Іанноне. Іанноне вже в той час представляв собою джерело різних проектів: в 1997 він організував музичну групу "Zetazeroalfa" і культурний клуб "Фаренгейт 451" (за назвою фантастичної книги "451 градус за Фаренгейтом" Рея Бредбері). Крім того, Іанноне зумів завести знайомство з багатьма чудовими людьми Риму: байкерами, разом з якими він створив націоналістичний мотоклуб "Legione Motorizzata Fratelli Omunghus", співробітниками муніципалітетів, які згодом надали йому величезну допомогу, членами бійцівського клубу муай-тай, з якими він організував спортивне товариство "Бійцівський клуб Дуелянти".

У 1999 році банда з "Катті Сарк" вирішує розширити сферу своєї діяльності та організувати "самоврядний громадський центр". Розпочався пошук відповідної будівлі. В кінці-кінців, було окуповано будівлю на вулиці Брачіанезе, яка отримала назву "Будинок Монтега". Проте через кілька тижнів влада змушує правих залишити будинок.
Активісти Casa Pound з лідером Джанлукою Іанноне
У період 2000-01 років Іанноне пропонує свої концепції окупації, досить відмінні від концепцій "сквотування" лівих:

- у першу чергу, це "нонконформістська окупація" (Occupazioni Non Conformi - ONC) - захоплення будівель з метою подальшої організації в них культурно-політичних центрів громадської діяльності радикальних правих.

- по-друге, це "житлова окупація" (Occupazioni a Scopo Abitativo - OSA) - захоплення будівель з метою подальшого надання доступного житла для малозабезпечених (тільки для італійських громадян).

У подальшому, саме з досвіду OSA народиться проект "Mutuo Sociale" (Громадський Кредит) - проект надання покинутим напризволяще італійцям доступного житла в повне користування з наступним викупом його за рахунок громадської позики. Таким чином, за перші кілька років своєї роботи "Mutuo Sociale" надала житло більше сотні італійських сімей. Однак, сьогодні вся ця програма як і раніше тримається на довгостроковому договорі оренди - досить довго "Mutuo Sociale" проштовхує до парламенту проект, згідно з яким саме держава має покривати більшу частину кредитних виплат за житло незахищених верств населення.

Крім того, у зв'язку з минулим негативним досвідом, Іанноне частково підправляє офіційні ідеологічні позиції "окупаційного" руху.

Перш за все - це повна відмова від ксенофобії та екстремізму на офіційному рівні. Екстремізм - стверджує Іанноне, - це спосіб самоствердження школярів; серйозна суспільна група, якщо вона прагне до продовження і розширення своєї діяльності, повинна повністю відмовитися від екстремізму. Замість цього "екстремізму", Іанноне вводить в рух поняття "екстрим" - засіб відходу від застарілих політичних концепцій, застосування нових методів і нових ідей, відповідних ситуації, що склалася. Основа руху - не очманілий від штанги божевільні бойовики, а "спокійна сила", проте здатна, у разі будь-якої агресії дати відсіч.

Фактично така ж позиція і щодо ксенофобії - Іанноне, повторюючи концепції "нових правих", відмовляється від усякого роду забобонів і біологічного расизму, зазначаючи однак, що завдання руху - не культивування ненависті, а проведення досконального аналізу проблеми і випрацювання відповідних рішень для її усунення. Таким чином, незважаючи на відмову від ксенофобії, активісти "громадських центрів" по ​​всій Італії цілком спокійно беруть участь в акціях протесту проти румунсько-циганського, албанського і африканського криміналу, проти імміграції, проти мусульманської експансії, проти спрощення правил надання італійського громадянства.

Третій стовп ONC - спільна робота. Тільки силами багатьох осіб "громадські центри" можуть функціонувати і розвиватися. В іншому випадку права "нонконформістська окупація" скотиться в банальний анархістський сквотинг: типовий "екстремізм", спосіб самоствердження, а не метаполітична робота.

Отже, 12 липня 2002 група Іанноне захоплює історичну будівлю на вулиці Тіберіна. Це колишній "Будинок Фашизму" часів правління Муссоліні, що вже 15 років пустує і занепадає. Повісивши на воротах великий оптимістичний банер "Будинок Монтега. Щаслива сім'я", радикальні праві приступили до його розчищення. Більше трьох місяців знадобилося на те, щоб привести будинок у належний стан. Тут все робилося за "стандартною" схемою: бібліотека, бар, зал для музичних виступів. Але були і нововведення: організований притулок для покинутих тварин, міні-ботанічний садок і житлові кімнати, щось на кшталт готелю для товаришів.

Протягом півтора років "Casa Montag" залишався авангардним "правим громадським центром" Італії: спільно з муніципалітетом, активісти брали участь у реалізації програм реабілітації колишніх ув'язнених, жінок, що постраждали від насильства, ініціювалися кампанії допомоги одиноким матерям, збиралися іграшки в дитячі будинки, лікарські засоби для мешканців, постраждалих від американської агресії в Іраку, був облаштований спортивний зал для занять інвалідів.

Група "Третя Європа", яка конкурувала з Іанноне, спостерігаючи за успіхами "Будинку Монтега", виробляє свою стратегію окупації: 20 вересня 2003 окуповано будівлю на столичній вулиці Капо д'Афріка. Тут починає свою діяльність громадський центр "Foro753" під лідерством колишнього ідеолога позапарламентської групи "Третя Позиція" Габріелі Адінольфі. Згодом, зусиллями активістів центру реалізовано ще кілька ініціатив: створена гарна бібліотека-магазин "2.11" (порядкові числа латинських букв в італійському алфавіті: "B" - Benito і "M" - Mussolini), знову окупована школа "Бартоло", де створена культурна асоціація "Квадрат", в 2005 році організовано великий фестиваль кельтської музики Fairylands, здійснюється почесна варта біля могили Беніто Муссоліні на кладовищі "Предаппіо".

А тим часом Джанлука Іанноне нарешті вирішує приступити до більш активних дій. Вночі 24 грудня 2003 року велика команда загарбників на чолі з самим Джанлукою автоколоною виїзджають від "Будинку Монтега" у напрямку вулиці Наполеон III у столичному кварталі Есквіліні. Тут праві радикали захоплюють велику шестиповерхову будівлю, яка отримує назву "Будинок Паунда" - на честь американського поета-фашиста Езри Паунда.

"Casa Pound", швидко перетворено на головний "громадський правий центр" Риму, реалізує численні соціальні програми ("Час бути матерями", "Громадська позика", "Допомога знедоленим"), облаштовує цілий культурно-громадський комплекс: бібліотека, тренажерний зал, конференц-зал, репетиційна студія, де безкоштовно грають і записуються праві музиканти, житлові приміщення для незаможних, спортивний майданчик, студія 24-часовго інтернет-радіо "Bandiera Nera" (Чорне знамено).

У співпраці з центром, різними видавництвами були організовані офіційні презентації книг - "Я чорний" Пьєралуіджі Конкутеллі і журналіста Джузеппе Ардікі, "Радикальна Права і кримінал" Семпріні і Капрари, "Чорні Серця" Луки Телезе, "Маніфест проти демократії" Массімо Фіні, "Моя батьківщина - в'язниця" колишнього бойовика "Червоних Бригад" Валеріо Моруччі і багатьох багатьох інших видань.

Після величезного успіху "Casa Pound", молоді неофашисти з усієї країни почали брати приклад з ONC-OSA Іанноне: починаючи з 2004 року, всюди виникають "громадські центри" різної орієнтації. У тому ж році в Римі засновані ще дві великі спільноти під загальним ім'ям "Casa d'Italia" (Будинок Італії) - "Casa d'Italia Parioli" (що розташовувалася в порожній будівлі бізнес-центру "Рікуччі") і "Casa d'Italia Boccea". У липні місяці активісти спробували розширити свою комуну, захопивши будинки на вулицях Делл Сіньо ("Casa d'Italia Torrino") і Сетте Камін ("Centro Futurista Mafarka"), але поліції швидко вдається очистити будівлі від окупантів. Активісти "Будинку Італії" через два тижні окупують покинутий офіс транспортної компанії "Atac SpA" на проспекті Ефіопія ("Mafarka"), але і тут їх чекає невдача - через кілька годин, в результаті особливо жорстоких дій правоохоронних органів, загарбники були вибиті з будівлі. Однак, через деякий час окупантам таки вдається захопити "Casa d'Italia Torrino", який атакують поліцейські лише через 2 роки. Спроба виселення пройде невдало - на допомогу до товаришів прийдуть бойовики "Casa Pound".

На жаль, активна діяльність, розгорнута радикальними правими, порушила непідробний інтерес правоохоронних органів, внаслідок чого в наступному, 2005 році, примусово евакуювали громадські центри "Casa d'Italia Parioli" і "Foro753", у зв'язку з тим, що захоплення навіть порожнього будинку кваліфікується італійськими законами як протизаконна діяльність ("вторгнення на приватну або державну власність").

Починаючи з 2006 року діяльність ONC захоплює вже всю країну - по всій Італії йдуть окупації, що координується центральною "окупаційною хунтою" "Будинку Паунда". У зв'язку з цим, у 2007 році спільнота проходить офіційну державну реєстрацію як громадський рух "Casa Pound Italia".

До 2008 року в лавах CPI нараховується дві тисячі зареєстрованих активістів. Крім "неофіційних" "громадських центрів" та інших установ, рух має у своїй власності 15 бібліотек, 20 барів, 8 спортивних асоціацій (об'єднаних в єдину спортивну федерацію "CinghiaMattanza"), самодіяльний театр "Teatro Non Conforme", туристичний клуб "La Muvra", 5 репетиційних баз, 3 центри доступного житла (де розміщено більше 100 сімей), 24-годинне Інтернет-радіо "Bandiera Nera", щотижневе веб-телебачення "Tortuga-TV" і 25 друкованих видань.

Крім усього цього, під юрисдикцією CPI діють так само дочірні структури "Blocco Studentesco" (Студентський Блок), що проводить роботу в школах, ліцеях та університетах більше 40 італійських міст і "Donne e Azione" (Дівчата і Дія), що об'єднує дівчат по всій Італії.

CPI вдалося домогтися повного об'єднання в єдиному векторі дій прихильників різних аспектів націоналістичної ідеології: починаючи від футуристів (римська спільнота "Casal Bertone" або "Salerno Futurista" із Салерно) і закінчуючи бритоголовими (міланські центри Skinhouse і "Cuore nero" або "Bar8" в Больцано).

Щорічно численними офіційними і неофіційними центрами CPI проводиться більше 150 конференцій і зустрічей, здійснюються десятки громадських акцій (починаючи від допомоги бездомним і закінчуючи боротьбою з забудовою) та агітаційних заходів (проведення концертів, спортивних змагань серед активістів, кампанії в навчальних закладах і т.д .).

За матеріалами: right-world.net

Фото

Facebook

Відео

Позиція

Безкарна рівність

Безкарна рівність

Останній “Марш рівності”, що був проведений у Києві 18-го червня 2017 року, дає привід задуматись над вектором розвитку правого руху, а зрештою і над переосмисленням методів боротьби загалом.

Реклама

Реклама

Редакція сайту залишає за собою право не погоджуватись з думкою своїх авторів. Пропозиції та статті надсилайте на e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Російська версія сайту: Napalmoff.info

Розроблено вебмайстернею Molotoff-Design
zoofirma.ru

Login or Register

LOG IN

zoofirma.ru