Молотоff

Гасла протесту:
Вільний той, хто може не брехати А. Камю
Революція може бути небезпечною, оскільки вона сильна. Рауль Кастро
Людина приречена бути вільною Жан-Поль Сартр
Свобода починається з сумніву
Я люблю революціонерів. Я не люблю те, в що вони потім перетворюються. Ж. Дерріда
Революція - єдина форма безпосереднього самоврядування С. Дацюк
Права не просять - права беруть. П. Кропоткін
Свобода неподільна: її не можна обмежити, не вбивши її цілком. М.Бакунін
Життя має дві форми: гниття або горіння!
Вільною людина може стати лише через свободу інших людей
A+ A A-

Як потрібно проводити марші

ПлакатНа відміну від нас, наші пращури вмілі проводити акції протесту, непокори, та й просто марші.

Нижче наведено кілька типових епізодів із політичного життя 20-30-х років від учасника цих подій, а потому історика – Петра Мірчука. Звертаємо увагу на те, що українці тоді складали етнічну меншість у багатьох містах, в тому числі й у Львові.

«…Особливо мобілізуючий характер мало врочисте відзначування річниці 1-го Листопада, як дня проголошення державної самостійности Західньої України, а яке було заборонене і переслідуване польською владою. Найімпозантніше випали святкування 1-го Листопада, влаштовані СУНМ-ом у Львові в 1928 р. В навечер'я річниці відбулася, за масової участи громадянства”, в церкві св. Юра панахида, під час якої члени СУНМ- розвинули й вивісили над катедрою український національний прапор з літерами УВО. Цієї ж ночі вивішено українські національні прапори на Головному залізничому двірці, Високому Замку та університеті. Після панахиди влаштовано великий демонстраційний похід вулицями міста з гостро протипольським характером. Коли кінна поліція почала розганяти демонстрантів, дійшло до зудару, під час якого вперше від часу окупації Західньої України поляками, з лав українських демонстрантів на вулицях Львова посипались на польську поліцію револьверові постріли. В продовженні акції проти демонстрантів поліція, на спілку з польським шовіністичним шумовинням, приступила до наступу на Український Академічний Дім, в якому забарикадувалися студенти-учасники демонстрації. На допомогу студентам прийшла українська робітнича молодь Львова. Так у першолистопадовій протипольській демонстрації та в боях проти польської поліції прийшло до єднання українського студентства з українськими робітниками і до ввімкнення його в лави українських націоналістів-революціонерів…»

«…В половині жовтня 1938 року, на вістку про те, що чеський уряд погодився дати автономію для Закарпаття й що о. Волошин став прем'єром, а разом із тим про постанову закарпатської Української Національної Ради про її змагання до повної державної самостійности Закарпаття, – в церкві св. Юра у Львові відбулося окреме богослуження з молебнем. Після богослуження зформувався величний демонстраційний похід кількатисячної маси учасників, які з окликами проти Мадярщини і проти Польщі помаршували вулицями Львова до середмістя. Демонстрантів намагалася зупинити поліція, тому прийшло до бурхливого зудару, під час якого демонстранти обкидали поліцію камінням. Не зважаючи на інтервенцію поліції, демонстранти дійшли до середмістя. Тут на допомогу поліції для розбивання колон демонстрантів прийшли польські студенти, але їх демонстранти криваво побили на вулиці Легіонів. Окремі групи демонстрантів прорвалися під маґістрат і під мадярський консулят та повибивали там вікна.

Надзвичайно здивована кількістю демонстрантів, польська преса «вияснювала» своїм читачам, що, мовляв, львівські українці звезли були на демонстрацію «русинів» з цілої Галичини.

1 листопада 1938 року, після богослуження в річницю Листопадового зриву, знову влаштовано таку саму бурхливу демонстрацію, одначе, цим разом поліція вже заздалегідь приготувалася, зміцнивши свої сили відділами кінної поліції з поліційної школи в Мостах біля Львова. Тож, коли демонстранти тільки зійшли з святоюрської гори, їх заатакувала кінна поліція, а середмістя було загороджене панцерними автами. Криваві сутички демонстрантів тривали ввесь день. Польська газета «Слово Народове» з 2 листопада писала про ці події так:

«Вчора після жалобного богослуження у святоюрській катедрі різні українські елементи намагалися зорганізувати маніфестаційний похід до центру міста. Ці спроби зустрілися з негайною інтервенцією поліції, яка розігнала похід, що формувався. Під час того, як розганяли похід, з юрби українських маніфестантів падали оклики проти поліції й «ляхів». Хоч похід розігнано, нечисленні гуртки українців проникли до центру міста, де намагалися об'єднати більше учасників, між іншим теж на Марійській площі. Одначе, зібрана в середмісті поліція якстій ліквідувала всі того роду спроби. Одна з таких груп проникла з площі св. Юра до ринку. Члени тієї групи кинули на ратушу кільканадцять каменів, вибивши вікна. Сімох учасників тієї демонстрації на ринку арештовано; між арештованими є один ґімназійний учень. Вечором, приблизно о 9-ій годині, в кількох районах міста завважено нечисленні українські боївки, що нападали виключно на польських студентів. Так, на вулиці Фридрихів українська боївка, складена з п'ятьох осіб, набила до втрати притомности польського студента техніки З. III. Після перев'язаний ран побитого перевезено на станицю швидкої допомоги. Подібна боївка напала на вулиці Пелчинській на двох студентів політехніки. Обидвох студентів важко побито, одного з них відправлено до шпиталю. Третій такий випадок трапився в той час на вулиці Яблонських, де українська боївка завдала напареному польському студентові дві глибокі рани в голову. В усіх випадках побито студентів, які носили польські академічні шапки”.

Згадану демонстрацію зорганізували, з доручення члена КЕ ОУН Осипа Тюшки, члени т. зв. «Студентського відділу ОУН», головою якого в той час був Роман Малащук. До перших п'яток студентів негайно приєднався загал присутніх на богослуженні, а між тими, хто проводив криваві двобої з поліцією, були навіть такі українські львівські робітники, що не вміли говорити українською мовою і лаяли польських окупантів ... по-польськи.

За прикладом Львова пішли інші міста на ЗУЗ. У Бережанах, Стрию, Дрогобичі, Перемишлі та багатьох інших містах у жовтні-листопаді 1938 року відбулися масові протипольські демонстрації в обороні прав Карпатської України. В цих демонстраціях брали участь тисячі, а то й десятки тисяч українських селян. Проти них скрізь виступала польська поліція, намагаючись розігнати їх, але демонстранти атакували поліцію дрючками, камінням тощо. Для опанування ситуації поляки стягнули на західньоукраїнські землі великі поліційні та військові відділи з корінної Польщі, а в терен Карпат вислали 3 полки уланів, 2 полки піхоти і полк легкої артилерії.

Всі ті події підсилювали протипольське революційне кипіння серед найширших мас українського населення на ЗУЗ і великим відгомоном відбивалися за кордоном, компромітуючи в світовій опінії Польщу й привертаючи увагу світу до української проблеми…»

«ВИСТУПИ ПРОТИ ПОЛЬСЬКИХ ПОГРОМНИКІВ

У зв'язку з львівським процесом проти членів КЕ ОУН вліті 1936 року, польська преса висунула твердження, що поліції вдалося нарешті завдати смертельного удару Організації Українських Націоналістів. Припинення офіційним проводом ОУН на ЗУЗ всяких зовнішніх виступів ще підсилювало те переконання поляків. Це додало відваги польському шовіністичному шумовинню й воно вирішило підплатитися українському населенню у Львові. Бойового духу додавали польській шовіністичній молоді її легкі «перемоги» під час довготривалих погромів над жидами, що їх влаштували польські студенти.

[Безпосереднім приводом до протиукраїнських виступів було подразнення викликане серед поляків українськими демонстраціями з нагоди подій у Карпатській Україні і нападом боївки ОУН на польську поліцію в Гаях.]

2 листопада 1938 року на окремому студентському вічу в залях львівського університету польські студенти (а було їх у Львові понад 5 тисяч) прийняли постанову не допускати українських студентів на виклади в університеті й політехніці та знищити українські вивіски на українських крамницях і установах Львова. Після закінчення віча багатотисячна юрба польських студентів вирушила групами на місто, щоб нищити вивіски українських установ, а при тому плюндрувати українські крамниці.

Одначе, тут їх зустріла дошкульна несподіванка з боку українців, які дали напасникам гідну відсіч. Та відсіч була зорганізована під проводом Романа Шухевича згадуваним „середовищем Академічного Дому», тобто, українським націоналістичним студентством. Сам „Академічний Дім», після кількакратного використання його як інтернату для українських богословів, був пізніше, в 1937 році, знову переданий для вжитку студентів. Але центром тодішньої діяльности українського студентства у Львові стала студентська харчівня на розі вулиць Міцкевича і Зємялковського, де містилися теж різні організації українських студентів.

Погромницькі пляни польських студентів заздалегідь стали відомі українському студентству, яке зразу приспупило до зорганізування належної відсічі. Керівництво тією акцією, як сказано, перебрав Роман Шухевич, а працівник текстильної фірми «Полотно» Омелян Грабець зорганізував групу львівських „батярів” українського походження, які опісля дуже добре справилися із завданням – під час нападу польських студентів на український „Академічний Дім”. Проникаючи в гущу польських напасників, вони „оперували» серед них ножами, вдаряючи в спини. У висліді такої «операції” кількох польських студентів забрано до шпиталю, де, як були поголоски, дехто із них помер.

За короткий час зорганізовано кілька інших боївок, які одержали призначені їм об'єкти оборони. Коли ж вістка про напади польських студентів дійшла до українського робітництва у Львові, воно масово ввімкнулося в активну дію. Отож, юрбу польських погромників зустріла прикра несподіванка вже за кілька кроків від університету. Коли вони вийшли на вулицю й кинулися демолювати «Українську Гостинницю», приміщення «Української Преси», український банк і станицю українського «Маслосоюзу”, що містилися при вулиці Костюшка, – то в той час із вікон тих усіх установ посипалися на голови погромників каміння, а навіть револьверові постріли. Полилася кров, польських погромників охопив страх і вони кинулися втікати. Врятувала їх поліція, яка наскочила на українських оборонців, та, арештувавши їх, відвела до в'язниці. Очевидно, що з польських напасників нікого не арештовано, навпаки, поліція дала їм змогу з-поза своїх плечей вибивати камінням вікна в українських установах.

Таку саму разючу відсіч зустріли польські напасники по всіх інших українських установах. Невдалий наступ на український «Академічний Дім» кількох польських погромників оплатило своїм життям, а оборона дому «Просвіти» напроти міської ратуші перетворилася в регулярний кількагодинний бій, що його зліквідувала щойно поліція, яка заарештувала багатьох оборонців дому. Ув'язненими в той час українцями були переповнені не тільки камери, а й подвір'я всіх львівських в'язниць. Такий стан розбурхав прилюдну опінію й викликав інтервенцію в польського уряду, тому з Варшави прийшов наказ до польської поліції у Львові звільнити всіх ув'язнених українців.

Сутички українців з польським шовіністичним шумовинням продовжувалися кілька тижнів, набувши вигляду ніби поділених ролей: під вечір на вулиці Львова виходила юрба польських погромників, щоб під охороною поліції плюндрувати українські крамниці й установи, а коли цілком стемніло, тоді починали свою роботу українські боївки, масакрували поляків. І хоч вигляд знищених українських крамниць наповнював радістю польських погромників, то велика кількість побитих, а навіть убитих з-поміж них швидко відібрала польському шумовинню відвагу й охоту продовжувати небезпечну для дних «війну».

Легку «перемогу» здобули польські шовіністи тільки в житловому будинку українських богословів, тому, що керівництво дому не хотіло прийняти української боївки, яка мала обороняти дім. Самих богословів під час нападу не було в будинку. Польські напасники легко вдерлися до будинку й по-варварськи його знищили, зламавши при тому хрест і порізавши ножами образ Богоматері. Але й ця «перемога» повернулася проти поляків. Саме в той час у Львові випадково перебував японський кореспондент і ним пороблені знимки з поламаного хреста й порізаного образу Богоматері, з поясненням, що це зробили польські католицькі студенти з ненависти до католиків українців, – появилися в японській пресі та спричинили інтервенцію папи Пія XI в цій справі…»

P.S.: Все наведене вище – провокація.

Джерело: Братство

Фото

Facebook

Відео

Позиція

Безкарна рівність

Безкарна рівність

Останній “Марш рівності”, що був проведений у Києві 18-го червня 2017 року, дає привід задуматись над вектором розвитку правого руху, а зрештою і над переосмисленням методів боротьби загалом.

Реклама

Реклама

Редакція сайту залишає за собою право не погоджуватись з думкою своїх авторів. Пропозиції та статті надсилайте на e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Російська версія сайту: Napalmoff.info

Розроблено вебмайстернею Molotoff-Design
zoofirma.ru

Login or Register

LOG IN

zoofirma.ru