Молотоff

Гасла протесту:
Я люблю революціонерів. Я не люблю те, в що вони потім перетворюються. Ж. Дерріда
Свята людина-єдиний дійсний революціонер у цьому світі. О. Шмеман
Народи відновляються лише в боротьбі. Джузеппе Мацзіні
Людина приречена бути вільною Жан-Поль Сартр
Свобода - це, в першу чергу, не привілегії, а обов’язки А. Камю
Навчання є щонайпершим боргом революціонера. Кім Ір Сен
Суспільство має право на опір державі. Д. Локк
Вільний той, хто може не брехати А. Камю
Вільні духом люди - створять новий світ. Дмитро Донцов
Вільною людина може стати лише через свободу інших людей
A+ A A-

Його звати Unschooling (We Don't Need No Education!)

Хоча термін unschooling ще не має відповідника в українській мові, але все більше людей відмовляються віддавати своїх дітей до гадючника під назвою «середня школа». Мені дуже складно знайти хоча б один вагомий арґумент на користь «навчання» в цьому закладі. Я не знаю жодного плюса, жодної корисної речі, яку молода людина може винести зі школи.

Я не знаю, що такого школа може дати людині, чого б людина в змозі була отримати цілком самостійно, без психологічного та фізичного пресингу, якому її піддають упродовж найкращих, найпродуктивніших, найактивніших, найцікавіших років життя? Фактично, обов’язкова школа є таким самим репресивним закладом, як і в’язниця, як і обов’язкова армія. З цих закладів цілком можна вийти скаліченим – в усіх смислах. Можна, звісно, й уцілити, але чи багато таких, що залишаються повністю здорові після? Маю на увазі здоров’я передусім психічне. Адже школа – справжній розплідник різноманітних фобій, комплексів, аморальності, яких дуже складно позбутися у подальшому житті.

Ні мені, ні моїм знайомим ніколи не знадобилися ті тонни хитромудрої математичної схоластики, яку в нас запихували впродовж років. Алгебраїчні рівняння, геометричні теореми, тригонометричні функції, фізичні закони та хемічні реакції – кому вони, вибачте на слові, всралися? А скільки на них витрачено дорогоцінного життєвого часу – найякіснішого, молодого часу! Це злочин – тримати молоду здорову людину 13-17 років в стінах душного класу та змушувати запам’ятовувати всіляку умовну схоластичну цифірь. Змушувати складати з цього іспити, писати контрольні... Боятися, нервуватися, сушити собі мозок, ламати собі психіку… Для чого?

Може, щось корисне дає школа з галузі гуманітаристики? Мова? Література? Історія? Українська мова викладається в українських школах таким чином, що й самі вчителі поза уроками штокають і какають «парусскі», а їхні школярі взагалі не можуть зв’язати двох слів, тож воліють спілкуватися тваринними вигуками і міцним добірним русскім матом.

А що дає дитині обов’язкове читання благенької продукції вірнопідданих Росії народників ХІХ століття: всіляких «Хіба ревуть воли…», «Кайдашевої сім’ї» та т.п.? Упевненість у тому, що українці – нація недорікуватих селюків-ідіотів? Після читання творів цих мирних, вовчків, левицьких, коцюбинських та інших винниченків виникне хіба що стійке розуміння, що такий народ цілком заслужив на Голодомор і нічим іншим, як Голодомором його життя скінчитися і не могло! Якщо і трапиться в шкільній програмі дійсно вартісний і талановитий автор, так з його доробку береться найнехарактерніший, найслабкіший твір, який до того ж не можуть зрозуміти і витлумачити ані вчитель, ані, відповідно, діти: як от «Лісова пісня» Лесі Українки – жорстока символічна драма, яку видають за «п’єсу про кохання». Потім дивуєшся химерним наслідкам такої «освіти»: наприклад, дитяче видання Івана Малковича отримало назву з оповідання Франка «Грицева шкільна наука» («А-Баба-Га-Ла-Ма-Га»), що, мабуть, за думкою Малковича, мало символізувати світоч науки, який він несе дітям, у той час як твір Франка прямо навпаки є вбивчою та ядучою сатирою на шкільну систему для сільських дітей Галичини, внаслідок якої хлопець розуміється на грамоті гірше від гусака. Напевне Малкович анічого не зрозумів у цьому оповіданні, але ясно також: сталося це виключно з причини того, що Малкович вперше і востаннє прочитав його «з обов’язку» в школі. Якби він переглянув це коротеньке (на три сторінки) оповідання у дорослому віці (а не списав його до «дитячої читанки»), він ніколи б не надав своєму видавництву такої назви.

Якщо школа не в змозі розкрити дитині смисл таких елементарних, простих літературних творів, то що казати за ті шедеври, які для чогось введені до шкільної програми зі світової літератури і навколо яких роками точаться дискусії, які насичені найскладіншими філософськими, моральними, релігійними парадоксами, для аналізу яких витрачаються тонни паперу і ламаються списи чисельних інтелектуальних баталій? Що зрозуміє 15-річний школяр у текстах Кафки, Камю, Маркеса, Толстого, Селінджера, Верхарна, Метерлінка та т.і. без ґрунтовних знань з історії (історії мистецтва в тому числі), філософії, релігії? До цих знань навіть близько не підходили і його вчителі – то для чого така «наука»? Така «наука» здатна або інтелектуально покалічити дитину, або навіки-вічні прищепити ненависть до справжньої літератури (як постійне нав’язливе транслювання класичної музики совєтським радіо прищеплювало ненависть до цієї музики). Тож чи варто дивуватися, що людина після школи, де вона за теорією мала ознайомитися зі скарбами духовного набутку людства, воліє читати хіба «стіну» в «однокласниках» і слухати «радіо-шарманка»?

До речі, серед молоді є й такі, яким на противагу всезагальної тупості подобається власне інтелектуальний імідж, штибу Вела Кілмера на ролі Дж. Моррисона з фільму «Гурт Двері». Таких можна впізнати за довгим волоссям, розслабленою ходою (спроба наслідувати курців конепель) та обов’язковою паперовою книгою в руках. Іноді вони сидять на газонах попід деревами (спроба наслідувати західно-університетський студентський стиль). Але якщо ви поглянете на обкладинку цих книг, ви побачите «Начной дазор». Іконою стилю в цих колах десятиліттями залишається покійний Дж. Моррисон, але навіть він читав Блейка. При всьому тому на тлі «однокласників» та «контактів» і «Дазор» здається рибою. Але однаково не зрозуміло: хіба для читання «Дазору» потрібно «вивчати» «Стороннього» або «Перевтілення»?

Під час мого навчання в школі подібних творів у шкільній програмі не було (їх, здається, і в бібліотеках не було). Але я їх прочитав. Коли доріс до них. І можу їх перечитати, щоб побачити під іншим кутом і вловити інші, неосягнуті раніше смисли і нюанси. Тому що мені це цікаво і, отже, потрібно. А кому це не потрібно, той не прочитає та не зрозуміє їх ніколи – хоч у школі, хоч не в школі. Але через примус зненавидить їх на все життя та буде пачкати словесним брудом – «а, та то хєрня!». От і весь здобуток шкільної «гуманітаристики» в царині літератури.

Про царину іноземних мов у школі я скромно промовчу: це незаймана цілина. Нема чого казати про те, чого немає. Декілька років «вивчання» европейських мов закінчуються точнісінько тим, чим і розпочинаються – нульовим рівнем знань. Той, хто хоче дійсно знати мови, опановує їх де завгодно, тільки не в школі.

На рахунок знань з історії, який мають школярі, можна тільки істерично реготати: якщо на шкільній стінгазеті, присвяченій битві під Крутами, малюють совєтського «байца» в пілотці з п’ятикутною зіркою та гранатою в руці (це начебто збірний образ крутянця (!!)), будь-який коментар буде недоречний. Зауважу: не самі ж школярі створили цю «газету»; її перевірив, відредагував, затвердив учитель історії… А хтось сміється з тупих американців – ну, туууупиє… Пропоную посміятися всім разом, двічі.

Отже, на рахунок якості шкільної освіти, все ясно. Але найцікавішим в цій ситуації є факт, що певна кількість школярів взагалі не здатна сприймати більш-менш абстрактну інформацію. Класи наповнені дітьми, які у віці 13-14 років не вміють писати, читають по складах, не можуть точно запам’ятати чотири рядки римованого тексту, не можуть множити та ділити. Більше того, вони такими залишаються до кінця навчання і такими вони виходять із школи. Як правило, всі вони є психічно неповноцінними особами з «проблемних» сімей: діти алкоголиків, наркоманів, кримінальників, просто психопатів. Ці діти – справжні носії тяжких неврозів, наслідком яких є повністю асоціяльна поведінка, насильство, крадійство, бешкетництво, повна зневага до найпростіших норм моралі (за тюремним жаргоном, «бакланство»). Ці діти вже знають, що таке статеві збочення, алкоголь, наркотики. І власне такі особи стають лідерами агресивного підліткового кодла, на яке перетворюються шкільні класи – тобто паханами тюремної ієрархії, що вони підсвідомо збудовують за принципом тваринної зграї. Досить одного такого персонажу в класі, щоб навколо нього почали гуртуватися інші дрібнолітки, а таких, як правило, в школі не один, а десятки! На виході маємо звичайнісінькі банди, які контролюють все життя школярів, змушуючи решту підкорятися їхнім вимогам: «чмирять» молодших, слабких, «білих ворон» та т.і. Тих, хто не згодний з їхнім пануванням, можуть «опустити», побити, скалічити, просто вбити. Але навіть якщо школяр зміг прилаштуватися до цих звірячих законів, втримався і зміг нормально жити далі, йому доводиться постійно витримувати подвійний тиск: і з боку вимог шкільного навчання, і з боку необхідності відповідати нормам цього злочинного світу («панятіям»).

У принципі, в цьому немає нічого нового, про це вже багато написано та сказано, всім все відомо. За такою ж схемою живе тюремна спільнота («панятія»), живе армійська спільнота («дідівщина»). Жили й «піонерські табори», змалку прищеплюючи дітям звичку до ИТЛ, поки їх, хвала небесам, не розігнали… Написано, сказано, відомо… і все залишається на своїх місцях. Не дивує, чому населення дружньо обирає собі в пахани президенти рецидивіста-кримінальника. Дивує, чому здорова психічно, фізично і морально дитина повинна жити в такому середовищі? Виходить, що мала людина вже від самого початку в чомусь так страшне завинила, що її обов’язково треба зачинити в клітку з дикими звірьми та мучити роками непотрібною «наукою», яка більше ніде ніколи не знадобиться? Що за абсурд?

Знову згадую себе. Я закінчив десять класів середньої школи. Але всі знання, які дійсно знадобилися мені у житті, я отримав або самотужки, або завдяки моїм батькам. Читати і писати я навчився до школи. Таблицю множення я вивчив за допомогою батьків влітку, між першим і другим класом. Українську і російську мови я вивчив абсолютно самостійно. Англійську я вивчив за допомогою The Beatles і старої жидівки, якій заплатив за приватні уроки. Що ще мені було треба? Синуси-косинуси? Біном Ньютона? Решта потрібних навичок прийшла з практичним досвідом життя. Для чого я пилився у школі десять років? Сьогодні дехто платить гроші за шкільне навчання. Та мені заплати сьогодні – я не піду вчитися до школи. За мільйон не піду.

Не можу пригадати, чого я дійсно навчився в школі?

Хоча чому, можу. Навчився матюкатися! До школи я не матюкався. Ніхто в моїй родині не матюкався. І у дворі не матюкався. Точніше, мабуть, матюкалися, але я не знав, що це за слова і їх не чув, тим паче, не вживав. А ось в школі мені розтлумачили їхнє значення і я незабаром став їх вживати. Цієї звички не можу позбутися досі.

Ще у школі я дізнався, що німці повісили Зою Космодемьянську, бандерівці стріляли нам у спину, а Леонід Ілліч Брежнєв героїчно командував обороною «цілини» від «малої землі». Здається, на цьому багаж моїх шкільних знань закінчився. Алгебру з геометрією я припинив розуміти класі у сьомому.

Мала дитина дивиться на світ довірливими очима, вона відкрита на добро. Це квітка, яка тягнеться до сонця і думає, що життя навколо – це барвисте сонячне поле. Чи потрібно цю квітку сунути з головою в багно? Та ще й думати, що від того вона стане гарнішою? Скоріше навпаки – від бруду потім не відмитися.

Не треба такої «науки», як шкільна. Не потрібна ця об’язалівка. Багато хто в світі розуміє це, тому й поширюється рух проти шкільної «освіти» — unschooling. Який я цілком і повністю підтримую. І слідом за Роджером Вотерсом наспівую:

We don't need no education
We don't need no thought control…
Hey, teachers, leave the kids alone!

Джерело:[info]dzhmil

Фото

Facebook

Відео

Позиція

Безкарна рівність

Безкарна рівність

Останній “Марш рівності”, що був проведений у Києві 18-го червня 2017 року, дає привід задуматись над вектором розвитку правого руху, а зрештою і над переосмисленням методів боротьби загалом.

Реклама

Реклама

Редакція сайту залишає за собою право не погоджуватись з думкою своїх авторів. Пропозиції та статті надсилайте на e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Російська версія сайту: Napalmoff.info

Розроблено вебмайстернею Molotoff-Design
zoofirma.ru

Login or Register

LOG IN

zoofirma.ru