Захист прав споживача по-провінційному

Створено: Понеділок, 26 жовтня 2009, 09:53

Я дуже люблю їздити в рідне село: від батьківської хати і землі я отримую заряд енергії, що потім ще довго підтримує мене в хаосі міського життя. Спілкування з татом і мамою очищає мої думки.

Цього разу я приїхав в село після двохмісячної виснажливої роботи і прагнув наповнитися енергією в сільській важкій праці – підготовці до зими. Необхідно було відвезти маму до райцентру – селища міського типу Ставище, Київської області, в лікарню. Після лікарні мама зайшла на базар, що розташований прямо на центральній вулиці. Я ж вирішив зайти купити насос для автошин в магазині, розташованому поряд.

Вибрав насос , підійшов до продавця – розрахуватися. Молода жінка відрахувала здачу, і я попросив надати чек.

- Навіщо? - напружено запитала вона.

- Раптом товар виявиться неякісним.

- Ми не будемо його приймати назад.

- Тоді поверніть гроші.

- Поверни йому гроші та хай іде геть, – сказав товстий хазяїн.

Я знизав плечами, взяв свої гроші і почвалав до дверей. В спину презирливо–образливо прозвучало щось на кшалт: «Вали, лошара!»

Я себе уявляю, як стару хвору мавпу, але яка має право на повагу. Повертаюсь :

- Ви щось сказали ?

- Вали геть!

- Книгу скарг, прошу.

- Ти чьо нє пойнял, б…, пшов звідси!

- Книгу скарг.

Товстун простягнув мені якийсь зшиток, типу шкільного зошиту. Я глянув – нічого не заповнено, просто зошит. Жінка-продавець від цього шаленіє:

- Руслан, викинь його з магазину – вообщє обнаглєл, він же нєвміняємий, кто він такой, шоб шось провірять.

- Пшєл, козєл, б…, а то сча, - чоловік намагається взяти за рукав.

- Хлопчику, забери свої рученята і розслабся, просто, щоб не довелось беркицнути – я відпахав стільки років на татамі і ринзі, що тобі ще й не виповнилося.

Хлопчик повірив і відійшов .

- Ну, б…, сча пожалєєш, нє знаєш с кєм связался, тебе покажуть, як докумєнти спрашівать і нє виходіть, - жіночка.

Знизую плечима і виходжу з товстуном на ганок чекати на «страшну кришу». Хвилина – міліціянти ручкаються з товстуном. Повертаються до мене :

- Руки!

Співробітник починає нишпорити по кишенях. Я на якусь долю секунди очманів. Схаменувся, коли один з міліціянтів намагався вдягнути кандали, а інший натягнув мою куртку мені на голову і намагався поцілити коліном чи то в живіт, чи то в пах. Випрямився – кілька хвилин хлопці пітніють, намагаючись завернути руки. Починаю бесіду:

- Що творите, орли! Підстави для такого поводження, прізвища, мої права і т.п.

- Руки, руки для наручників. Визивай підмогу.

- Під'їзжайте , не можемо впоратись, швидко!!!!

Згадую про свою 71-річну матусю, що буде чекати біля авто, а тут, бачу, надовго:

- Хлопці, в мене хвора мама, підійдемо, я відкрию їй авто, а далі продовжимо нашу плідну бесіду.

У відповідь - хекання і спроби "заломати".

Ну що ж, бити не можна – доведеться йти до авто. Один міліціянт висить у мене на спині, інший спереду з кайданами. І раз... – 50 метрів пройдено. Базарний день – людей багато, а тут безкоштовний цирк – чоловік, як віл, тягне на собі міліціянтів. Весело.

Під'їхала підмога – призупинився біля авто перепочити, обложили. Хтось сказав мамі, що я, обвішаний людьми в міліцейській формі, дрейфую центральною вулицею.

- Чому Ви його затримали, підстави, хто ви такі? - чую зірваний голос неньки.

- Потом узнаєтє, - сірі створіння.

- Мамуля, головне не хвилюйтесь, візьміть ключі, все буде добре.

Прибувають нові сили, в формі і без, стіна. Декілька хвилин - і мене виривають над натовпом. На міліцейських руках я лину над людьми - от як. Автозак – спроби втиснути в загратоване черево не увінчуються успіхом. Розпач мами спонукає людей здійснити тиск на міліціянтів: «Чого ви його затримуєте?», «Не вставляйте його сторч головою в авто!» Напруга зростає , до міліціянтів потягнулися руки…

Вишу вниз головою, пів–тулуба на вулиці, його намагаються запакувати в автозак вперті стражі порядку. З'являється майор МВС :

- Відпустіть людину. В чім справа? Ви зможете своїм авто доїхати до райвідділу?

Ствердно киваю головою. 10 хвилин - і я в Ставищенському РУ ГУ МВС. Ведуть до тимчасово виконуючого обов'язки. Там вже ніяковіє чоловік з магазину. Начальник:

- Що він коїв в магазині?

- Вимагав чек.

- ?!?!?!

- Потім книгу скарг.

- І….

- Все.

- Чому ж Ви викликали міліцію?

- Він вимагав документи.

- Ви розумієте, що за помилковий виклик Ви будете нести кримінальну відповідальність, тому напишете, що цей тип матюкався і хуліганив в магазині, - вердикт т.в.о. начальника прозвучав з металевою чіткістю.

- Шановний…, - починаю я.

- Я Вам не шановний, і не тикайте, - обурений господар кабінету сверлить мене чекістським поглядом.

Знизую плечима. Про те, як міліціонер, який намагався з самого початку мені тріснути ногою в пах, провадив опит свідків і вказував їм, при мені і моїй мамі (!), писати, що я буянив і хуліганив, я розписувати багато не буду.

Перерва в цій інтермедії настала ввечері – суд побажав перенести слухання справ на інший день, я мав привести інших людей-свідків, до яких не дісталися правоохоронці.

Припущення, чому мене так намагалися пресонути: селище невелике, в міліціонерів також є авто, їм теж потрібні різні деталі - от і хотіли власникам магазину надати якісну послугу.

P.S. Все це було б кумедно, якби не:

- місяць тому співробітники даного райвідділу не забили насмерть мешканця одного з сіл району;

- виявилося, що один з міліціонерів застосував силу по відношенню до моєї мами, їй стало зле з серцем і спиною, мамі надали невідкладну допомогу, і вона не встає з ліжка;

- тато з групою інвалідності, після операції, не витримав цілий день без нагляду і сам почав готувати їжу – впав і пошкодив собі плече;

- жителі мого села , які бачили, як мене , без попередження, почали бити і гнути міліціянти, бояться давати свідчення проти співробітників МВС.

Автор: Кравчук Олександр