Молотоff

Гасла протесту:
Навчання є щонайпершим боргом революціонера. Кім Ір Сен
Вільною людина може стати лише через свободу інших людей
Права не просять - права беруть. П. Кропоткін
Свобода неподільна: її не можна обмежити, не вбивши її цілком. М.Бакунін
Найбільше гнітять того, хто найменше вимагає. Д.Донцов
Ті, хто роблять революцію наполовину, риють собі могилу. Сен-Жюст
Свобода одного закінчується там, де починається свобода іншого. М.Бакунін
Життя має дві форми: гниття або горіння!
Ми не боїмось руїн. Ми несемо новий світ в наших серцях. Цей світ шириться і в цю хвилину. Буенавентура Дурруті
Вільні духом люди - створять новий світ. Дмитро Донцов
A+ A A-

Чилійські художники-бригадисти: Наша зброя – слово, гасло, перо і пензель

Про них багато говорять і пишуть, їх знімають на фото і кіноплівки, про них складають легенди і пісні.

Одні вважають їхню роботу новим видом мистецтва, інші зневажливо знизують плечима. Є люди, що вважають за щастя познайомитися з ними, зрозуміти їх, допомогти їм; є й інші, готові запустити в них каменем, підстерегти із залізним прутнем в руках або послати кулю з-за рогу.

Вони нікого не залишають байдужим. Їхня присутність відчувається в усій країні. Їхнє слово або гасло зачіпають кожного.

Різні політичні партії і течії Чилі здавна використовують для самовираження, пропаганди своїх ідей усі скільки-небудь відповідні місця: будь це міст або набережна, кам’яна стіна або дощата огорожа, вуличний асфальт або газетний кіоск. У Сантьяго, в будь-якому іншому місті, в кожному поселенні бачиш цей танок фарб, букв, партійних знаків і символів. І дуже скоро серед цього калейдоскопа починаєш виділяти їхній почерк, який не можна сплутати ні з яким іншим. Почерк пропагандистської бригади молодих комуністів, що прийняла ім’я Рамони Парри.

Висловлювання професійних художників Латинської Америки, які зустрічалися з бригадистами.

Уругваєць Еухеніо Дарне: «Коли бачиш настінні розписи бригади, тобою оволодіває одне бажання – повернутися у свою країну і зробити щось подібне».

Аргентинець Ігнасіо Коломбрес: «Ніяк не чекав побачити роботу такої високої якості. Група людей з однією об’єднуючою ідеєю може зробити багато що».

Знаменитий сюрреаліст Роберто Матта, який тривалий час жив у Парижі, приїхавши на батьківщину, взявся в компанії з бригадистами розписувати стіну в робочій комуні Ла-Гранха.

Якщо звернутися до аналогів… Певно, найближче мистецтво бригадистів стоїть до плаката Володимира Маяковского. Та ж стислість, виразність і енергійність. Ті ж різко обкреслені контури, та ж потужна робоча долоня з серпом і молотом, з пучком колосків.

Мова революції інтернаціональна. Але вона має і свої відтінки, досить чіткі. Тому що кожна фігура при усій її схематичності має чилійські риси так само, як кожне знаряддя праці й навіть колоски хліба.

Вони першими винесли на вулиці та стіни не лише зображення букв і символів, але й фігур, осіб, замість двох-трьох основних тонів стали сміливо використовувати кольорову гаму. Першими з’єднали усе це в єдиний сюжет, спочатку досить нехитрий, потім усе більш різноманітний і ускладнений. Наслідувати їх неможливо. Створити щось своє, таке ж яскраве, люте, відмінне від них важко. Тому і поступаються їм усі інші молодіжні групи – і ліві і праві, - хоча фарби переводять багацько.

Історія першої бригади бере відлік від вересня 1968 року, коли по заклику демократичних організацій тисячі молодих чилійців відправилися в агітаційний марш, протестуючи проти війни США у В’єтнамі. Їхній шлях лежав від Вальпараїсо до Сантьяго. Вісім чоловік на чолі з Даніло Баамондесом за ініціативою молодих комуністів об’єдналися в групу пропаганди. Ці робітники і учні готували плакати та гасла для колони, помічали її шлях написами і закликами на стінах будинків, повз які вона проходила або де зупинялася для проведення мітингу.

Скромний досвід був закріплений. Одна за одною виникали бригади пропаганди молодих комуністів.

За часів уряду Едуардо Фрея бригадисти працювали ночами і удосвіта. Потрібно було бути швидкими і сміливими; вони постійно знаходилися між двома пресами – поліцією і правими силами. І ті, і інші зривали роботу бригадистів: замазували їх малюнки і гасла, обстрілювали, закидали камінням, нападали з палицями і ножами.

У липні 1970-го Єдиний профспілковий центр проводив загальнонаціональний страйк трудящих, найграндіозніший в історії тих років. Він був покликаний зірвати плани ультраправих, які відчували, що ґрунт йде з-під ніг, а майбутні президентські вибори не обіцяють їм нічого хорошого.

На першій лінії стояли і бригадисти. 8 липня країна була паралізована. Трударі вийшли на вулиці, щоб сказати своє «ні» змовникам.

У столиці на площі Тропезон бригадисти виявили переодягнутого поліцейського офіцера. Коли його викрили, він вихопив зброю. Мігель Анхель Агілера був убитий. Його боротьба закінчилася в 16 хлоп’ячих років.

Останні хвилини Мігеля нагадали загибель Рамони, чиє ім’я носить знаменита бригада. Демонстрація на площі. Знову поліцейський офіцер, знову постріл з револьвера – майже впритул. Тому і стоять вони в історії «хоти» (скорочена назва від іспанського «хувентудес коммуністас» - молоді комуністи) в одному ряду – Рамона і Мігель, діти пролетарів, борці і герої.

Потужна хвиля маніфестацій перевернула задуми реакції. Народна єдність взяла верх на виборах 4 вересня. Бригадисти працювали без втоми. Скільки нових муралей з’явилося тоді! Тисячі розписів кричали і співали про цей тріумф, вселяючи радість і віру в людські серця.

Але перемога не затверджена остаточно. Ворог перебудовує ряди, шукає слабкі місця, використовує усі засоби – від наклепу і дезінформації в пресі та по радіо до страйків і безладів на вулицях, від диверсій на підприємствах до вбивств активістів. Драматизм цієї боротьби, як у дзеркалі відбивається в плакатах і листівках, в розписах на вулицях.

Коли не вистачало вуличного світла, вони запалювали факели. Працювали швидко, особливо в напружені моменти. Одні замазували старий напис, інші обводили букви по трафарету, треті розфарбовували їх. Працювали за потоковим методом. Цих навичок їх навчила боротьба.

Непомітно йде ніч, і вранці люди, не встигнувши ще прочитати газет, отримують заряд політичної інформації: «Чилієць, будь пильним!» А завтра партія і Народна єдність ставлять інші завдання. І тоді з’являються нові написи: «Боротьба за підвищення продуктивності – теж революція».

Алехандро Гонсалеса мені представили як головного художника центральної бригади. Переді мною стояв брюнет з пишними вусами років 25-ти.

Алехандро познайомив мене з Хуаном Чін-Чіном, главою усіх бригадистів в країні та членом секретаріату Національної комісії пропаганди молодих комуністів.

Хуан худий та невисокий, прізвище і стриманий характер успадкував від батька, індіанця-мапуче. Про свою минулу професію дрібного торговця згадує неохоче і не любить говорити на цю тему. Для нього найважливіше – це сьогодні та завтра, заради чого він і працює.

Алехандро – повна протилежність: живий, товариський, що називається, вогонь. Вони добре доповнюють один одного. Алехандро приїхав в Сантьяго з півдня, де у нього залишилися батьки-селяни. Тут вчиться на факультеті мистецтв Чилійського державного університету, хоче стати театральним художником.

- Про нас всяке базікають, - розповідає Чін-Чін. - Націоналісти вселяють усім думку, що наша бригада виконує охоронні функції. Їм вигідно так представляти нас, щоб якось виправдати свої кастети і палиці. Ультраліві, навпаки, лають нас за те, що ми заперечуємо воєнізовану структуру. Ми - партійні пропагандисти, наша зброя – слово, гасло, перо і пензель.

- Ми знаємо, в чому специфіка нашої праці, пояснює Алехандро. - Робити те, що вимагає обстановка. У цьому і є наша сила.

- Алехандро, - запитую його, - я бачив, як ви працюєте на вулиці. А хто придумує композицію, планує її?

- Фантазія і вигадка колективу. Ти бачив наш розпис на набережній Мапоче? Це подарунок бригади до 50-річчя партії, - починає він.

- Не лише бачив, але і фотографував. Розмахнулися ж ви, на цілих 400 метрів!

- Так, попітніти довелося. Для цього зібралося декілька груп. Кожна отримала свою тему. Наприклад, тема Луїса Еміліо Рекабаррена, засновника Компартії Чилі, тема нашої героїні Рамони Парри, тема робочого класу, боротьби з фашизмом і так далі. Потім склали макети на папері, звели їх в один. Звичайно, з урахуванням усіх ідей та зауважень. Остаточний варіант затвердив Центральний комітет молодих комуністів. Після цього розділили набережну на частини і почали мастити свої шматки.

Член секретаріату Національної комісії пропаганди Хосе Оліваресом розповідає:

- По всій країні налічується до 150 пропагандистських груп. Третя частина з них працює в Сантьяго. Адже тут живе третина населення Чилі. Кожна група складається з політичного керівника, відповідальних за матеріали, організацію. Об’єднує вона студентів, робітників, домогосподарок, селян, що мають певні здібності до живопису. Політичний керівник входить в локальний комітет молодих комуністів. Над ним стоїть регіональний комітет і далі вже наш Центральний комітет.

Бригадисти працюють щодня, без вихідних. Їхнє мистецтво живе і місяць, і два, а іноді і один день. Адже не заховаєш, не забереш з собою ці нескінченні розписи. Їх руйнують дощ і вітер, а частенько і самі бригадисти, коли на порядок денний виходить нова тема і на старий шар фарби накладається новий.

Геннадий Сперский. Бригадисты // Журнал «Смена» - №14 (1108), июль 1973 г. – с. 24 – 26.

Переклад і редагування Антона Сичевського, спеціально для Молотоff.info

Facebook

Відео

Позиція

Безкарна рівність

Безкарна рівність

Останній “Марш рівності”, що був проведений у Києві 18-го червня 2017 року, дає привід задуматись над вектором розвитку правого руху, а зрештою і над переосмисленням методів боротьби загалом.

Реклама

Реклама

Редакція сайту залишає за собою право не погоджуватись з думкою своїх авторів. Пропозиції та статті надсилайте на e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Російська версія сайту: Napalmoff.info

Розроблено вебмайстернею Molotoff-Design
zoofirma.ru

Login or Register

LOG IN

zoofirma.ru