Молотоff

Гасла протесту:
Свобода - це, в першу чергу, не привілегії, а обов’язки А. Камю
Вільною людина може стати лише через свободу інших людей
Життя має дві форми: гниття або горіння!
Опиратися можна тільки на те, що чинить опір. Б. Паскаль
Нудьга контрреволюційна. Гасло 1968 року, Франція
Вільний той, хто може не брехати А. Камю
Народи відновляються лише в боротьбі. Джузеппе Мацзіні
Свобода або смерть! Нестор Махно
Революцію задумують романтики, здійснюють фанатики, а користуються її плодами негідники. Т. Карлейль
Коли інші права сплюндровані, право на повстання стає безспірним. Томас Пейн
A+ A A-

Б. Муссоліні. Доктрина фашизму. Частина ІІ

Доктрина фашизму (італ. La dottrina del fascismo) — есе з фашизму, опубліковане за авторством Беніто Муссоліні в 1932 році. Справжнім автором першого розділу есе — "Основні Ідеї" — вважають Джованні Джентіле, в 1929 році написав книгу "Походження і доктрина фашизму". Муссоліні ж написав другу главу есе — "Політична і соціальна доктрина".

Переклад на українську Сергій Чаплигін

Глава друга ПОЛІТИЧНА ТА СОЦІАЛЬНА ДОКТРИНА

1. Походження доктрини. Коли в далекий тепер місяць березень 1919 року, через газету “Il Popolo d’Italian”, я скликав в Мілані учасників війни, які залишилися та які йшли за мною з моменту заснування дружин (fascio) революційної дії, що відбулося в січні 1915 року, – я в думках не мав жодного конкретного доктринального плану. Живий досвід я зберіг від однієї доктрини, а саме соціалізму, за час від 1903-1904 року до зими 1914 року – біля десяти років. В цьому досвіді я осягнув і підкорення, і володарювання, але він не представляв собою досвіду доктринального. І в цей період моя доктрина була доктриною дії. З 1905 року не існувало більше єдиної, усіма визнаної соціалістичної доктрини. Тоді в Німеччині почався ревізіоністський рух, з Бернштейном на чолі, а за контрастом в зміні тенденцій, створилося ліво-революційний рух, який в Італії не пішов далі слів, між іншим, як в російському соціалізмі він став прелюдією більшовизму. Реформізм, революціонізм, центризм, – не залишилося й відзвуків від усієї цієї термінології, між іншим, як в могутньому потоці фашизму ви знайдете течі, що беруть початок від Сореля, Пегі, Лагарделя з Mouvement Socialiste, та від яких когорти Італійських синдикалістів, які між 1904 та 1914 роками з Pagani Libere –Оліветті, La Lupa – Орано, Divenire Sociale – Генріха Леоне привнесли нову ноту в застосування італійського соціалізму, вже розслабленого та захлороформованого блудодійством Джолліті. По закінченню війни в 1919 році, соціалізм, як доктрина, був мертвий; він існував лише в формі ненависті і мав ще одну можливість, особливо в Італії, помститися тим, хто прагнув війни і хто повинен був за неї “розплатитися” “Il Popolo d’ltalia” друкувала в підзаголовку: „Щоденник учасників війни та виробників”. Слово „виробник” було вже показником розумового направлення. Фашизм не був під владою завчасно за столом виробленої доктрини; він народився з потреби дії та був дією; він не був партією, але в перші два роки він був антипартією – рухом. Ім’я, дане мною організації, визначало її характер. У всякому випадку, хто перечитає на зім’ятих вже сторінках тієї епохи, звіт про установчі збори італійських бойових дружин (fascio), той не знайде доктрини, а тільки ряд положень, попередніх захоплень, натяків, які в подальшому, через декілька років, були звільненні від неминучого нагромадження нетривалого, й які повинні були розвинутися в ряд доктринальних настанов, перетворюючих фашизм в самостійну політичну доктрину по відношенню до всіх інших, як минулих так і сучасних. „Якщо буржуазія” – говорив я тоді, – „сподівається знайти в нас громовідвід, вона помиляється. Ми повинні йти назустріч праці… Ми прагнемо привчити робітничий клас до мистецтва управління, навіть, аби тільки переконати його, –що зовсім не легко вести вперед промисловість чи торгівлю… Ми будемо боротися з технічним та духовним ретроградством… Перед спадком, отриманим після існуючого устрою, ми не повинні бути боягузами. Ми повинні поспішати! Якщо устрій буде подоланий, ми повинні зайняти його місце. Право спадку належить нам, бо ми посунули країну на війну і ми повели її до перемоги. Нинішнє політичне представництво нас не задовольняє, ми хочемо прямого представництва окремих інтересів. Проти цієї програми можна сказати, що це повернення до корпорацій. Не важливо!… Я хотів б, аби збори прийняли з економічної точки зору вимоги національного синдикалізму”, Хіба не дивно, що з першого дня зборів на площі Святої Гробниці звучить слово „корпорація”, яка в перебігу революції повинна визначити одне з законодавчих чи соціальних творень, що лежать в підвалинах режиму?

2. Розвиток доктрини. Роки, що передували походові на Рим, були роками, коли необхідність дії не допускала дослідження та докладних доктринальних розробок. Йшли бої в містах та селах. Сперечалися, але, що найбільш святе та важливе, помирали. Вміли помирати. Розроблена з підрозділами на глави та параграфи та з старанним обґрунтуванням доктрина могла бути відсутньою; для її заміни було дещо більш визначене: віра… Проте, хто відновить минуле за масою книг, статей, постанов конгресів, великих та малих промов, хто вміє дослідити та обирати, той знайде, що в розпалі боротьби основи доктрини були накреслені. Саме в ці роки фашистська думка озброюється, загострюється та формується. Вирішувалися проблеми індивіда та держави; проблеми авторитету та свободи; політичні, соціальні та особливо національні проблеми; боротьба проти ліберальних, демократичних, соціальних, масонських, народно-католицьких (popolari) доктрин провадилася одночасно з „каральними експедиціями”. Але так як була відсутня „система”, то супротивники несумлінно заперечували усіляку доктринальну здібність фашизму, між іншим, доктрина створювалася, може бути, бурхливо, спочатку під виглядом буйного та догматичного заперечення, як це буває з усіма ідеями, що виникають, а потім у формі позитивної конструкції, яка знайшла своє втілення поступово в 1926, 1927 та 1928 роках в законах та установах режиму. Нині фашизм чітко відокремлений не тільки, як режим, а й як доктрина. Це положення повинно бути витлумачено в тому сенсі, що на цей момент фашизм, критикуючи себе самого та інших, має власну самостійну точку зору, а тому й лінію напрямку, в усіх проблемах, які матеріально чи духовно мучать народи світу.

3. Проти пацифізму: війна та життя, як обов’язок. В першу чергу фашизм не вірить в можливість та користь постійного миру, оскільки в загальному справа стосується майбутнього розвитку людства, та залишаються збоку міркування поточної політики. Тому він відкидає пацифізм, який прикриває відмову від боротьби та острах жертви. Тільки війна напружує до вищого ступеню усі людські сили та накладає печатку шляхетності на народи, які мають сміливість здійснити таку. Усі інші випробування є другорядними, так як ставлять людину перед самою собою в виборі життя чи смерті. Тому доктрина, яка походить з передумови миру, далека фашизму. Також далекі духові фашизму усі інтернаціональні організації громадського характеру, хоча вони заради користі за певних політичних станах можуть бути прийнятні. Як показує історія, такі організації можуть бути розвіяні за вітром, коли ідейні та практичні почуття збаламучують серця народів. Цей антипацифістський дух фашизм переносить і в життя окремих індивідів. Горде слово дружинника „Мене не залякати „ (me ne frego), накреслено на пов’язці поранення, є не тільки акт стоїчної філософії; це є виховання до боротьби, прийняття ризику, з нею поєднанню; це є новий стиль італійського життя. Таким чином фашист сприймає та любить життя; він відкидає та вважає боягузтвом самовбивство; він розуміє життя, як обов’язок вдосконалення, завоювання. Життя повинно бути величним та наповненим, та переживатися для себе самого, але головне для інших, близьких та далеких, сьогоднішніх та майбутніх.

4. Демографічна політика та наш “ближній”. Демографічна політика режиму та висновок з цих передумов Фашист любить свого ближнього, але цей „ближній” не є для нього непевне та невловиме уявлення; любов до ближнього не усуває необхідної виховної суворості та тим більш розбірливості та стриманості у відношеннях. Фашист відкидає світові обійми та, живучи в спілкуванні з цивілізованими народами, він не дає обдурити себе мінливим та облудним зовнішнім виглядом.; пильний та недовірливий, він дивиться їм в очі та слідкує за станом їх духу та за зміною їх інтересів.

5. Проти історичного матеріалізму та класової боротьби. Подібне розуміння життя приводить фашизм до рішучої відмови доктрини, що складає основу, так званого, наукового соціалізму Маркса; доктрини історичного матеріалізму, згідно з якою історія людської цивілізації пояснюється виключно боротьбою інтересів різних соціальних груп та змінами засобів та знарядь виробництва. Ніхто не відкидає, що економічні фактори – відкриття сировинних ресурсів, нові методи праці, наукові винаходи – мають своє значення, але абсурдно допускати, що їх достатньо для пояснення людської історії без урахування інших факторів. Тепер і завжди фашизм вірить в святість та героїзм, тобто в дії, в яких відсутній усілякий – віддалений чи близький – економічний мотив. Відкинув історичний матеріалізм, згідно якого люди уявляються тільки статистами історії, що з’являються та зникають на поверхні життя, між тим, як всередині рухаються та працюють напрямні сили, фашизм відкидає постійну та неминучу класову боротьбу, природне породження подібного економічного розуміння історії, та в першу чергу він відкидає, що класова боротьба є переважним елементом класових змін. Після катастрофи цих двох стовпів доктрини від соціалізму не залишається нічого, крім чуттєвих мрій, – старих, як людство, – про соціальне існування, за якого будуть полегшені страждання та тужіння простого народу. Але й тут фашизм відкидає розуміння економічного „щастя”, яке здійснюється в даний момент економічної еволюції соціалістично, якби автоматично забезпечуючи усім вищу міру добробуту. Фашизм відкидає можливість матеріалістичного розуміння „щастя” та залишає його економістам першої половини XVIII століття, тобто він відкидає рівність: – „добробут-щастя”, що перетворило б людей в скотів, думаючих про одне: бути задоволеним та насиченими, тобто обмеженими простим та суто рослинним життям.

6. Проти демократичних ідеологій. Після соціалізму фашизм бореться зі всім комплексом демократичних ідеологій, відкидаючи їх або в теоретичних передумовах, чи в їх практичних застосуваннях та побудовах. Фашизм відкидає, що число, безпосередньо як таке, може керувати людським суспільством; він відкидає, що це число за допомогою періодичних консультацій може керувати; він стверджує, що нерівність неминуча, благотворна та добродійна для людей, які не можуть бути зрівняні механічним чи зовнішнім фактом, яким є загальне голосування. Можна визначити демократичні режими тим, що за них, час від часу, народові дається ілюзія власного суверенітету, між тим як дійсний, справжній суверенітет знаходиться у інших сил, часто безвідповідальних та таємних. Демократія це режим без короля, але з чималими, часто більш абсолютними Я, тиранічними та руїнницькими королями, ніж один король, навіть якщо він і тиран. Ось чому фашизм, який займав до 1922 року, з перехідних міркувань, республіканську, в тенденції позицію, перед Походом на Рим від неї відмовився з переконання, що на сьогодні питання про політичну форму держави не є суттєвою та що при вивченні зразків минулих та сьогоднішніх монархій чи республік видно, що монархія чи республіка не повинні обговорюватися під знаком вічності, але представляють собою форми, в яких виявляються політична еволюція, історія, традиція та психологія певної країни. Наразі фашизм подолав протиставлення „монархія-республіка”, в якому зав’яз демократизм, обтяжуючи першу усілякими недоліками та вихваляючи останню, як досконалий устрій. Тепер видно, що бувають за суттю реакційні та абсолютні республіки та монархії, що допускають найсміливіші політичні та соціальні експерименти.

7. Брехня демократії. В одному з своїх „філософських роздумів” Ренан, який мав протофашистські просвітління, говорить: „розум, знання – продукти людства, але це химера –бажати розуму безпосередньо для народу та через народ”. Для існування розуму зовсім не потрібно, аби він став спільним надбанням. У всякому разі, якби подібне приєднання до розуму, потрібно було б зробити, то не варто його починати з нижчої демократії, яка привела б до знищення усілякої важко доступної культури та усілякої вищої дисципліни. Принцип, що суспільство існує тільки для добробуту та свободи індивідів, що його складають, не уявляється згідним з планами природи, де приймається до уваги тільки вид, а індивід приноситься у жертву. Потрібно дуже побоюватися, що останнім словом так званої (поспішаю додати, що її можна розуміти і по іншому) демократії стане таке соціальне суспільство, в якому вироджена маса буде займатися одним – віддаватися огидним насолодам брутальної людини”. Так говорить Ренан. Фашизм відкидає в демократії абсурдну брехню політичної рівності, звичку колективної безвідповідальності та міф щастя та необмеженого прогресу. Але, якщо демократію можна розуміти по іншому, тобто якщо демократія означає: не заганяти народ на задвірки держави, то автор цих рядків може визначити фашизм, як „організовану, централізовану та авторитарну демократію”.

8. Проти ліберальних доктрин. По відношенню до ліберальних доктрин фашизм знаходиться в безумовній опозиції, як в області політики, так і економіки. З метою поточної полеміки не варто перебільшувати значення лібералізму в минулому столітті та робити з однієї з багато чисельних доктрин, що розцвіли в тому столітті, релігію людства для усіх часів, як сучасних так і майбутніх. Лібералізм процвітав тільки на протязі 15-ти років. Він народився в 1830 році, як реакція проти Священного Союзу, який прагнув відсунути Європу до 1789-х років, та мав свій рік особливого блиску, саме 1848-й, коли навіть папа Пій ІХ був лібералом. Відразу за цим почався занепад. Якщо 1848-й рік був роком світла та поезії, то 1849-й став роком темряви та трагедії. Римська республіка була вбита іншою, а саме Французькою республікою. В тому ж році Маркс випустив Євангеліє соціалістичної релігії у вигляді знаменитого комуністичного маніфесту. В 1851 році Наполеон ІІІ здійснює неліберальний державний переворот та царює над Францією до 1870 року, коли він був скинутий народним повстанням, але внаслідок військової поразки, яка вважається в історії однією з найбільших. Переміг Бісмарк, який ніколи не знав, де панує релігія свободи, та які пророки їй прислуговують. Симптоматично, що німецький народ, народ вищої культури, на протязі ХІХ століття цілком не знав релігії свободи. Вона з’явилася тільки в перехідний період, у вигляді так званого „смішного парламенту” у Франкфурті, який проіснував один сезон. Німеччина досягла своєї національної єдності поза лібералізмом, проти лібералізму, доктрини, чужої Німецькій душі, душі виключно монархічній, між тим як лібералізм є логічним та історичним початком анархії. Етапи німецького об’єднання, це три війни 1864, 1866 та 1870 років, проваджені такими лібералами, як Мольтке та Бісмарк. Що стосується Італійського об’єднання, то лібералізм приніс до нього абсолютно меншу долю, ніж Мацціні та Гарібальді, які не були лібералами. Без втручання неліберального Наполеона ми не мали б Ломбардії; та без допомоги неліберального Бісмарка при Садовій та Седані, можливо, ми не мали б в 1866 році Венеції та в 1870 році не увійшли б до Риму. З 1870 по 1915 р. йде період, коли самі жерці нового сповідання визнають настання сутінків своєї релігії – побитої в літературі декадентством, на практиці активізмом; тобто націоналізмом, футуризмом, фашизмом. Накопичив безкінечну кількість гордієвих вузлів, ліберальне століття намагається виплутатися через гекатомбу світової війни. Ніколи жодна релігія не накладала такої величезної жертви. Боги лібералізму прагнуть крові? Зараз лібералізм зачиняє свої спорожнілі храми, так як народи відчувають, що його агностицизм в економіці, його індиферентизм в політиці та в моралі ведуть державу до повної загибелі. Як це вже бувало раніше. Цим пояснюється, що всі політичні експерименти сучасного світу –антиліберальні, та надзвичайно смішно тому виключати їх з ходи історії. Начебто історія є мисливським парком, відведеним для лібералізму та його професорів, а лібералізм є кінцеве беззаперечне слово цивілізації.

9. Фашизм не відступає назад. Фашистське заперечення соціалізму, демократії, лібералізму не дає, проте, права вважати, що фашизм прагне відсунути світ до часів, що передували 1789 р., який вважається початком демоліберального століття. Нема повернення до минулого! Фашистська доктрина не обирала своїм пророком де-Местра. Монархічний абсолютизм віджив своє, а також, мабуть усіляка теократія. Так віджили свій вік феодальні привілеї та розділення на „замкненні”, не поєднувані один з одним касти. Фашистське розуміння про владу не має нічого спільного з поліцейською державою. Партія, яка керує тоталітарно нацією, факт новий в історії. Усілякі співвідношення та співставлення неможливі З уламків ліберальних, соціалістичних та демократичних доктрин фашизм вилучає ще цінні та життєві елементи. Він зберігає так звані завоювання історії та відкидає все інше, тобто розуміння доктрини, гідної для усіх часів та народів. Припустимо, що ХІХ століття було століттям соціалізму, демократії та лібералізму; але, це не означає, що й ХХ століття стане століттям соціалізму, демократії та лібералізму. Політичні доктрини проходять, народи залишаються. Можна припустити, що це століття буде століттям авторитету, століттям „правого” напрямку, фашистським століттям. Якщо ХІХ століття було століттям індивіда (лібералізм дорівнюється індивідуалізму), то можна припустити, що це століття буде століттям „колективу”, відповідно століттям держави. Цілком логічно, що нова доктрина може використовувати також життєві елементи інших доктрин. Жодна доктрина не народжується цілком новою, ніколи небаченою та нечуваною. Жодна доктрина не може похвалитися абсолютною оригінальністю. Кожна, хоча б історично, пов’язана з іншими колишніми та майбутніми доктринами. Так, науковий соціалізм Маркса пов’язаний з утопічним соціалізмом Фур’є, Оуена, Сен-Симона. Так лібералізм ХІХ століття пов’язаний з ілюмінізмом ХVІІ століття. Так демократичні доктрини пов’язані з Просвітництвом. Кожна доктрина прагне направити діяльність людей до визначеної мети, але людська діяльність, в свою чергу, впливає на доктрин, змінюючи її, пристосовуючи до нових потреб та переборює її. Тому сама доктрина повинна бути не словесними вправами, а життєвим актом. В цьому прагматичне забарвлення фашизму, його воля до могутності, прагнення до буття, його відношення до факту „насилля” та значення останнього.

10. Цінність та місія держави. Основне положення фашистської доктрини – це вчення про державу, її сутність, завдання та цілі. Для фашизму держава уявляється абсолютом, в порівнянні з яким індивіди та групи тільки „відносні”. Індивіди та групи „допустимі” тільки в державі. Ліберальна держава не керує грою та матеріальним та духовним розвитком колективу, а обмежується обліком результатів. Фашистська держава має свою свідомість, свою волю таму і називається державою „етичною”. В 1929 році на п’ятирічних зборах режиму я сказав: „Для фашизму держава не нічний сторож, який зайнятий тільки особистою безпекою громадян; також не організація з суто матеріалістичними цілями для гарантії відомого добробуту та відносного спокою соціального співіснування, для здійснення чого було б достатньо адміністративної ради; та навіть не суто політична будова без зв’язку з складною матеріальною реальністю життя окремих людей та цілих народів. Держава, як її розуміє та здійснює фашизм є фактом духовним та моральним, так як вона виявляє собою політичну, юридичну та економічну організацію нації; а ця організація в своєму зароджені та розвитку є проявленням духу. Держава є гарантією зовнішньої та внутрішньої безпеки, але вона також є охоронцем та вартовим народного духу, століттями напрацьованого в мові, звичаях, вірі. Держава є не тільки теперішнє, вона також є минуле, а що головне, вона є майбутнє. Перевищуючи кордони короткого індивідуального життя, держава представляє незмінну свідомість нації. Зовнішня форма держави змінюється, але її необхідність залишається. Це держава виховує громадян в громадянських доброчинностях , вона дає їм свідомість своєї місії та спонукає їх до єднання, гармонізує інтереси за принципом справедливості, забезпечує спадковість завоювань думок в області знання, мистецтва, права. Гуманної солідарності; підвищує людей від елементарного, примітивного життя до вершин людської могутності, тобто до імперії, зберігає для майбутніх століть імена загиблих за її недоторканість та в ім’я підкорення її законам; ставить прикладом та возвеличує для майбутніх поколінь вождів, які збільшили її територію; геніїв, які її прославили. Коли почуття державності слабне та беруть гору розкладаючі та центробіжні направлення, тоді схиляються до занепаду”.

11. Єдність держави та протиріччя капіталізму. З 1929-го року по сьогоднішній день загальна економічна та політична еволюція ще посилила значення цих доктринальних положень. Держава стає велетнем. Тільки держава здатна розв’язати драматичні протиріччя капіталізму. Так звана криза може бути розв’язана тільки державою та в середині держави. Де зараз тіні Жюль-Симонів, які провіщали на світанку лібералізму, що „держава повинна працювати, аби зробити себе непотрібною та підготувати свою відставку?” – Тіні Мак-Кулохів, які стверджували в другій половині минулого століття що держава повинна утримуватися від зайвого керування? Перед безперервно потребуючим неминучим втручанням держави в економічні відносини, що тепер сказав би англієць Бентам, за думкою якого промисловість повинна б просити державу тільки одне: залишити її в спокої, чин німець Гумбольд, на погляд якого бездіяльна держава повинна вважатися найкращою? Правда, що друга хвиля ліберальних економістів була не така категорична, як перша, і вже сам Адам Сміт – хай навіть обережно, – відчинив двері для втручання держави в економіку. Хто говорить „лібералізм”, говорить „індивід”, хто говорить „фашизм”, той говорить „держава”. Але фашистська держава єдина та є оригінальним творенням. Вона не реакційна, але революційна, оскільки передбачає рішення окремих універсальних проблем, поставлених в усіх областях: в політичній сфері роздробленням партій, самоуправством парламенту, безвідповідальністю законодавчих зборів; в економічній сфері – все більш широкою та міцною профспілковою діяльністю, як в робітничому секторі, так і в промисловому. Їх конфліктами та угодами; в області моральній – необхідністю порядку, дисципліни, підкори моральним заповідям вітчизни. Фашизм прагне сильної, органічної і в той же час опертої на широку народну базу державу. Фашистська держава вимагала в свою компетенцію також і економіку, тому почуття державності шляхом корпоративних, соціальних та виховних установ нею створених, просякло до крайніх розгалужень, і в державі всі політичні, економічні та духовні сили нації виявляються, будучи упровадженими у відповідні організації. Держава, яка спирається на мільйони індивідів, які визнають. Відчувають, готові їй служити, не може бути тиранічною державою середньовічного володаря. Вона е має нічого спільного з абсолютними державами до та після 1789 року. В фашистській державі індивід не знищений, а скоріше посилений в своєму значенні, як солдат в шерензі не применшений, а посилений чисельністю своїх товаришів. Фашистська держава організовує націю, але залишає для індивідів достатньо простору; вона обмежила марні та шкідливі свободи та зберегла суттєві. Судити в цій області може не індивід, а тільки держава.

12. Фашистська держава та релігія. Фашистська держава не залишається байдужою перед релігійним явищем взагалі та перед позитивною релігією зокрема, якою в Італії є католицизм. Держава не має своєї теології, але вона має мораль. В фашистській державі релігія розглядається, як одне з найбільш глибоких проявлення духу, тому вона не тільки шанується, а й користується захистом та опікою. Фашистська держава не створила свого „Бога”, як це зробив Робесп’єр в хвилину крайньої маячні Конвенту; вона не прагне даремно, подібно більшовизму, викорінювати релігію з народних душ. Фашизм уклоняється та шанує Бога аскетів, святих, героїв, а також Бога, як його бачить та як його прагне нехитре та просте серце народу.

13. Імперія та дисципліна. Фашистська держава є воля до влади та панування. Римська традиція в цьому відношенні є ідеєю сили. В фашистській доктрині імперія є не тільки територіальним, військовим чи торговим інститутом, але також духовним та моральним. Можна мислити імперію, тобто націю, що керує напряму чи опосередковано іншими націями, без необхідності завоювання навіть одного кілометра території. Для фашизму прагнення до імперії, тобто національного поширення є життєвим проявом, зворотне „сидіння вдома”, є ознакою занепаду. Народи, що підносяться та відроджуються, є імперіалістами, вмираючі народи відмовляються від усіляких претензій. Фашизм – доктрина, найбільш пристосована для виразу прагнення та стану духу Італійського народу, який повстав після багатьох віків підупаду та іноземного рабства. Але могутність вимагає дисципліни, координації сил, почуття обов’язку та жертовності; це пояснює багато проявлень практичної діяльності устрою, орієнтацію державних зусиль, необхідну суворість проти тих, хто хотів б протидіяти цьому фатальному рухові Італії в ХХ-му столітті. Протидіяти, струшуючи переможеними ідеологіями ХІХ-го століття, відкинутими скрізь, де сміливо здійснюються грандіозні експерименти політичних та соціальних змін. Ніколи подібно теперішньому моменту народи не жадали так авторитету, орієнтації, порядку. Якщо кожне століття має свою доктрину життя, то з тисячі ознак ми виразно бачимо, що доктрина теперішнього століття фашизм. Що це жива доктрина, явно з того факту, що вона збуджує віру; що віра ця охоплює душі, доводить факт, що фашизм мав своїх героїв, своїх мучеників. Віднині фашизм володіє універсальністю тих доктрин, які в своєму здійсненні представляють етап в історії людського духу.

Б. Муссоліні. Доктрина фашизму. Частина ІІ

Фото

Facebook

Відео

Позиція

Безкарна рівність

Безкарна рівність

Останній “Марш рівності”, що був проведений у Києві 18-го червня 2017 року, дає привід задуматись над вектором розвитку правого руху, а зрештою і над переосмисленням методів боротьби загалом.

Реклама

Реклама

Редакція сайту залишає за собою право не погоджуватись з думкою своїх авторів. Пропозиції та статті надсилайте на e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Російська версія сайту: Napalmoff.info

Розроблено вебмайстернею Molotoff-Design
zoofirma.ru

Login or Register

LOG IN

zoofirma.ru