Молотоff

Гасла протесту:
Вільний той, хто може не брехати А. Камю
Навчання є щонайпершим боргом революціонера. Кім Ір Сен
Революцію задумують романтики, здійснюють фанатики, а користуються її плодами негідники. Т. Карлейль
Права не просять - права беруть. П. Кропоткін
Свобода або смерть! Нестор Махно
Мета бунту - перетворення. Альберт Камю
Опиратися можна тільки на те, що чинить опір. Б. Паскаль
Нудьга контрреволюційна. Гасло 1968 року, Франція
Коли інші права сплюндровані, право на повстання стає безспірним. Томас Пейн
Я люблю революціонерів. Я не люблю те, в що вони потім перетворюються. Ж. Дерріда
A+ A A-

Б. Муссоліні. Доктрина фашизму. Частина І

Доктрина фашизму (італ. La dottrina del fascismo) — есе з фашизму, опубліковане за авторством Беніто Муссоліні в 1932 році. Справжнім автором першого розділу есе — "Основні Ідеї" — вважають Джованні Джентіле, в 1929 році написав книгу "Походження і доктрина фашизму". Муссоліні ж написав другу главу есе — "Політична і соціальна доктрина".

Переклад на українську Сергій Чаплигін

Глава перша ОСНОВНІ ІДЕЇ

1. Філософія фашизму. Як кожна цільна політична концепція, фашизм є одночасно дією та думкою: дією, якій властива доктрина, та доктриною, що, виникла на засадах даної системи історичних сил, включається в останню і потім діє в якості внутрішньої сили1. Тому ця концепція має форму, що відповідає обставинам місця та часу, але разом з тим володіє ідейним змістом, що підвищує її до значення істини в історії вищої думки2. Неможливо діяти духовно на зовнішній світ в галузі веління людської долі, без розуміння перехідної та часткової реалії що підлягає впливу, та реалії вічної та універсальної, в якій перша має своє буття та життя. Аби знати людей потрібно знати людину, а для того аби знати людину, треба знати реальність та її закони. Не існує розуміння держави, яке, в основі, не було б розумінням життя. Це є філософія чи інтуїція, ідейна система, що розвивається в логічну конструкцію чи висловлюється в баченні чи в вірі, але це завжди, принаймні, в можливості, органічне вчення про світ.

2. Духовне розуміння життя. Таким чином, фашизм не зрозуміти в багатьох його практичних проявленнях, як партійну організацію, як виховну систему, як дисципліну, якщо не розглядати його в світлі загального розуміння життя, тобто розуміння духовного3. Світ для фашизму є світ не тільки матеріальний, який маніфестує себе тільки ззовні, в якому людина, що є незалежним індивідом, окремим від усіх інших, керується природнім законом, інстинктивно ваблячим його до егоїстичного життя та хвилинної насолоди. Для фашизму людина це індивід, єдиний з нацією, Вітчизною, що підкоряється моральному закону, який пов’язує індивідів через традицію, історичну місію, та паралізуючому життєвий інстинкт, обмежений колом короткочасної насолоди, аби в свідомості обов’язку створити вище життя, вільне від кордонів часу та простору. В цьому житті індивід шляхом самозаперечення, жертви особистим інтересам, навіть подвигу смерті здійснює суто духовне буття, в чому і має сенс його людська вартість.

3. Позитивне розуміння життя, як боротьби. Таким чином, фашизм є духовна концепція, яка виникла також з загальної реакції століття проти послаблюючого матеріалістичного позитивізму ХІХ століття. Концепція антипозитивістська, але позитивна; не скептична, не антагоністична, не песимістична, не пасивно оптимістична, якими є взагалі доктрини (усі негативні), що покладають центр життя поза людиною, яка може та повинна власною вільною волею творити свій світ Фашизм жадає людину активну, яка зі всією енергією віддається дії, мужньо усвідомлюючи майбутні їй труднощі та готову їх перемогти. Він розуміє життя, як боротьбу, пам’ятаючи, що людині потрібно завоювати собі гідне життя, створюючи насамперед з себе самої знаряддя (фізичне, моральне, інтелектуальне) для його влаштування. Це вірно як для окремої людини, так і для нації та для людства взагалі4. Звідси висока оцінка культури в усіх її формах (мистецтво, релігія, наука) та велике значення виховання. Звідси ж основна цінність праці, якою людина перемагає природу та створює власний світ (економічний, політичний, моральний, інтелектуальний).

4. Моральне розуміння життя. Це позитивне розуміння життя є, явно, розуміння етичне. Воно охоплює всю реальність, а не тільки людину, пануючи над нею. Нема дії, непідлеглої моральній оцінці; нема нічого в світі, що могло б бути позбавлено своєї моральної цінності. Тому фашист уявляє собі життя серйозним, суворим, релігійним, повністю включеним в світ моральних та духовних сил. Фашист зневажає „зручне життя”.

5. Релігійне розуміння життя. Фашизм – концепція релігійна, в ній людина розглядається в її іманентному відношенні до вищого закону, до об’єктивної Волі, яка перевищує окремого індивіда, робить його свідомим учасником духовного спілкування. Хто в релігійній політиці фашистського режиму зупиняється на суто опортуністичних розуміннях, той не зрозумів, що фашизм, являючись системою уряду, також і в першу чергу, є система думки.

6. Етичне та реалістичне розуміння життя. Фашизм – концепція історична, в якій людина розглядається виключно як активний учасник духовного процесу в родинній та соціальній групі, в нації та в історії, де співробітничають усі нації. Звідси велике значення традиції в спогадах, мові, звичаях, правилах соціального життя8. Поза історією людина ніщо. Тому фашизм виступає проти усіх індивідуалістичних на матеріалістичній базі абстракцій ХІХ століття; він проти усіх утопій та якобінських нововведень. Він не вірить в можливість „щастя” на землі, як це було в прагненнях економічної літератури ХVІІІ століття, і тому він відкидає всі телеологічні вчення, згідно з якими в відомий період історії можливо кінцеве влаштування людського роду. Останнє тотожне поставленню себе поза історією та життя, яке є безперервною течією та розвитком. Політично фашизм прагне бути реалістичною доктриною, практично він бажає вирішити тільки ті завдання, які ставить сама історія, яка накреслює чи вказує на їх вирішення9. Аби діяти серед людей, як і в природі треба зрозуміти реальний процес та оволодіти діючими силами10.

7. Антиіндивідуалізм та свобода. Фашистська концепція держави антиіндивідуалістична; фашизм визнає індивіда, оскільки він співпадає з державою, яка представляє універсальну свідомість та волю людини в її історичному існуванні11. Фашизм проти класичного лібералізму, який виник з необхідності реакції проти абсолютизму та який вичерпав своє завдання, коли держава перетворилася в народну свідомість та волю. Лібералізм заперечував державу в інтересах окремого індивіду; фашизм стверджує державу, як істинну реальність індивіда12. Якщо свобода повинна бути невід’ємною властивістю реальної людини, а не абстрактної маріонетки, як його уявляв собі ліберальний індивідуалістичний лібералізм, то фашизм за свободу. Він за єдину свободу, яка може бути серйозним фактом, саме за свободу держави та свободу індивіда в державі13. і саме тому, що для фашиста все в державі та нічого людського чи духовного не існує і тим більше не має вартості поза державою. В цьому сенсі фашизм тоталітарний та фашистська держава, як синтез та єдність усіх вартостей, тлумачить та чинить розвиток усього народного життя, а також посилює його ритм14.

8. Антисоціалізм та корпоративізм. Поза державою нема індивіда, нема і груп (політичних партій, товариств, профспілок, класів)15. Тому фашизм проти соціалізму, який історичний розвиток зводить до боротьби класів та не визнає державної єдності, яка зливає класи в єдину економічну та моральну реальність; рівним чином фашизм проти класового синдикалізму. Але в межах правлячої держави фашизм визнає реальні вимоги, з яких беруть свій початок соціалістичний та профспілковий рухи, та реалізує їх в корпоративній системі інтересів, узгоджених в єдності держави16.

9. Демократія та нація. Індивіди складають класи відповідно категоріям інтересів, профспілки відповідно різним, об’єднаним спільним інтересам галузям економічної діяльності; але в першу чергу та головніше за все всі вони складають державу. Остання не є числом у вигляді суми індивідів, які складають більшість народу. Тому фашизм проти демократії, яка прирівнює народ до більшості, та зменшує його до рівня багатьох17. Але він сам є справжньою формою демократії, якщо народ розуміти, як треба, якісно, а не кількісно, тобто як найбільш могутню, моральну, справжню та послідовну ідею. Ця ідея здійснюється в народі через свідомість та волю небагатьох, навіть одного, та, як ідеал, прагне здійснитися в свідомості та волі усіх18. Саме тих, хто відповідно етнічної природи та історії, творить націю, маючи направлення єдиною свідомістю та волею за однією лінією розвитку та духовного складу. Нація не є раса, чи певна географічна місцевість, а тривала в історії група, тобто чисельність, об’єднана однією ідеєю, якою є воля до існування та панування, тобто самосвідомість, отже, й особистість19.

10. Розуміння держави. Ця вища особистість є нація, оскільки вона є державою. Не нація творить державу, як це проголошує старе натуралістичне розуміння, яке було покладено в підвалини національних держав ХІХ століття. Навпаки, держава створює націю, даючи волю, а отже ефективне існування народу, який усвідомлює власну моральну єдність. Право нації на незалежність походить не з літературної чи ідейної свідомості власного існування, і тим менш з фактичного більш чи менш несвідомого та бездіяльного стану, але з свідомості активного, з діючої політичної волі, здатної довести своє право, тобто з свого роду держави вже in fieri. Держава, саме як універсальна етична воля, є творцем права20.

11. Етична держава. Нація, в формі держави, є етична реальність, яка існує та живе, оскільки вона розвивається. Зупинка в розвитку є смерть. Тому держава є не тільки правляча влада, що дає індивідуальним волям форму закону та творить цінність духовного життя, вона є також сила, що здійснює назовні свою волю, та заставляє визнавати та поважати себе, тобто фактично доводить свою універсальність в усіх необхідних проявах свого розвитку21. звідси організація та експансія, принаймні в можливості. Таким чином, державна воля прирівнюється за природою з людською волею, яка не знає в своєму розвитку меж та доводить своїм існуванням власну безмежність22.

12. Зміст держави. Фашистська держава, вища та наймогутніша форма особистості, є сила, але сила духовна. Вона здійснює синтез усіх форм морального та інтелектуального життя людини. Тому державу неможливо обмежити завданнями порядку та охорони, як цього хотів лібералізм. Це не простий механізм, який розмежовує сфери передбачуваних індивідуальних свобод. Держава є внутрішня форма та норма, що дисциплінує всю особистість та охоплює, як її волю, так і розум. Її основний початок головне натхнення людської особистості, яка живе в громадянському суспільстві, просякає в глиб, упроваджується в серце діючої людини, ким би вона не була: мислителем, артистом чи вченим – це душа душі.

13. Авторитет. Внаслідок всього цього фашизм не тільки законодавець та творець установ, але й вихователь та двигун людського життя. Він прагне переробити не форму людського життя, але його зміст, саму людину, характер, віру. Для цієї мети він прямує до дисципліни та авторитету, які просякають дух людини та в неї безперечно панують. Тому його емблема лікторська зв’язка, –символ єднання, сили та справедливості.

ПРИМІТКИ ДО ПЕРШОЇ ГЛАВИ

1. Зараз італійський фашизм під страхом смертної кари чи, що ще гірше самогубства, повинен створити „основу доктринальних положень”. Останні не будуть і не повинні бути Нессовою сорочкою, яка пов’язує нас навіки – бо завтрашній день таємний та невідомий, – але вони повинні встановити орієнтовну норму для щоденної політичної та особистої діяльності. Я, надиктувавши ці положення, сам перший визнаю, що наші скромні програмові скрижалі – теоретичні та практичні віхи фашизму – повинні бути переглянуті, виправлені, розширені та підтверджені, бо з часом вони зазнали недоліків. Я вірю, що основна зернина полягає в постулатах, які два роки тому слугували сигналом для збору загонів Італійського фашизму; але, виходячи з цієї первородної суті проблеми, своєчасно розпочати подальшу більш широку розробку самої програми. В цій життєвій для фашизму праці з особливою завзятістю повинні допомогти всі фашисти Італії, особливо з тих районів, де за угодою або без неї, встановилося мирне співіснування двох антагоністичних течій. Ці слова грубуваті, але я б хотів, аби на протязі двох місяців, що відділяють нас від національних зборів, була створена філософія Італійського фашизму. Мілан буде сприяти цій меті зі своєю першою школою пропаганди та культури. Мова йде не тільки про виготовлення програмних положень, на які могла б спертися організація партії, що представляє собою неминуче завершення фашистського руху, мова йде також про спростування дурних байок, нібито в фашизмі приймають участь тільки ґвалтівники, а не люди неспокійного та споглядального духу, як це є в дійсності. Цей новий напрям фашистської діяльності не зашкодить – я в цьому впевнений – прекрасному духові та бойовому темпераменту, характерною особливістю фашизму. Забезпечити розум доктриною та твердим переконанням не означає роззброїтися, але зміцнення та більшу свідомість дії. Солдати, які усвідомлюють причини війни, завжди є найкращими бійцями. Фашизм може і повинен взяти девізом гасло Мацціні: „думка та дія” (лист М. Біянки, 27 серпня 1921 року з приводу відкриття школи пропаганди та фашистської культури в Мілані; в „Посланнях та відозвах”, Книговидав Італія, 1929 р., стор. 39) Необхідно створити спілкування між фашистами, зробити так, аби їх діяльність була доктринальною, діяльність. Духовною та інтелектуально… Зараз, якби наші вороги були присутніми на наших зборах вони б переконалися, що фашизм не тільки дія, а й думка. (Виступ в Національній Раді Фашистської партії 8 серпня 1924 року, „Статті та Промови”, вид. Гоеплі, т. IV., надалі усі цитати будуть наводитися згідно повного зібрання „Статей та Промов Б. Муссоліні”, по вид. Гоеплі, з вказівкою літер „С, та П.).

2. Я нині стверджую, що фашизм в своїй ідеї, доктрині реалізації є універсальним; Італійський фашизм, особливо в своїх установах є універсальним за духом, і іншого бути не може. Дух є універсальним за своєю природою. Тому можна передбачити фашистську Європу, Європу, яка прямує в своїх установах доктрині та практиці фашизму. Іншими словами, Європу, яка вирішує проблему сучасної держави в фашистському дусі, держави ХХ століття, дуже відмінної від держав, що існували до 1789 року та створених потім. На цей час фашизм відповідає вимогам універсального характеру. Дійсно, він вирішує потрійну проблему відносин між державою та індивідом; між державою та групами, між групами та організованими групами. (Послання до 9 річниці федеральним директоріям, що зібралися в Палаці „Венеція”, 27 жовтня 1930 року, „С. та П.”., т. VІІ, стор. 230)

3. Цей політичний процес супроводжується філософським процесом; якщо вірно те, що на протязі століття на вівтарі здіймалася матерія, то зараз дух займає її місце. Поступово відкидаються усі особливі прояви демократичного духу – баламутство, імпровізація, відсутність відчуття особистої відповідальності, поклоніння перед числом та таємничим божком під назвою „народ” усі творення духу – починаючи з релігійних – висуваються на перший план, між тим як ніхто не має право затримуватися на позиціях антиклерикалізму, який є на Заході багато десятиріч улюбленим заняттям демократії. Коли говорять, що Бог повертається, то під цим мають на увазі ствердження, що повертаються духовні цінності. (На чиїй стороні світ? „С. Та П.”, т. ІІ, стор. 264). Існує зона, призначена не стільки для пошуків, скільки для споглядання вищих цілей життя. Тому наука сходить з досвіду, що неминуче приводить до філософії, та, за моєю думкою, тільки філософія може просвітити науку те перевести її в площину універсальної ідеї. (Промова на конгресі в Болоньї, “С. та П.”, т. V, стор. 464). Фашистський рух, аби бути зрозумілим, повинен розглядатися у всій повноті та глибині духовного явища. Його зовнішні прояви були найбільш сильними та найбільш рішучими; але не варто зупинятися тільки на них. Італійський фашизм, дійсно, був не тільки політичним бунтом проти слабких та нездатних державних керівників, які допустили падіння державного авторитету та загрожували затримати Італію на шляхах її вищого розвитку; він був духовним бунтом проти старих ідеологій, які розкладали священні початки релігії, вітчизни та сім’ї. Тому, як духовний бунт, фашизм є безпосереднім проявленням народу. (Послання англійському народу, 5 січня 1924 року).

4. Боротьба є джерело усіх речей, тому все життя повне контрастів: любов та ненависть; біле та чорне; день та ніч; добро та зло; та поки ці контрасти не прийдуть до рівноваги, боротьба як вища фатальність буде завжди основою людської природи. В кінці кінців добре, що це так. На сьогодні існує боротьба військова, економічна, ідейна, але день, коли більше б не боролися, був би днем меланхолії, кінця, руйнування. Проте, цей день не настане. Саме тому історія зажди уявляється у вигляді панорами, яка змінюється. Якби зараз повернутися до миру, спокою та тиші, то почалася б боротьба проти сьогоднішніх тенденцій справжнього динамічного періоду. Потрібно приготуватися до нових несподіванок, до нової боротьби. Мир не настане, поки народи не віддадуться під владу християнської мрії загального братерства та не протягнуть один одному руки через моря та гори. Я, зі свого боку, не дуже вірю в ці ідеали, але не виключаю їх бо я нічого не виключаю. (Промова Політеам Россеті в Трієсті; „С. та П.”, т. ІІ, стор. 99).

5. Я розумію під честю нації їх заслуги в справі людської культури. (Е. Людвіг. Розмови з Муссоліні, Мілан, 1922 рік, стор. 199).

6. Я, навпаки назвав цю організацію Італійські бойові дружини (fascio). В цьому жорсткому та металічному слові полягає вся програма фашизму, як я його собі уявляв, як я його прагнув, як я його створив. Ось вам ще, товариші, програма: боротися. Для нас, фашистів, життя є тривала та неперервна боротьба, охоче прийнята нами з більшою мужністю та необхідною сміливістю. (Промова в Римі на 7-му річницю заснування дружин, 23 березня 1926 року, „С. та П.”, т. V, стор. 297), Ось, навіть дещо нове для сутності фашистської філософії! Коли фінський філософ нещодавно попросив мене в одній фразі висловити йому сенс фашизму, я написав йому німецькою: „ми проти зручного життя”. (Е. Людвіг. Розмови з Муссоліні. Мілан, 1923 рік, стор. 190).

7. Якби фашизм не був вірою, як створив би він стоїцизм та мужність в своїх рядових членів? Тільки віра, що досягає релігійних височінь, тільки віра може підказати слова, промовлені вже безкровними вустами Фредиріко Флоріо („Кровний зв’язок”, „С. та П”, т. ІІ, стор. 233).

8. Традиція є, звичайно, одна з найбільших духовних сил народів, оскільки вона виявляється поступовою та постійною творчістю народної душі („Стисла Прелюдія”, „С. та П”, т. ІІ, стор. 235).

9. Наш темперамент спонукає нас дорожити конкретною стороною проблем, а не їх ідеологічними чи містичними витонченнями. Тому ми легко знаходимо рівновагу („Драматичні проявлення”, „С. та П.”, т. І, стор. 272). Наша боротьба найбільш невдячна та найбільш прегарна, тому що заставляє на розраховувати тільки на власні сили. Ми розірвали всі істинні одкровення, ми наплювали усі догми, ми відкинули усі райські мрії, затаврували усіх шарлатанів : білих, червоних, чорних, які кидають на продаж чудодійні рецепти „щастя” для людського роду. Ми не віримо програмам, схемам, святим та апостолам, ми особливо не віримо в щастя, в спасіння, в землю обіцяну. Ми не віримо в єдине рішення, нехай воно економічне, політичне чи моральне; ми не віримо в прості рішення життєвих завдань, бо, о славнозвісні наші оспівувачі усіх сакристій, життя не просте, його ніколи не звести до обмеженого сегменту первинних потреб („Необхідно плавати”, „С. та П”, т. ІІ, стор. 53).

10. Ми не одвічно застиглі мумії з обличчям, повернутим в одну сторону, і не хочемо ними бути; ми не хочемо зачинитися в вузьких загородженнях лівого фарисейства , де механічно бурмочуть формули, що відповідають молитвам визнаних релігій, ми люди і люди живі, які жадають внести нашу, нехай й скромну, частку в творчість історії („Сміливість”, “С, та П.”, т. І, стор. 8). Ми підносимо моральні та традиційні цінності, відкинені та знецінені соціалізмом; але головне фашистський дух біжить від усілякої невизначеної іпотеки та таємниче майбутнє („Два роки потому”, „С, та П.”, т. ІІ, стор. 236). Що стосується слів та розумінь, пов’язаних з правою та лівою, з охороною та відновленням, з традицією та прогресом, то ми не кидаємося мерщій, в тумани спокусливого майбутнього („Стисла Прелюдія”, „С. та П”, т. ІІ, стор. 236). Заперечення, одвічна непорушність – це прокляття. Я за рух. Я мандрівник. (Е. Людвіг, Розмови з Муссоліні, стор. 204).

11. Проти демоліберального індивідуалізму, ми перші стверджуємо, що індивід існує тільки в державі і тільки сприймаючи необхідність держави , та що крок за кроком з ускладненнями цивілізації свобода індивіда все більш обмежується (Великий рапорт фашизму, 14 вересня 1929 року, „С. та П.”, т. VІІ, стор. 147). Відчуття державності панує в свідомості Італійського народу, який відчуває, що держава є незмінна гарантія їх єдності та незалежності, що тільки держава репрезентує в майбутньому безперервність їх роду та історії (Послання до 7-ї річниці , 25 жовтня 1929 року, „С. та П.”, т. VІІ, стор. 152). Якщо за минулі 80 років ми здійснили такий значний прогрес, то ви можете уявити собі в думці та передбачити, що в найближчі 50 чи 80 років хода Італії, цієї Італії, міць та циркуляцію життєвих сил якої ми відчуваємо, буде дійсно велична, якщо тільки ми зуміємо зберегти згоду усіх громадян, якщо держава буде арбітром політичних та соціальних суперечок, якщо все буде в державі та нічого поза державою, бо наразі неможливо уявити собі індивіда поза державою, хіба тільки дикуна, який шукає собі усамітнення серед пісків пустелі (Промова в Сенаті 1 липня 1928 року, „С. та П.”, т. VІІ, стор.173). Фашизм повернув державі її суверенну діяльність, наполягаючи, всупереч усім різницям класів та категорій, на її абсолютній моральній вартості; він повернув державному правлінню, зведеному до виконавчого органу виборного зібрання, її гідність представника особистості держави та повноту імперської влади; він звільнив адміністрацію від тиску усілякої партійності та усіляких інтересів (В Державній Раді 22 грудня 1928 року, „С. та П.”, т. VІ, стор. 392).

12. Хай не думають заперечувати характер фашистської держави, бо я б соромився говорити з цієї трибуни, якби не відчував, що представляю моральну та духовну силу держави. Що представляла б собою держава, якби не володіла духом, мораллю, яка дає силу її законам та спонукає громадян до підкори. Фашистська держава наполягає повністю на своєму етичному характерові, вона є держава католицька, але фашистська, але в першу чергу, виключно та головним чином, фашистська. Католицизм її доповнює і ми це відверто проголошуємо, але хай ніхто навіть не намагається, під виглядом філософії чи метафізики, підмінити карти на столі. (Промова в Палаті Депутатів, 13 травня 1929 року, „С, та П.”, т. VІІ, стор. 105).

13. Розуміння свободи не абсолютно, бо в життя нема нічого абсолютного. Свобода не право, а обов’язок, не подарунок, а завоювання; не рівняння, а привілей. Розуміння свободи змінюється в часі. Є свобода під час миру, яка не може бути вільною під час військового часу. Є свобода в багаті часи, яка не може бути дозволена в часи бідності. (Промова на 5-ту річницю створення дружин 24 березня 1924 року, „С. та П.”, т. ІV, стор. 77). В нашій державі свобода індивіда не відсутня. Він володіє нею ще більше, ніж ізольована людина, тому що держава його захищає й він є частиною держави. Ізольована людина залишається без захисту. (Е. Людвіг. Розмови з Муссоліні, стор. 129).

14. В цей час провіщаємо світові створення могутньої об’єднаної Італійської держави, від Альп до Сицилії. Ця держава виявляється в концентрованій, організованій та об’єднаній демократії, в якій народ рухається за своєю волею, бо, панове, якщо Ви впустити народ до фортеці держави, і він буде захищати її, або він буде поза державою, і тоді він її атакує. (Промова в Палаті 9 грудня 1928 року, „С. та П.”, т. VІ, стор. 77). За фашистського режиму єдність усіх класів, політичну, соціальну та моральну єдність Італійського народу здійснюється в державі, тільки в фашистській державі.. (Промова в Палаті Депутатів, 9 грудня 1928 року, там же).

15. Ми створили об’єднану Італійську державу. Зміркуйте , що після Римської Імперії Італія перестала бути єдиною державою. Тут ми урочисто підтверджуємо нашу державну доктрину; саме тут настільки ж енергійно я підтверджую своє гасло з промови в Міланській Опері: „Все в державі, нічого проти держави та нічого поза державою”. (Промова в Палаті Депутатів, 26 травня1927 року, „С. та П.”, т. VІ, стор. 76).

16. Ми знаходимося в державі, яка контролює усі сили, що діють в середині держави. Ми контролюємо політичні сили, моральні сили та економічні, тому, ми знаходимося в повній корпоративній фашистській державі. Ми репрезентуємо в світі новий початок, ми репрезентуємо чисту, категоричну, кінцеву антитезу усьому світові демократії, плутократії, масонства, одним словом, усьому світові безсмертних початків 1789 року. (Промова 7 квітня 1926 року, „С. та П.”, т. V, стор. 310). Міністерство корпорацій не є бюрократичним органом, і тим не менш воно прагне замінити профспілкові організації в їх необхідно самостійній праці, направленої на організацію, відбір та вдосконалення своїх членів. Міністерство корпорацій є органом, за посередництва якого в центрі та на периферії здійснюється повна корпорація, досягається рівновага між зацікавленнями та силами господарчого світу. Досягнення, можливе тільки в площині держави бо вона одна стоїть над протилежними зацікавленнями окремих осіб та груп й координує їх з вищою метою; досягненнями, полегшене тими обставинами, що усі визнані, гарантовані та захищені в корпоративній державі, економічні організації живуть на спільній орбіті фашизму, тобто сприймають доктринальне та практичне вчення фашизму. (Промова на відкритті Міністерства Корпорацій 31 червня 1926 року, „С. та П.”, т. V, стор. 371). Ми створили корпоративну та фашистську державу, державу національного суспільства, державу яка охороняє та контролює, гармонізує та регулює інтереси усіх соціальних класів, які отримують реальний захист. Між тим як раніше, в часи демоліберального устрою, робітничі маси несхвально дивилися на державу, були поза та проти держави, вважали її своїм ворогом в кожен день та кожну годину, нині нема працюючого італійця, який би не шукав свого місця в корпорації, в федерації, який б не прагнув стати живою молекулою великого, живого організму яким є національна корпоративна фашистська держава. (Промова в четверту річницю походу на Рим, 26 жовтня 1926 року, „С. та П.”, т. V, стор. 449).

17. Війна була революційною в сенсі ліквідації – в ріках крові – віку демократії, віку чисельності, більшості, кількості. (В який бік йде світ? „С. та П.”, т. ІІ, стор. 265).

18. Дивись примітку 13.

19. Раса – це відчуття, а не реальність; 95% відчуттів (Е. Людвіг. Розмови з Муссоліні, стор. 75).

20. Нація існує, оскільки вона є народом. Народ звеличується, оскільки він численний, працелюбний, упорядкований. Міць є результатом цього визначення. (На спільних зборах режиму 10 березня 1929 року, „С. та П.”, т. VІІ, стор. 14). Фашизм не заперечує держави; він стверджує, що національна чи імперська спільнота громадян може бути здійснима тільки в формі держави (Держава, Антидержава, Фашизм „С. та П.”, т. ІІ, стор. 294). Для нас нація є в першу чергу дух, а не тільки територія. Були держави, які мали величезні території, і не залишили сліду в людській історії. Нація не є число, бо в історії були дуже маленькі, мікроскопічні держави, які залишили незабутні, вічні пам’ятники в галузі мистецтва та філософії. Велич нації це комплекс усіх цих якостей, всіх цих умов. Нація є великою, коли реалізує силу свого духу. (Промова в Неаполі 24 жовтня 1922 року, „С. та П. „, т. ІІ, стор. 36). Ми бажаємо об’єднати націю в суверенній державі, вона над усіма і не може бути проти усіх, бо представляє моральну безперервність нації в історії. Без держави нема нації. Тому є тільки людські натовпи, приступні усілякому розкладенню, якому може піддати їх історія (В Національній Раді Фашистської Партії 8 серпня 1924 року, „С. та П.”, т. ІV, стор. 244).

21. Я вірю, що якщо народи хочуть жити, вони повинні розвивати відому волю до влади, інакше вони тільки існують, тягнуть тягло в житті та стають здобиччю більш сильного народу, який розвинув таку волю до влади (Промова в Сенаті 27 травня 1926 року, „С. та П.”, т. V).


22. Фашизм перекував характер Італійців, зірвавши з наших душ всі брудні нарости , загартував його для усіляких жертв та надав Італійському обличчю справжню силу та красоту. (Промова 25 травня 1926 року, „С. та П.”, т. V, стор. 346). Доречно пояснити внутрішній характер та глибоке значення фашистського набору. Справа йде не тільки про церемонію, але про найважливіший момент в системі виховання та повного тоталітарного підготування італійця, яке фашистська революція вважає першочерговим та безспірним завданням держави. Якщо Держава не виконує цього завдання чи допускає, аби у неї оспорювали, то вона всього-на-всього ризикує своїм правом на існування. (Промова в Палаті Депутатів 28 травня 1928 року, „С. та П.”, т. VІ, стор. 156).

Б. Муссоліні. Доктрина фашизму. Частина ІІ

Фото

Facebook

Відео

Позиція

Безкарна рівність

Безкарна рівність

Останній “Марш рівності”, що був проведений у Києві 18-го червня 2017 року, дає привід задуматись над вектором розвитку правого руху, а зрештою і над переосмисленням методів боротьби загалом.

Реклама

Реклама

Редакція сайту залишає за собою право не погоджуватись з думкою своїх авторів. Пропозиції та статті надсилайте на e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Російська версія сайту: Napalmoff.info

Розроблено вебмайстернею Molotoff-Design
zoofirma.ru

Login or Register

LOG IN

zoofirma.ru